Друк

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
(«Про силу слова» Л.Костенко)
У поезії є своє народження, день народження, так як і у людини, поезія має свою історію. У 1999 році на 30 сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.
Всесвітній день пое́зії — це свято, яке відзначається щороку 21 березня (в день весняного рівнодення). З 2004 року Всесвітній день поезії відзначається і в Україні.

Завдання поезії — розтривожити душу, примусити людину відгукнутися. Це нематеріальний, але цілком відчутний дотик. Поезія може віднайти сховані у кожному з нас глибини.
Українській літературі таланить на великих поетів-письменників. Є талановиті автори і у Нововоронцовці. Тож до цієї дати було проведено засідання літературного любительського об’єднання «Пам’ять» КУ «Нововоронцовський РБК», яке присвячено було коханню. 26 березня 2018 року в читальній залі ЦРБ зібралися талановиті місцеві поети, вони з задоволенням читали свої творчі доробки. Це: Глєбова Лідія Фокіївна, Циганок Олександр Семенович, Андрія Григоровича Шульги, Саланська Валентина Іванівна, Церпиш Валентина Василівна, Олег Тимков, Ірина Кошарська,

Жінка з легенди – так називають Ліну Василівну Костенко, найяскравішу зірку на небі сучасного українського письменництва. 19 березня Ліна Василівна відзначила свій День народження, а про її творчість розповіла директор ЦБС Любов Миколаївна Лукіна, затим Людмила Куковінець, учасниця конкурсу «Поетичні лейтмотиви Ліни Костенко» майстерно прочитала вірш Л.Костенко.
Поезія Нововоронцовщини полонить своєю словесністю, багатством, чуттєвістю…Отож, вирушаймо в мандрівку чарівності нашого краю — країну поезії митців слова Нововоронцовщини.
Венедикт Григорович Комаровський – був скромний, інтелігентний, закоханий у природу та уважний до людей. Висококласний журналіст та талановитий поет. І хоч його нема з нами та нам залишилася від нього пам’ять слів…

ВЕСНЯНІ МРІЇ. (Венедикт Комаровський)
На порозі двадцять перший квітень,
Брунькуватий, мрійний і п’янкий.
Хочеться мені кудись летіти
В час такий, весняний день такий.
Заспівати пісню журавлину,
Розтинати з нею височінь,
Пити воду із джерел в долинах
І курликать людям уночі.
Ластівкою пронестись над полем,
Прокувати зозулею літа,
Всьому, що огидне, люте, кволе
Розворушить і навчить літать.
Чайкою вмиватися блакиттю,
Пролетіти ріки і моря.
Ось до чого більш за все на світі
Прагне горда молодість моя…
…Хай розбудить пісня мрії-сни,
В юнім серці – чудодійна сила,
Я за те, щоб кожної весни
У людини виростали крила.

ЯКБИ КОХАННЯ НЕ БУЛО НА СВІТІ. (Лідія Глєбова)
Якби кохання не було на світі,
Чи так співав би щиро соловей?
Чи розцвітали квіти кожне літо?
Чи так любили б матері дітей?
Якби кохання не було між нами,
Чи доля б радість принесла у двір?
Чи колихались трави під вітрами?
Чи синє небо радувало б зір?
Якби кохання не єднало б долі,
Чи ми б щасливі на землі були?
Чи так би прагли ми весь час до волі,
Щоб до кохання всі шляхи вели?
Якби не знали ми чуття кохання,
Чи міг би щастя дать нам білий світ?
Бо найніжніші наші почування –
Це лиш кохання, що буя, як цвіт.
Щоб в щасті буть і радуватись людям,
Учіться вік коханням дорожить.
Всі помисли крилаті ваші будуть,
Якщо кохання з вами буде жить!

ДАРУЙТЕ КОХАНИМ КВІТИ (Валентина Саланська)
Посадіть квіти біля двору
І кущ калини під вікном,
Хай соняшник здійметься вгору,
Навіє спогадів фіалка перед сном.

Піднімуть квіти настрій в непогоду,
Мабуть у цьому їхня суть,
Бо що є найпрекраснішим у світі,
Що так яскраво осяває путь?

Аби освідчитися дівчині в коханні,
Ромашка скаже правду – так чи ні.
Троянда шле сердечні всім вітання –
Цариця квітів на усій землі.

Із квітами живеться веселіше,
Навіть тоді, коли ідуть дощі.
Даруйте їх коханим найчастіше
І стане вам світліше на душі…

ОЧІ КОХАНІ І ВІРНІ (Галина Берсеньєва)
Я так давно любила твої очі
І мріяла про них завжди, щоночі.
Любила в них дивитись, зазирати,
Хотіла в них кохання я спіймати.
Я кожен погляд твій ловила й знала,
Печаль чи радість все в них впізнавала.
Твої я очі добре розуміла
Та розпізнати фальш в них не зуміла.
Та все одно я очі ці кохаю
Ні спокою ні сну від них не знаю
Лечу до тебе крізь тумани сиві
І кличу й шепочу твоє ім’я
Моє кохання – очі ці зрадливі
В тумані сивім бачу я здаля.
Немає! Відлетіло наче в жовтні
Пелюсток цвіт, цвіт вічного життя
Я хочу – лише очі бачити привітні,
Що знов збентежать душу і
Покличуть в майбуття!

