Це було у Дудчанах
Якось приходить до мого батька Григорія сусід Сашко Булавчак і говорить:
- Оце заставила моя Галина нужник сплести з лози, а все бігає під грушу по нужді, щоб груші кращі були, а взимку їй холодно без спідниці. Ви ж дядя Гриша знаєте, яка вона в мене сварлива. Зробив. А там крисами аж кишить. Порадьте, що ж мені можна зробити, щоб їх випровадити з нужника?
Дядя Гриша пошкрябав потилицю, почмокав губами та й каже:
- Сусіде, ти ж комбайнер. В тебе є гас (керосин). Візьми в нори налий гасу і запали, або влови пацюка, облий його рідиною і пусти в нори. Геть усі вороги нужника порозбігаються. Дякую. Так і зроблю.
Якось в суботу звечора Сашко пацюка не зловив, а залив нори гасом, поклав з бавовни фітіля і чекав темноти, щоб запалити. Стемніло. Сашко тихенько вийшов з хати, навшпиньки, щоб не розбудити дружиноньку (думав, що вона дрімає на лежанці) і сірниками шворк. Вогник швидко побіг і нору, аж раптом-бабах і нужник з лози відлетів на бік. І в цей час видався такий несамовитий крик на все село,Ю що аж моторошно стало. То кричала Галина, яка в той час любувалася новеньким лозняком. Нічого їй не сталося. Викупалась, відмилась.
Перестала кричати на Сашка і тільки:
- Сашок, як там пацюки?
- Немає жодного. Лісу сплів міцнішу, а дуже боявся, що дружина ще гірше буде лаяти, але ні.
- Дякую, дядю Гришо, за пораду. Допомогло кругом.
І, усміхаючись собі в вуса, пішов на працю у колгосп.


Коханець
В Юркової матері помер давно чоловік і вони жили вдвох. Юрко ходив до школи, а мати учителювала. Ми з ним дружили. Якось він приходить до мене, щоб іти ловити рибу на річку Дармоліївку і говорить:
- Слухай, Андрюхо, до моєї матері, вона ще молода, ходить жонатий Степан. Такий здоровий, як бугай. Як тільки він у хату, мене відразу відсилають до бабусі або я йду до тебе. Що мені зробити, щоб його відвадити геть. Думали й придумали.
Підстерігши, коли Степан зайде в хату і там розпочнеться таємна вечеря, ми витягли із сарая дерев’яні вагани, в яких мати прала, налили туди відер п’ять води і поставили біля самих дверей. Двері відчинялися в хату. Сіли за собачою будкою і стали чекати.
Був кінець осені. Холодно і морозно. Довго чекали, закоцюбли добряче. Але ось двері рипнули. Виглянула Надія, мати Юрка, а на дворі темнота безпросвітна.
- Іди, немає нікого.
Двері раз і закрились. А Степан своїми велетенськими ногами шусть у воду. А в них поріг був високий, сходинок на чотири. І сам, як обербениться і покотився разом з коритом і водою вниз по східцях.
Коли це мокре місиво зупинилось, встало. Велетень весь мокрий. І почалась лайка на три верстви. Швидко чкурнув додому і більше не приходив до Надії. А мати Юрка через якийсь час вийшла заміж за агронома вдівця Володимира. Отакої.

