Іванів сон

Чого, люди, не буває
На нашому світі!
То вкраде хтось, то зап'є,
Хтось- не хоче жити.

Мій старий сусід Іван
Любить випивати,
Як до пляшки допаде,
То й не відірвати.

Потім ходить по селі
Немов та свинюка,
Носом землю заорає,
Падає в багнюку!

Раз побачив диво він-
Чортика малого!
Аж заскочив на диван
От жаху такого.

- Звідки ти узявсь такий,
Дідько ти проклятий!
Та чорти б тебе взяли,
Йди з моєї хати!

- В тебе хати вже нема,
Це наша хатина!
Ти ж тепер кипи в смолі,
П'яная вражина!

Скрізь чорти- туди, сюди,
Лиш пусте горище.
Тож Іван туди заліз
От того страхища .

...Півня крик, корови «МУ»,
Вже й обідня скоро.
Йван лиш очі відкрива
Й дивиться навколо.

Пусто скрізь- ані чортів,
Ні парнокопитних,
Лише пляшка у руці
Й два пряники житніх.

Не відійде дід Іван
Вже, мабуть, із місяць,
Купувать горілку він
До сих пір боїться!


Яке те небо…
Яке те небо... Чисте і блакитне,
Без хмар-хмариночок у далині.
І лише сонце, як кульбаба квітне
В безодні космосу, де все різноманітне,
Тепло розливши на мрійливі дні.

Вечірнє чисте небо дуже гарне!
Зірки – у полі квіти-світлячки.
І світло місяця холодне і полярне
Ллє срібло ночі чарівне, примарне,
Землі дарує спокій залюбки.

Як захід сонця, так і схід рожевий
В мрійливий спокій небо приведе.
Веселку розіллє, мов королеву
Прикрасить хмарку – білу чи сталеву,
В обійми дня чи ночі упаде…

Як я любив свою хату в Дудчанах,
Піч і млинці, які мати пекла,
Плавні і річку Салгану,
Яка свої води Дніпрові несла.

Любив я стежинки вузенькі в пилюці,
Які мене в школу вели.
Навчатись повинні дитячій науці,
Щоб потім корисними людям були.
Любив я степи ковилові безкраї,
При місяці танці дрофи.
Любив на комбайні збирати врожаї,
І цвіт весняної верби.

Любив я ходити по рибу на річку,
Сидиш і дрімаєш, а риба клює.
Чи окуня, щуку руками хапаєш,
Лиш тьохкає серце твоє.

Любив я свій сад і ще дідові груші,
Яким вже було за сто літ.
Високі, крислаті плодючі,
Таких не було на весь світ.

Ми тяжко в селі працювали,
Збирали до купи зерно й копійки,
Батьки наші в злиднях жили й повмирали,
Хотіли, щоб ми хоч, як люди жили.

Немає вже груші і хат там не має,
Їх море кудись понесло.
На вулицях пусто, ніхто не співає,
Вмирає прекрасне село.

Лишились лиш люди, які пам’ятають
Сади і колгоспні поля.
Тепер ті паї бур’яном заростають
Плаче від горя земля.

Сонечко сходе, за хмари сідає,
Як і століття колись.
Що з нами сталось, рідний мій краю?
До чого ми всі дожились?

Теплі дощі нам врожай принесуть,
Я вірю в відродження краю.
Кращі часи у Дудани прийдуть,
Сади зацвітуть, солов’ї заспівають!

Андрій Шульга, 1998 рік.

Вишиванка


Біла тканина й нитки прості
В руках умілих бабусі.
Тонесенька голка і п’яльця малі
Для вишиванки онуці.

Під сонячним світлом
Вона вишива,
Хрестик і хрестик — рядочком
На полотно уклада.

З усмішкою під віконцем
Синій барвінок "плете",
І маки освітлені сонцем
Нитка червона веде.

Закінчить роботу й всміхнеться.
Онучку до себе зове,
І гордість окутає серце
За вишиванку — творіння нове.