ЛІРИЧНЕ. (Валентина Церпиш)
Ми зустрілися з тобою там, за синьою рікою,
Де росою впав туман.
В грудях серденько тремтіло та признатись не хотіло,
Що прийшло кохання й нам.

Я стояла під вербою, під плакучою, сумною,
Що схилилась до води.
Хвиля човника гойдала, я ж тебе милий чекала.
Обіцяв - повернешся сюди.

В небі зорі мерехтіли, мов сказать мені хотіли:
Не чекай його, не жди.
Він за синьою рікою ділить серденько з другою.
Не сумуй і не печалься ти.

Ой коханий, мій коханий, розтопи на серці камінь,
Посміхнись мені хоч раз.
В душу сонечко загляне, в серці сумніви розтануть
І любов повернеться до нас.

ПЕРШІ ПОЧУТТЯ (Наталія Якушова)
Ти ж не зрадь мене – друже,
Сміятись з кохання, не смій.
Твої очі, вуста твої ніжні
Відгукнулися в серці моїм.
Ти казав, що безмірно кохаєш,
Що кохаєш мене – лиш одну.
Що зі мною одною бажаєш,
Вийти в путь – світанкову, ясну.
Тож не зрадь, свою першу любов,
Не забудь, своє перше – люблю.
Ту дівчину, що збурила кров,
Сіроокую Мавку свою!

ЛЮБИМА ЖІНКО. (Андрій Шульга)
Дала нам доля шлях широкий,
Її від нас не відділить.
У кожній жінці стільки років,
Скільки її будуть любить.
Душа у жінки дуже ніжна,
Хоч у косі вже сивина.
Красива жінка, не заміжня,
Чекає щастя ще вона.
Чи замужем вона, чи вільна,
Завжди в любові хоче жить.
Така не плаче в горі жінка,
Якщо продовжують її любить.
Вона е модниця і непримхлива
І з чоловіком буде гарно жить.
Не ті вже роки, але вродлива,
І може віддано любить.
Свята вона, чи грішниця,
Ніхто цього не знає.
Найкрасивіша жінка та,
Яку іще кохають.
Якщо комусь в житті не повезло,
І вже нема кого любить
Зберіться з силами і всім на зло,
Кого ви схочете: любіть, любіть, любіть.
Любіть для того, щоб ще вам
Довго і з рідними, з подружками
Ще жить, і жить, і жить.
Любіть.

ЧАРІВНИМ ЖІНОЧКАМ. (Олександр Циганок)
Весняний вітер за вікном
Ледь деревце хитає,
Нічого в світі від жінок
Для нас миліш немає.
Трудись весь вік, журись весь вік -
Така вже доля клята!
Згинув би з горя чоловік,
Якби не ви, дівчата!
Усі женуться за добром,
Та мало хто спіймає...
Мене ж і медом не годуй-
Дай пригорнуть дівчину.
від всіх турбот, і всіх скорбот
Душею відпочину.
А тих святих, що кажуть "Гріх",
І слухати не хочу:
Сам Соломон, премудрий цар
Любив красу жіночу.
Бо це ж - краса з усіх красот,
Усіх створінь перлина!
Мужчина в Бога був ескіз,
А дівчина - КАРТИНА!
Весняний вітер за вікном
Ледь деревце хитає,
Але ж нічого, окрім вас,
Для нас миліш немає!

ТАК ТИХО, СУМНО. (Ірина Кошарська)
Так тихо, сумно і незвично,
Ніч. Світ весь морок охопив,
І дощ в свої обійми кличе –
В обійми крапель, ніжних снів.
Так тихо, сумно – ти далеко,
Душа моя немов пуста…
Мені без тебе так нелегко,
Бо розділяють нас міста…
Ввісні твої я бачу очі,
І усмішку твою. Ти там,
Куди я повернутись хочу,
Лиш відстань заважає нам.
Недавно я щаслива стала,
Ти – моє щастя і буття.
До тебе я не помічала,
Яке ж чудове це життя.
Ти усмішку мені даруєш,
І я радію кожен день,
Я так люблю тебе, ти чуєш!
Бо ти, коханий, - моє все!

Я ТУТ ТЕПЕР НА ЧУЖИНІ. (Олег Тимков)
Я тут тепер на чужині
Сиджу і мимохіть страждаю.
Прийди, кохана, хоч вві сні,
Всім серцем я тебе бажаю.
Коли ми разом, біль мина,
І сум проходить, наче осінь.
Тоді в душі моїй весна,
І небо світле, наче простінь.
А чужина таки гнітить,
Гнітить і розуму лишає.
Гнітить і все в душі щемить,
Щемить і наче вивертає.
І хоч тепер на чужині,
Шепочу вам, що вас кохаю.
Ви знов привиділись мені,
І вас всім серцем я бажаю.

 

 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter