НАРИС

ВІЗИТКА. СКЛАДЕНКО Іван Федорович народився у селі Осокорівка Нововоронцовського району на Херсонщині.Закінчив Херсонський державний сільськогосподарський інститут ім. О.Д.Цюрупи(1976), спеціальність «Вчений агроном».Строкову військову службу проходив у Ракетних військах, Білорусія(1968-1976). Капітан.Трудова діяльність:інженер, начальник мехзагону,заступник голови та голова правління ордена Трудового Червоного Прапора колгоспу ім. Леніна, смт Нововоронцовка(1970-1982), перший заступник голови Нововоронцовської райдержадміністрації – начальник управління агропромислового розвитку РДА (2005-2009). З 2009 р. підприємець сільськогосподарського виробництва. Депутат 5-ти скликань Нововоронцовської районної та Нововоронцовської селищної рад. Член виконкому селищної ради(2010-2015). Нагороджений:рад. орден «Знак Пошани»(1976), Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР(1987),трудова відзнака «Знак пошани»(2008) –рішення Колегії Міністерства аграрної політики та продовольства України,золота та срібна медалі Головної Виставки досягнень народного господарства СРСР(1977-1978), Почесна грамота Міністерства сільського господарства УРСР,десятки грамот районної та обласних органів влади.

Про Івана Федоровича неодноразово у позитивному контексті писали також Херсонська обласна газета «Наддніпрянська правда», газета органів виконавчої влади Херсонської області «Поле», незалежна громадсько-політична газета Херсонщини «Новий день», Нововоронцовська райгазета «Ленінський шлях»- «Вісті» - Вісті Нововоронцовщини», інтернет –видання.

Дружина Складенко Варвара Петрівна закінчила Нововоронцовський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку(1970), спеціальність «Бухгалтер». Головний бухгалтер КЗ «Нововоронцовська центральна районна лікарня» з 1988 р. Працювала економістом Нововоронцовського райфінвідділу,бухгалтером радгоспу «Нововоронцовський»,головним бухгалтером Нововоронцовського «Райагробуду». Впродовж багатьох років беззмінний головний бухгалтер Нововоронцовської ЦРЛ. Із чоловіком Іваном Федоровичем виростили та вивели в гідні люди доньок Ольгу й Аллу. Нагороджена: дві почесні грамоти управління охорони здоров’я Херсонської облдержадміністрації, кілька почесних грамот Нововоронцовської райдержадміністрації та Нововоронцовської райради, грамота Нововоронцовської селищної ради. Статті про Івана Федоровича, його дружину та доньок вміщені в довідково-краєзнавчій енциклопедії «НОВОВОРОНЦОВЩИНА –ПЕРЛИНА УКРАЇНИ»(2018).

З ОТЧОГО ПОРОГА-У БІЛИЙ СВІТ

ТАТО 70-літнього ювіляра Івана Федоровича СКЛАДЕНКА Федір Олексійович,1918 року народження, коли відгриміли останні переможні залпи Другої світової війни,вчителював в Осокорівській школі,викладаючи фізкультуру, а мама Меланія Олексіївна,1919 року народження,також присвятила все життя освітянській ниві. Її уроки з історії та географії,хіба що іноді з поважних причин,пропускали учні, а свою вчительку дуже любили й шанували!
Меланія Олексіївна була нагороджена нагрудним знаком Міністерства освіти УРСР «Відмінник народної освіти».

З початку 50-х років минулого століття Ф.О.Складенко не лише членами сільгоспартілі, а й усім селом Петропавлівкою одностайно був обраний головою правління колгоспу ім. Хрущова. Пів десятиріччя він успішно головував, а також працював начальником Нововоронцовського автопідприємства до 1972 р. У цьому ж році родинне щастя затьмарила тяжка хвороба чоловіка й батька Федора Олексійовича: у 54-річному віці пішов у Вічність. А мама Івана Федоровича Меланія Олексіївна, оточена любов’ю, ніжністю й турботою дітей та внуків, уже відзначила 80-літній ювілей!