Карпенко Оксанка 7 клас
Нововоронцовська ЗОШ №2

 

Моя тиха розмова
Не про те, що так гірко
Моя тиха розмова
Не про горе і плач.

Моя тиха розмова
Про печаль-українку:
На вершині любові
Гострить зброю палач.

Моя тиха розмова -
Наче цвіт вечоровий.
Моя тиха розмова
Давній вигоїть шрам.

Моя тиха розмова,
Наче сонце в діброві,
І тепло, й прохолода -
В ній всього пополам.

Моя тиха розмова
Не про смуток-тривогу.
Моя тиха розмова
Не про серця вогонь.

Моя тиха розмова
Про землі перемогу -
На вершині любові
Сонях квітне з долонь.

(Зі збірки "Моя тиха розмова") Січень 2002
Віра Яковлєва

ПЕЧАЛЬ
Пам’яті бабусі і дідуся

Їх зорі запалали знову,
І душу полиша печаль,
Я помолюсь тихенько Богу,
Погляну у небесну даль.
Я підхоплюся на світанку,
Посію віру на врожай!
Душа зболілась до останку,
І огортає серце жаль…
Нема сім’ї, нема спочину,
Повітря навіть вже нема.
Неначе та мала дитина,
В чужому світі я - сама!
Нема спокою в тому броді,
І в переливах самоти,
Сама з собою вже не в згоді… –
Як рівновагу віднайти?!
Палають зорі серед ночі
І затуха моя печаль…
Я пригадаю ваші очі
І понесу в життєву даль!


ЗРАДА

Загублене у полі в колосочках,
Незнайдене ніколи і ніким…
Так мати полишила там синочка,
Сама ж побігла, не простившись з ним!
Тікала, бо не мала більше долі,
Тікала, бо пропаща вже душа,
Що не лишила і краплини волі,
І падала з безсилля в споришах.
А степ шумів, і колоски хитались
Із сонцем, що заходило за гай.
Любилися, а потім попрощались…
Вже не вернуть минулого нажаль…
Невірний світ, обман – і ти невірний!
Дівоча честь загублена в полях…
Кого ж із вас тепер назвати звіром –
Хто зрадив, чи кого подужав страх?


ЯК ЛІТАЮТЬ ПТАХИ…

Я так хочу поринути в небо,
Як літають птахи, так летіть.
Лише мучить питання: чи треба
Все покинути так, в одну мить?
Хочу соколом в небі літати,
І торкатися крилами хмар!
Тепер точно вже можу сказати:
«Полишаю той долі тягар»!
Так обридло в невірі цій жити,
Прокидатись в обіймах жалю.
Я летіти волію, летіти!
Та даремно лиш землю молю.
Відпусти мене, земле, благаю,
Я полину увись навіки.
Тільки згоди твоєї чекаю,
Стать на шлях до зірок гомінких.
О, зірки мої, ясні ви зорі,
Я рукою до вас дотягнусь,
Лиш відпустять ці землі прозорі,
Коло вас назавжди залишусь!
Я так хочу поринути в небо,
Як літають птахи, так летіть.
Без питань і без сумнівів – треба
Все покинути так, в одну мить.


ТРІЩАТЬ ДРОВА

Тріщать дрова - іде тепло,
Що зігріває серце й дім.
Згадаєш, як то це було? –
Ти – мій, тобі була я ким?
А пам’ятаєш: заметіль,
І завірюха за вікном,
І наша снігова постіль,
Де так любились перед сном.
А пам’ятаєш: наша ніч
І здивування на очах.
Тоді було все як у сні
Чи наймедовіших словах…
Де спільне все – роки, життя
І доля, що єдна віки.
Ти – це мій світ, любов, дитя,
Я – всі бажання і думки.
А пам’ятаєш: переліт,
Цікаві книги, кава, чай,
І тільки ти – безмежний світ, –
Яка ж солодка ця печаль…
Тріщать дрова - іде тепло,
Що зігріває цілий дім,
Та тільки серце замело –
Тебе немає більше в нім…


