Жага до подорожей у мене в крові з дитинства, тому, мабуть, і засвоїв їх істинне значення: подорожувати – значить відкривати нові місця, знайомитися з новими людьми, насолоджуватися побаченим. Це також дуже добрий спосіб пізнати і самого себе. Бажання втекти від комфорту, від напруженого сучасного життя є, напевне, не тільки в мене. Тому, коли запропонували подорож до Туреччини, по Лікійській стежині – не вагався ні секунди. Мабуть, відчував задоволення від того, коли сам плануєш свій маршрут, готуючись до нього. І тільки-но відправляєшся в дорогу, то намагаєшся дізнатися якомога більше про ті місяця, якими пролягає туристичний шлях.
Наша група складалася з 7 чоловік (5 з Херсонщини і 2 з Києва). Літаком з Одеси дісталися до Анталії, потім автобусом до Фатхіє. Там і почалася наша пригода тривалістю в два тижні. Лікійська стежка пролягає по Таврських горах, по узбережжю Середземного моря. Протяжність її близько 500 км. Вона прокладена найкрасивішими місцями Туреччини: вздовж живописних скель, лазурних пляжів, давніх руїн, які в деяких місцях дуже добре збереглися. За версією The Sunday Times вона входить в десятку найкрасивіших маршрутів у світі. Він дивовижно об’єднує всі принади Туреччини: і туристичні переходи по горам, оливковим і фруктовим садам, відпочинок біля моря з купанням в зручних бухтах, дослідження старовинних міст, які зненацька виникають то тут, то там.
Найвища вершина, яка пролягала на нашому шляху – гора Бабадаг (1950). На ній є майданчик для старту парашутистів, які кожної хвилини стартують, щоб бодай на хвилину уявити себе птахом.
Перше наше купання відбулося в Олюденізі і Долині метеликів. Це – пляжі дивовижної краси. Не поступається їм і Патара Біч, де поряд з купанням був організований товариський футбольний матч із хлопчаками із Великої Британії і Німеччини. В заключному двобої ми перемогли з рахунком 7:6. А вночі спостерігали на піщаному пляжі міграцію крабів, які досить спритно втікали від нашої уваги.
Відвідали м. Ксантос - колишню столицю Лікійського царства, яке з’явилося в VIII до н.е. Доля його досить трагічна. Як описував Геродот у своїх творах: під час однієї із битв воїни Ксантоса спалили на акрополі своїх жінок, дітей, рабів, а потім всі загинули у боротьбі з переважаючим ворогом.
Далі було м. Демре. Чим воно відоме? По-перше – це батьківщина Святого Миколая, який нам носить подарунки 19 грудня (можливо, Ви знаходили у себе цукерки під подушкою). А також тут знаходять залишки давнього міста Міра, цікавого своїми скельними гробницями та амфітеатрами.
Пляж курорту Чиралі теж вважається одним із кращих в світі. Тут відкладають яйця великі морські черепахи, які знаходяться на межі зникнення.
Дуже задоволені були і відвідуванням м. Олімпос. Старе русло річки, залишки фортечних стін, колонади, театр на 500 глядачів. Ніби поринаєш в ІІ ст. до н.е. Ходиш по базарах і відбиваєш грабежі піратів і набіги арабів.
На горі Хімера 365 днів горить природний вогонь. Це – метан з домішками речовин, які загоряються на повітрі. Постійно горить близько 10 факелів, мабуть, останні декілька тисячоліть. Кожного вечора після смачної вечері лунали веселі туристичні пісні, які терзають душу і думки: «Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались».
Нитка маршруту проходила і по каньйону Гейнюк. Це одне з найкрасивіших місць Туреччини. Там дуже живописні пейзажі і дуже холодна річка, в я кій ми купалися.
В останній день ми побували в центрі старої Анталії. Добрі господарі маленьких лавок та магазинчиків запрошували нас купити щось на згадку про цю чудову, таку далеку і таку близьку Туреччину.
За 14 днів ця країна стала нам такою рідною, що ми з сумом сідали в літак, який нас примчав до рідного дому. А там вже починаєш думати про нові туристичні походи, про нові країни, які з безвізовим режимом для багатьох українців стануть ще ближчими. Тож берімо рюкзак і гайда по невідомим стежкам нашої планети, адже можливості мотивованої людини безмежні.
І, звичайно ж, вдячні за можливість здійснити подорож туристичному агентству For Tourist Travel та його директору Віталію Бєльовцеву.
Юрій Путін, турист із 35-річним стажем