- Моя ріднесенька матуся все своє життя ділилася знаннями й життєвим досвідом зі своїми учнями, молодшими поколіннями не лише в селі Осокорівка, а й у селищі Нововоронцовка, - сказав Іван Федорович. –У Нововоронцовській середній школі викладала географію та історію. У ті далекі роки працював директором молодий та авторитетний Михайло Павлович Романишин. Наша сім’я дуже шанувала й цінила вчительську працю завжди лагідної мамки Меланії! Ніколи не забуду, як наш тато за великим обіднім столом зі спеченою матусею великою житньою хлібиною в центрі, салатом із помідорів, цибулі петрушки та кропу з власного городу, здобреним пахучою соняшниковою олією, й наповненим полумисками наваристим українським борщем, помітно хвилюючись, мовив: «Дітки,шануйте одне одного й отчу хату!Намагайтеся частіше зустрічатися разом, святкувати радісні події, не забувайте підставляти плече, коли необхідна ваша допомога. Не бійтеся сказати у вічі правду, якою б не була. Цінуйте земне життя, вистраждану в пекучому степу хлібину та пильно-пильно бережіть мир на землі. Вірю, що наша батьківська наука на все життя збережеться у ваших серцях!»

…Роки спливали як вода в бистроплинному Дніпрі-Славутичі, ніби нагадуючи: людське життя не вічне й слід його цінувати, прожити гідно. Відійшов у засвіти старший брат Івана Федоровича Олександр, із тисячами кілометрів за кермом автомобіля. Раптово, через тяжку хворобу, скосила тяжка хвороба 67-річного Миколу, котрий ще зі шкільної парти марив професією вченого агронома. І, дякуючи братам і старанності в навчанні таки став ним! Їхній брат Валентин, шофер, як і старший Олександр, мешкає у Нововоронцовці, на заслуженому відпочинку. Дорога, що в’ється сірою стрічкою на тисячі кілометрів ще замолоду стала смислом його життя, трудовою біографією, яку б. напевно, не проміняв ні на яку іншу. З-поміж багатодітної великої родини Складенків помітно виокремлюється Іван Федорович, зі солідним життєвим і трудовим багажем, досвідчений учений агроном, державний службовець у минулому. Як її два брати, Тетяна закінчила Херсонський державний сільгоспінститут, вподобавши професію гідротехніка. Її трудова біографія десятки років сумлінної праці в трудових колективах району.

Й наймолодший із Складенків Петро продовжив похвальну традицію Івана, Миколи і Тетяни,закінчивши той же вуз, що й вони,своє життя присвятивши праці на землі-годувальниці. Як і його брати, невтомно плекав золотий колос, а також йому довелось працювати начальником Нововоронцовської дільниці зрошувальних систем. Не його та сотень хліборобів вина, що висохли, багато років тому обперезані міцними плитами бетону, наповнені дніпровською водою зрошувальні канали. Це приїжджі грабіжники серед білої днини, заради наживи своїх тимчасових роботодавців із повною калиткою гривень та доларів,викопали сотні метрів труб великого діаметру й вивезли в невідомому напрямку. Сотням гектарів посівів ранніх зернових,олійних культур та овочів не одне десятиріччя прибавляла центнери продукції живильна вода.

Як не прикро, ніхто з тодішніх районних керівників, хіба що про людське око, особливо не переймався як нахабно руйнується праця багатьох поколінь сільських трудівників, як літня спека на сотнях гектарів переполовинює врожай ячменю, пшениці, соняшника, ріпаку, кавунів та інших сільгоспкультур. Автору достеменно відомо, що лише одна людина принципово й безкомпромісно не тільки гласно порушила гостру проблему перед колишнім керівництвом області, а й зробила все залежне від себе, аби припинити грабіж труб серед білої днини. Це один із екс-голів Нововоронцовської селищної ради. Відомо,любителі легкої наживи та корупціонери не залишилися в боргу перед принциповим і сміливим керівником. Його громадянська позиція в тій непростій ситуації варта поваги!
П’ятеро братів Складенків:Олександр, Валентин, Іван, Микола,Петро та їхня сестра Тетяна в різні роки вирушили з отчого порога у білий світ чесною працею заробляти на хліб і до хліба, народжувати дітей, виводячи їх гідних поваги односельців. Й ні за яких, навіть непростих життєвих обставин, Складенки пам’ятають безцінну батьківську науку!

ЗОЛОТИЙ КОЛОС НА ДОЛОНЯХ

СВІТАНКОВЕ КРАЙ НЕБО палахкотіло червоно-сряблястою загравою серед білих-білих баранців хмар, що зі сходом сонця пливли й пливли в незвідану далечінь;тривожно шепталися мільйони й мільйони налитих міццю людської праці й соками матінки-землі золотаво-бронзові пшеничні колоски. Ось-ось доторкнеться до живих, як біла акація в лісосмузі, хлібів жатка «степового корабля».Та ні на хвилинку не зупинилося велетенське,схоже на щойно виорану ріллю,чудо техніки виробництва Херсонського комбайнового заводу.

Голова правління ордена Трудового Червоного Прапора колгоспу імені Леніна кавалер ордена «Знак Пошани» Іван Федорович Складенко поцікавився в екіпажу зернозбирального комбайна «Колос»: чи не траплялися поломки, чи не губиться добірне зерно в колючій стерні на радість ховрахам та мишоподібним гризунам, чи приїжджала обслуга з казаном зі смачним українським борщем із пампушками, здобреними часником,наваристою гречаною кашею з м’ясом, нарізаними пахучими скибками з нового врожаю пшеничного буханця, спеченого на колгоспній пекарні, й таким бажаним прохолодним хлібним квасом?!У спекотні дні й ночі, відведені природою для збирання ранніх зернових, голова колгоспу, як і головний агроном, і вся технічна обслуга та більшість хліборобів, із двома-трьома годинами сну на добу, зустрічають схожі на фату нареченої світанки й міріади яскравих спалахів на зоряному небі. Нізащо не допустять простоїв зернозбиральної техніки та піклуватимуться про оснащення технічних служб запчастинами,паливно-мастильними матеріалами і не тільки. Також особлива увага приділяється польовій кухні. Хліборобами зроблено все, аби врожай без втрат звезти на тік, а відтак покласти під надійний замок у комору.
Це лише один штрих до трудової біографії колишнього голови правління одного з кращих сільгосппідприємств Нововоронцовського району Івана Складенка. Йому не дорікнеш:мовляв, протирав штани в службовому кабінеті, навпаки, не білоручка, разом із творцями достатку брався за найважчу роботу!
Висока ювілейна дата -70-річчя з дня народження – для Івана Федоровича можливість доторкнутися до далекої і такої близької молодості, зробити іспит власної совісті та об’єктивно оцінити, що було зроблено для блага сотень людей,а вже відтак для власної родини, зазирнувши в потаємні куточки душі, до яких не добратися нікому, хіба що Творцеві Всесвіту! Ювіляр може сміливо дивитися людям о очі, із якими з’їв не один пуд солі, порівно ділив успіхи й невдачі. Він має повне моральне право сказати:працював для розквіту рідної Вітчизни, ніколи не переступив межу, за якою людина втрачає гідність і повагу! Він – корінний степовик,з діда-прадіда хлібороб.

- Закінчив вісім класів Нововоронцовської школи, а потім вступив до Нікопольського сільськогосподарського технікуму сусідньої Дніпропетровщини, - пригадує Іван Федорович. – Ніколи не вдасться повернути ті прекрасні молоді літа! Та я анітрохи не жалкую! Обрав спеціальність механіка і, як показало життя, знадобилася в житті! Адже я продовжив хліборобське ремесло свого невтомного в праці дідуся Олексія Павловича! У далекі 30-ті роки минулого століття він очолював колективне господарство у селі Осокорівка. Й про Великий голод знав не з чужих слів, а пережив разом із усіма! Смерть люта своєю безжалісною косою забрала мільйони людських життів в Україні й на Херсонщині зокрема.

Наше село було засноване у далекому 1783 році кріпаками-втікачами з Київської, Полтавської, Тульської та Тамбовської губерній. Моя лагідна бабуня Євдокія, не розгинаючи спини, з ранньої весни й до першого снігу,гарувала в полі. До Другої світової війни й після визволення херсонського краю від нацистського ярма, в районі вирощували «біле золото» - бавовну. Я, маленький хлопчак,безліч разів тримав у руках затверділі чорно-сірі «коробочки», їх мої рідні сушили на печі. Ціну хлібові й до хліба і життю я пізнав з раннього дитинства. В ті далекі часи ніхто не розкошував, а навпаки, працювали в поті чола, цінуючи, як дорогоцінний скарб, родинні зв’язки, кожну скоринку хліба, щиру дружбу, їли з однієї великої миски. Мої дідусь та бабуня,їхні діти та близькі родичі, ровесники й односельці винесли на своїх плечах весь тягар недороду на початку тридцятих років, та, на жаль, вижили не всі.

…Початок 60-х років минулого століття для Івана Складенка та його однолітків став вирішальним. У той час він уже зорав свою першу борозну, а згодом тисячі! Пройшовши іспит на хліборобську зрілість, він стає наладчиком машино-тракторного парку.Керівники господарства та виробничих ділянок не могли не помітити старанності молодого хлопця. Та найголовніше випробування на нього чекало попереду…

З дипломом вченого агронома одного з престижних вузів України – Херсонського державного сільськогосподарського інституту – Іван Федорович міг претендувати на більш відповідальніші посади, аніж тракториста та майстра-наладчика. Та не все так гладко, як папір, на якому народжуються ці рядки. Йому довіряли інженерну службу, призначили заступником, а згодом і начальником мехзагону,успішно пройшов професійний гарт і на посаді заступника голови правління колгоспу. Та це ще не все! Майже 20 років І.Ф.Складенко успішно очолював ордена Трудового Червоного Прапора колгосп ім.Леніна – один із кращих у районі!.

За високі успіхи у вирощуванні сільгоспкультур начальника мехзагону Івана Складенка було удостоєно високої державної нагороди – ордена «Знак Пошани». Як керівнику передового господарства, йому вручили Почесну грамоту Президії Верховної Ради Української РСР, а також нагородили Золотою та Бронзовою медалями Головної ВДНГ, уже 27 років колишнього Союзу. У новій Україні Іван Федорович удостоївся найвищої відзнаки Міністерства агропромислового комплексу – нагрудного знака «Знак пошани» та багатьох інших.

У роки незалежності України Іван Складенко успішно працює не тільки головою КСП «Промінь», реформованого на базі колишнього колгоспу, а й з повною віддачею сил і знань працює заступником голови райдержадміністрації – начальником управління агропромислового розвитку РДА.

Цікавлюся у 70-літнього ювіляра І.Ф.Складенка: «Як Ви,з висоти прожитих років, оцінюєте місце в житті людини?».

- Кожна людина повинна замолоду берегти честь, не ганьбитися й працювати так, аби не було соромно ні дітям, ні внукам, ні правнукам! Звичайно,до ідеалу далеко, та найсвятіше - зберегти вистраждану нашими прадідами й батьками рідну землю від будь-яких посягань супостата, від ворожих мін та снарядів на полях. Земля-матінка нас годує й одягає! Хотілося б, аби наші внуки та правнуки міцно-міцно тримали в своїх руках дорогою ціною вистраждану й здобуту незалежність Української держави! Прошу й наполягаю: Української подати зі великої літери, хоча в іншому випадку слід писати з малої!Наші прадіди століттями боролися за свободу й незалежність рідної України, за її волю й свободу, рідну мову! Я й моя дружина Варвара Петрівна дуже пишаємося своїми доньками Ольгою та Аллою, внуками Владиславом і Вікторією! Словами не передати радість, як наша родина тепло зустріла народження внука-первістка Владислава!. А донька Ольга, як кажуть, на сьомому небі!

Онук подружжя Варвари та Івана Складенків Владислав Сергійович Безбах зі золотою медаллю закінчив Криворізький гуманітарний ліцей,завершує навчання в магістратурі юридичного факультету Київського національного університету Т.Г.Шевченка. Він –майбутній правознавець-міжнародник. Лейтенант запасу.

- Владислав вільно володіє однією з провідних мов світу та ООН – англійською, - доповнив Іван Федорович. – Його батьки Ольга і Сергій та ми з дружиною можемо розповісти багато хорошого про первістка Владислава. Цілеспрямований і наполегливий у досягнення поставленої мети. Його самодисципліна, зібраність, організованість та працьовитість варті найвищої похвали. В руках юнака «горить» будь –яка робота. Додам: Владик чудового грає на гітарі.У внучки Вікторії, учениці гуманітарної гімназії №25 міста Запоріжжя, все ще попереду. Та вже зараз допитлива дівчинка радує батьків і нас своїми успіхами в навчанні та активною участю в житті навчального закладу. Її мама наша молодша донька Алла й тато Віктор Володимирович Волченко зробили й чинять усе, аби їхня донечка росла здоровою і щасливою. Важливу роль у моєму, дітей та внуків житті відігріє чудова людина моя дружина Варвара Петрівна, чи не найдосвідченіший бухгалтер у нашому районі! Впродовж багатьох десятиліть –незмінний головний бухгалтер Нововоронцовської центральної районної лікарні. Моя Варвара народилася в дуже мальовничій Тернопільській області. В мене у минулому цікавилися знайомі й малознайомі люди: мовляв, Іване,з яких країв України привіз таку красиву й розумну молоду жінку?