Кабанчик
В селі зазвичай перед зимовими святами ріжуть свиней. Звичайно, в кого вони є, хто багатший, а хто бідний - ріже курицю. Всі щось ріжуть і ми також. Тоді теж були бідні і багаті, хоч здавалося, що всі рівні, але зась, як і сьогодні. Але свято є свято. Одні свиней ріжуть, ковбаси начиняють і радіють, а інші закаплунять курочку, засмажать і думають, чи з’їсти на Різдво чи, може, й ще на якесь свято залишити. Пожуряться так і лягають спати з мріями про світле майбутнє, що може й до них колись прийде добре. Сплять.
В діда Карпа був вчений кабанчик. Куди б він не йшов і той за ним, як собака. Було, дід зайде в шинок випити, а кабанчик сидить біля дерева, чекає хазяїна. А хазяїн тихесенько вийде з кабака і через городи додому. Кабанчик, Чортом звали, посидить-посидить і чкурне додому, а ворота зачинені. Так він підніме такий ґвалт, що все село Дудчани чує, що в діда Карпа Чорт під ворітьми виє, свище, хропе, горлопанить. Ось одні мисливці, брати Цегельники, хотіли цього Чорта вбити, а про це пронюхав дід Карпо. Він зробив опудало, прив’язав до спини кабанця, надів на опудало свою лахмату овечу шапку і пішов поза городами до корчми. Зробив же такий хитрий хід, щоб кабанець лишився сам чекати його. В цей вечір Цегельники вирішили грохнути дідового кабанця. Все одно він його заріже, бо скоро Різдво.
Сидять за кутком корчми з рушницею, чекають поки Карпо піде додому, а за ним побіжить кабанець. Отоді вони його й того. Дід пішов. Було темно, але сніжок уже засипав землю, і було видно, хто йде.
Кабанчик знову сидів-сидів. Немає господаря. Вийшов з-за дерева і підійшов до дверей корчми. Рохнув сильно, що брати аж здригнулися і глянули на кабанця. О, Господи.
На кабанцю сидить верхи дід Карпо в шапці-вушанці. Коли хлопці піднялись, щоб ближче глянути на діда, що на свині верхи, кабанець рохнув сильно і кулею, з верховим, зник за рогом. По вулиці йшла родина Бурлакіних з гостей, коли мимо них кулею промчався дід Карпо на свині. Марія впала на коліна і почала читати «Отче Наш», а Бурлакін попер таке навздогін кабанцю, що гріх і говорити.
На ранок все село говорило, як дід Карпо на Чортові верхи мотався по селу і всі спішили зарізати своїх кабанців, щоб дід і до них не добрався.
Дід відвіз кабанця в Качкарівку і там продав. Різати було шкода такого вченого Чортика, а собі купив іншу рябу свинку на Різдво!
Коли дід Карпо в корчмі розповів про те, що він це зробив, щоб його кабанця не вбили брати-мисливці, то люди не повірили і до самого скону діда думали, що він водиться з нечистою силою. Отакі бувають дива.

Андрій Шульга, 26.11.2017 р. 

У кожного із нас є гадка…
Наша квітуча Україна, -
Для всіх нас матінка єдина -
Перетворилась на руїни…
Не квітнуть вишні і калина,
Що стала символом країни,
В вогні так безпощадно гине…
А рідні землі, що кормили –
Тепер від мін і куль спалили.
І те, що предки передали –
Все рознесли, розграбували…
То хто ж нам ворог, а хто друг?
Що на полях не ходить плуг,
Що пташка в лісі не співає,
Не в’є гніздечко, відлітає…
Бо там життя уже не має.
А наші рідні українці,
Сумують по своїй сторінці,
Бо залишили там усе,
Війна ж бо лихо всім несе.
Тож схаменіться, «людожери»!
До Раю не ведуть вас двері,
Не відчинити вам їх, - зась!
Нехай Господь вам розум дасть…
Ті,що придумали війну,
Поїдуть геть, на чужину…
І не згадають Україну,
Й не заберуть у домовину –
Все награбоване добро,
Бо це є найстрашніше зло…
Тож схаменіться, огляніться,
Перед народом відречіться,
І навіть думку стережіться,
Нехай Добро поборе зло,
Щоб кожному з нас повезло!
Щоб всі могли спокійно жити,
Ми будем землю боронити.
Бо тут нам жити і трудитись
На благо рідної країни,
Яку назвали – Україна!
18.09.2016 Н. Якушова

СПОРТИВНІ ПОДІЇ

 АФІША

ФУТЗАЛ

--------------------------------

Чемпіонат України

ЕКСТРА-ЛІГА

15.12, субота

 Поч. 12.00

Епіценр К Авангард (Одеса) _:_ Продексім (Херсон)

--------------------------------

 

 

Template Settings
Select color sample for all parameters
Red Green Blue Gray
Background Color
Text Color
Google Font
Body Font-size
Body Font-family
Scroll to top