ЗОРІ НА НЕБІ

Зорі на небі – нічка прийшла,
Місяць видніє з-за хмари…
Ось я кохання знову знайшла,
Жаль, що кохаю я марно.
Хмари… Напевно, в цю ніч дощ піде
І приховає всі сльози.
Може, собі він кохану знайде?
Ось… Починаються грози.
Заради тебе їх я розгоню,
Шкода – тобі це не треба…
Ну а чому так тебе я люблю?
Вся у думках просто неба…
Хоч за вікном вже панує весна,
В серці ж моїм досі крига…
Ти і лиш ти – моя доля ясна,
Шкода – прочитана книга.
В книзі такий нещасливий кінець,
Що і в житті відбулося…
Мріяла: щастя, підем під вінець…
Мріями все й пронеслося.
Жаль, що нема тебе поряд зі мною,
Шкода, але все змінилось…
Нове життя почалося з весною -
Тільки ж без тебе не мило…


КАЗКА

Казка щоразу у грому нова –
Пише, мабуть, без спочину.
І пролітають незнані слова
В кожне вікно до родини!
Бачу той грім в фіолетових снах,
Мрію, чомусь ще й жалкую.
Сльози бринять в лазурових очах,
Зорі невпинно рахую…


Я БУДУ ВЕЧНО ВЕРИТЬ В ЧУДЕСА!


И пусть на плечи рухнут небеса!
Я буду вечно верить в чудеса!
И пусть всем миром правит ночь и тень!
Я буду ждать, когда начнётся день!
Я буду жить, улыбкою блестя!
Пусть все обиды мимо пролетят!
Прекрасен, превосходен яркий свет!
Теплей всего закат мне и рассвет!
Я никогда не буду верить в бред!
И думать, что побед совсем уж нет!
И лишь от смеха пусть бежит слеза!
Я буду вечно верить в чудеса!


МЕЛОДИЯ ОСЕНИ

Я напишу про осень пару строчек -
Ведь нету краше и свежей поры,
Когда лишь беззаботные листочки
Вмиг устилают мрачные дворы.
Осенний вечер холодом дурманит,
Ласкает непослушный ветерок...
И дождь стучит, а ты читай романы –
Их мир столь сластен, но, увы, далёк.
А ты пиши стихи всё, напевая
Мелодию вдаль улетевших птиц.
И без конца живи, но вспоминая
Картинки всех родных, знакомых лиц!


ЗОНТИКИ

Осенний вечер сыростью пропах
И закружил листву в игривом вальсе,
И только издали, лишь по твоим губам
Читаю строки: «Я прошу, останься!»
Забил холодный, леденящий дождь,
И зонтики на улицах взлетели!
Я знаю точно, что сегодня не уйдёшь,
Ведь всё сказать ещё мы не успели.
Темнеют небеса, и серым город стал,
Не ездят ни трамваи, ни машины,
И блеклый зной как будто бы пропал,
Один лишь жар любви теперь нахлынул!


ОСЕННИЙ СИЛУЭТ

А листья хороводят над землёй,
Они летят, куда ветра несут.
Вот точно так кружимся мы с тобой,
Почти уж год, но ведь не в этом суть!
Пусть осень – это слякоть, холода,
Пусть мелкий дождь по окнам моим бьёт.
Запомни ты слова, что никогда
Тот, с кем судьба свела - он не уйдёт!
Опять я начинаю чистый лист,
Беру перо, сажусь стихи писать
О том, как не находят люди смысл,
А я не прекращу его искать
Осенний день, унылый листопад,
Прохожий по-осеннему одет.
Октябрь пришёл, а с ним – моя судьба
Или её осенний силуэт?


АНГЕЛ

Мой ангел где-то в небесах,
Он дарит радость и потеху.
Всё будет, словно в чудесах,
И утопать я буду в смехе.
Искриться будут огоньки,
Они в глазах моих сверкают.
Исчезнет грусть хлопком руки
И я забуду, как страдают.
Лишь ангел крыльями взмахнёт,
И я желанье загадаю -
И сразу боль моя уйдёт,
И будет так, как я мечтаю!


ВЫПУСКНОЙ

Вечер выпускной прошёл так быстро,
И теперь на сердце моём грусть.
В детство я смотрю с улыбкой чистой,
Жаль, что я к нему уж не вернусь.
Пролетели годы, не успела
Насладиться юностью своей,
Ах, ну как бы всё-таки хотела
Я вернуть себе хоть пару дней!
В класс войдут ученики другие,
Школа нам оставит в сердце след,
И, возможно, в жизни я впервые
Буду плакать, как придёт рассвет.
Не читать теперь мне теоремы,
Не решать задачи у доски.
Ах, как жаль, что вовсе уж не те мы,
Жаль, что больше не ученики!


РОДНАЯ ШКОЛА, ДО СВИДАНЬЯ!

Как быстро время пролетело,
Умчались школьные года.
Я оглянуться не успела,
С классом рассталась навсегда.
Прощай, домашнее заданье,
Прощай наш дружный, шумный класс!
Родная школа, до свиданья!
Не забывай меня! Всех нас!
Одиннадцать годов - не мало,
И в памяти остался след.
Всё не начать, увы, сначала,
Но не забыть нам детских лет.
Вот разошлись наши дороги,
Но знаю точно, что вернусь
Я к твоему, школа, порогу,
Когда охватит сердце грусть.
И вспомнятся тогда моменты,
Что вызывали громкий смех.
Тебе – одни лишь комплименты,
Ведь, школа, ты дороже всех!

 Альона Мовчан

СПОРТИВНІ ПОДІЇ

 АФІША

---------------------------------

ФУТБОЛ

Кубок закриття сезону Херсонської обласної федерації футболу

"Кронау" Високопілля  +:- СК"Воронцовка-Нова"

20 жовтня, субота Поч.13.00

стадіон "Центральний" Високопілля

Чемпіонат області (пропущений матч 12 туру)

Дружба (Новомиколаївка) +:- ФК Скадовськ

21 жовтня, неділя Поч.13.00

----------

Футзал. Чемпіонат України

ЕКСТРА-ЛІГА

АРПІ (Запоріжжя) 3:3 Продексім (Херсон)

21 жовтня, неділя Поч. 13.00

Кубок ліги

Епіцентр К Авангард _:_  Продексім

27 жовтня, субота 

_______________

Обласна першість ДЮФЛ

21 жовтня (неділя)

U -16

"Продексім" ДЮСШ Нововоронцовка - "Колос"Каховський р-н

перенесено

U -14

"Продексім" ДЮСШ Нововоронцовка 9:2 "Вікторія" Генічеськ

Поч.12.00

---------------------------

Друга ліга ПФЛ

 п'ятниця, 19.10

"Таврія" Сімферополь 2:0 "Миколаїв-2

Поч. 15.00

субота, 20.10

"Реал Фарма" 1:2 "Кристал" Херсон 

Поч. 15.00

"Гірник" 2:2  "Енергія"

Поч. 15.00

неділя, 21.10

"Металург" Запоріжжя 0:1 "Мир" 

Поч. 18.30

__________________

Чемпіонат України серед аматорів

Група 3, 12 тур

субота, 20.10

Дружба (Новомиколаївка) 1:0  Скорук (Томаківка)

Поч.14.00 стадіон "Гірник" (Кривий Ріг)

Таврія (Новотроїцьке) 0:1 ВПК-Агро (Шевченківка)

Поч.14.00, стадіон "Старт"ім.Пуляєва (Новотроїцьке)

неділя, 21.10

ФК Кривий Ріг 2:1  Колос (Асканія-Нова) 

Поч.14.00, стадіон "Будівельник" (Кривий Ріг)

СК Каховка  1:1  Яруд (Маріуполь)

Поч.15.00, стадіон "Олімпійський" (Каховка)

________________________________

 

Template Settings
Select color sample for all parameters
Red Green Blue Gray
Background Color
Text Color
Google Font
Body Font-size
Body Font-family
Scroll to top