Поділюся правдивою,схожою,як дві краплини джерельної води, історією. Невідомо, яка б місцева дівчина стала зі мною на весільний рушник, якби не випадкова зустріч на танцях у «Клітці» з Варварою. Гарної вроди й постави дівчина з перших хвилин зворушила моє серце! Після першого танцю з нею, я запросив її на побачення. Не з першого й десятків вечорів танців Варвара довірилася мені. Напевно, її моральна чистота та вірність батьківській науці стали тим «шлагбаумом», через який так просто пройти було неможливо!? До слова, Варвара того спекотного літа гостювала в своєї рідні в Нововоронцовці й ні з ким не була знайомою близько. А через кілька місяців відгуляли наше весілля. Молоде подружжя тепло віншували зі радісною подією не лише моя та нареченої велика рідня, а й друзі, навіть, малознайомі люди! З часом з коханою дружиною звели власне гніздечко – побудували оселю з вікнами до сонця на одній з вулиць райцентру. В цьому нам, чим могла, підсобляла дружна родина. Не забуваємо безкорисливість кожного зі Складенків! Моя Варвара – це криниця з чистою водою,її любов, людяність, теплота серця, чесність і до мене, наших донечок Ольги й Алли, внуків і нововоронцовців, ні з чим не зрівняти! В нашому будинку завжди панує ніжність, взаємоповага, затишок та вміння вислухати одне одного. «Хіба це не щире, як найдорожчий діамант на світі,земне щастя? – іноді запитую у себе…

Іван Федорович також пригадав, яку безмежну радість усій родині Складенків принесло народження їхнього первістка Ольги. «Вона дуже схожа обличчям на мою маму в молодості!» - пишається він.

Ім’я їй дав Іван, але зі згоди Варвари.

- Наша молодша донечка Аллочка посіла гідне місце в українському суспільстві, нашій славній родині, працьовита, мудра, добра, вимоглива до себе й інших. Зі золотою медаллю закінчила Нововоронцовську ЗОШ№1. Як і Олечка, в школі навчалася старанно. Ольга - срібна медалістка! А про їхні лідерські якості можна розповідати дуже багато! Одним словом, завжди знаходяться в гущі корисних справ! Оля, як і її сестричка Алла, навчалася у Запорізькому державному медінституті. Багато років працює на одному місці: в Нововоронцовській ЦРЛ, а молодша Алла – в одній із лікарень міста Запоріжжя.

Зізнаюся чесно:не пригадаю, я чи дружина дали ім’я нововонародженій донечці. Ба, ні! Наша п’ятирічна Оля з перших днів народження сестрички бігала по хаті й кричала: «Алла!Алла»! Напевно, дівчинка почула від рідні або наших знайомих це ім’я, що також звучало з репродуктора та не в одній з телепередач. Перед багатомільйонною аудиторією Союзу в ті роки виступала талановита співачка Алла Пугачова… Ми з дружиною вирішили дати це милозвучне ім’я донечці. Як би там не було, а молодшенька красуня виправдала наші мрії!

…На порозі 70-літнього ювілею Іван Федорович Складенко сповнений життєдайної мудрості, надій, бадьорості й відданості власній сім’ї, великій родині, людям, із якими невтомно пліч-о-пліч працював десятки років і, звичайно ж, рідній Вітчизні. За його словами, він не може й дня прожити без безмежного моря хлібів, що ховається за яскравою далечінню, до сліпоти в очах осяяною небосхилом. Він малює у своїй уяві не лише білі-білі, як перо лебедя, ранні світанки в полі, з якими зустрічається впродовж цілих десятиріч, а й ніколи не зітреться з його пам’яті чарівний спів жайвора,людські голоси, гуркіт-клекіт машинерії в міцних обіймах батька-степу!Тяжке, та чи не найпочесніше на Землі хліборобське ремесло й досі дописує сторінки у літописі життя Івана Федоровича, сина, батька та дідуся! Інший на його місці давно б пішов на заслужений відпочинок, та тільки не він. Івана Складенка притягує, як магнітом, не лише дзвінкий переспів на вітрі достиглих повнозерних золотих колосків, виплеканих мозолистою рукою хліборобів під пекучим промінням сонця, на крилатих вітрах-суховіях, ополощених довгоочікуваним дощем, а й закладений ще з дитинства міцний фундамент дбайливого господаря землі.

- Літо 2018-го видалося дуже спекотним,не зі сприятливих для вирощування ранніх зернових та олійних культур, - голова приватного підприємства І.Ф.Складенко прикрив широкою долонею розумні карі очі від пекучого сонячного проміння золотої осені. – 40 літніх днів бездощів’я ятрило душу не лише творцям колоса, а й мешканцм району та області. Нікому не байдуже, яким буде коровай на їхньому столі! Орендуємо земельні паї не один рік. У першу чергу розраховуємося з їхніми власниками. Хто хоче отримати кошти – будь ласка, кому вигідніше зерно та інша продукція поля –не відмовляємо. Між власниками паїв і мною панує довіра і порозуміння! Будь-які питання, що виникають у процесі господарювання на орендованих гектарах, вирішуємо своєчасно й виважено. Кожен власник земельного паю має право на гідну частку!

…Нарешті, хліборобів та мешканців Нововоронцовського району кілька днів радував проливний осінній дощ. Без сліпучих заграв і громів, що можуть накоїти непоправної біди та заподіяти збитки, а життєдайний, із надією на вагомий колос -2019 року. Ще зарано говорити, яким видасться наступний рік для господарів землі, та, здається, дощ ранньої осені вселяє надії у людські серця, особливо таких дбайливих синів степу як Іван Федорович Складенко й тисячі-тисячі інших! Запорукою врожаю стануть і ці осінні дні. На полях Херсонщини, вивільнених від урожаю зернових та баштанних культур, сьогодні орють і сіють ранні озимі зернові. Не відстає від інших і поважаний людьми ювіляр Іван Складенко.

Настав час прощання з людиною з великої літери,відомою і шанованою в херсонському краї. Як годиться, нашу багатогодинну розмову підсумував Іван Федорович:

- Якщо озирнутися на прожиті літа, можна спробувати оцінити своє місце в громаді. В кожної людини були та мають місце радісні та прикрі моменти в житті,не виняток і я. Дуже задоволеним тим, що маю дружну сім’ю, що вірним супутником і другом мого життя стала моя дружина Варвара Петрівна, б’ються наші серця для донечок Ольги й Алли, внуків Владислава та Вікторії. І, звичайно ж, у ньому відведені куточки для близької рідні, друзів, колишніх трудівників колгоспу, де я головував, для всіх хороших людей! Я бажаю всім міцного здоров’я, багатоліття, достатку, щасливої долі й щирої любові до рідної України.

Микола ГУРЕПКО, ЖУРНАЛІСТ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ІА «ЖУРНАЛІСТИ ПРОТИ КОРУПЦІЇ»,член НСЖУ і НСПУ ,лауреат Всеукраїнської літературної премії ім.Яра Славутича та Херсонської обласної літературної премії ім. Миколи Куліша.

АВТОР нарису «Поле життя 70-річного ювіляра» Микола ГУРЕПКО 16 листопада 2018 р. удостоєний високої державної нагороди - медалі «ЗА ПРАЦЮ І ЗВИТЯГУ», Указ Президента України №368/2018.

На фото: Іван СКЛАДЕНКО.

Додати коментар

     


Захисний код
Оновити

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter

СПОРТИВНІ ПОДІЇ

 АФІША

ФУТЗАЛ

--------------------------------

Чемпіонат України

ЕКСТРА-ЛІГА

15.12, субота

 Поч. 12.00

Епіценр К Авангард (Одеса) _:_ Продексім (Херсон)

--------------------------------

Кубок України 

Другий попередній раунд, матч-відповідь

09.12, неділя, 

Поч. 14.30 

Спорткомплекс "Каразінський", м.Харків

Viva Cup (Харків)  6:0  Продексім-2 (Херсон) 

перший матч 4:4

------------------------

 

Template Settings
Select color sample for all parameters
Red Green Blue Gray
Background Color
Text Color
Google Font
Body Font-size
Body Font-family
Scroll to top