Погожого теплого дня, 17 листопада 2019 року, у Нововороцовському районному краєзнавчому музеї відбулося розширене засідання ради музею, приурочене світлій пам’яті місцевої майстрині, члена ради музею, шанованої землячки Лілії Федорівни Лялюк.

Нововоронцовці зібралися, щоб згадати добру, щиру, безкорисливу, духовно багату, щедру душею і серцем людину, яка впродовж свого життя берегла та відроджувала традиції українського народу, кожною своєю справою, дією демонструвала непоказовий патріотизм. Вона з дитинства любила Україну, рідну Нововоронцовку, свою родину.

Присутні Лариса Ткаченко, Валентина Клочанюк, сестри Саланські та інші ділилися спогадами про Лілію Федорівну. А згадати було що: працюючи фельдшером, врятувала не одне людське життя, зразково утримувала власну садибу, завжди давала слушну, доречну пораду. ЇЇ очі бачили красу природи, а рученьки і світлий розум все передавали на полотні. Неперевершені майстерно вишиті рушники, картини, сорочки і щирі віршовані побажання дарували насолоду односельцям. На вишитому полотні вся її доля і доля українського народу.

Відеопрезентація «Вишита доля», підготована директором музею Валентиною Тартицею, чудово відобразила життєвий шлях Лілії Федорівни.

Під зворушливу мелодію пісні «Два кольори», виконаної Раїсою Кириченко, перед очима глядачів відкривалися світлини різного періоду життя Лілії Лялюк: ось вона в родинному колі, на засіданнях клубів за інтересами комунальної установи «Нововоронцовський районний Будинок культури», ради музею, виставках народної творчості зі своїми чудовими рушниками. А ось у білому халаті рятує життя хворих людей.

Народна мудрість говорить, що людина живе до тих пір, поки зберігається пам'ять про неї. А нововоронцовці пам’ятають Лілію Федорівну, цю завжди заклопотану життєвими проблемами, добру, уважну до чужого горя, доброзичливу. жінку

Таку людину довго будемо пам’ятати не тільки ми, старше покоління, а й наші нащадки, бо в експозиції музею знайшли гідне місце її неповторні вишиванки, подаровані нею і її невісткою, Людмилою Лялюк.

Нескінченний потік віршів, розповідей почули присутні від Раїси Жовтоног, Валентини Церпиш, Андрія Шульги. Місцеві поетеси Валентина Саланська та Лідія Глєбова присвятили вірші світлій памяті нашої шанувальниці Лілії Федорівні Лялюк.

Всі ми, нововоронцовці, дякуємо районному музею за збереження памяті про наших дорогих земляків.

Від ради музею Валентина Клочанюк та Наталя Гусинська.

Світлій пам’яті ЛІЛІЇ ФЕДОРІВНИ ЛЯЛЮК - майстрині - вишивальниці, доброї щирої людини

Відійшли Ви у вічність рік тому
Народна майстрине, прекрасна Людино!
Полишили світ цей, пішли у пітьму,
Покинули друзів, осиротили родину…

Затріпотіли сумно Ваші рушники
Вишиті умілими руками.
Щасливу собі долю вишили колись
Червоними і чорними нитками.

Хрестик до хрестика ночами мережили,
Підбирали різні кольори.
Бо було в житті і світле, й темне,
Бо життя ж прожити – це не поле перейти.

Віддавали всю себе улюбленій роботі.
Лікували людей і удень, і вночі,
Мчала вулицею швидка допомога,
Щоб зарадити болю чужому й біді.

Із Вами можна було щиро говорити,
Бо бачили усього у житті.
Учили, як по правді жити,
Людей любити, не збиватися із вірного путі.

Україночко наша, у вишиванці –
Такою будем пам’ятати Вас завжди,
Помолимось за Вас ми щиро вранці
І тихо попрощаємось… Вже назавжди…

Валентина Саланська, Листопад 2019 р.

Пам’яті Лілії Федорівни Лялюк

Життя прожите нелегке,
Зазнала днів тяжких воєнних,
Ти не втрачала віру у добро –
Всім дарувала усмішку вишневу.

Великий слід лишила по собі:
Сини прекрасні, милі внуки,
Та й дні усі минали у труді,
Усе долали вмілі руки.

Людям здоров’я берегла,
Спішила дать підмогу вчасно.
Вдома сувої полотна
Мережила хрестом квітчасто.

Будинок свій прикрасила сама:
Рушник вкраїнський крилями звисає,
З весни подвір’я цвітом розквіта,
Цим двір її увагу привертає.

Прослала рушниками й шлях собі,
Серед людей умінням цим ділилась
І в радості, тривозі, і журбі –
Завжди з любов’ю візерунки шились.

Була вона до того ж патріотом,
Душею вболівала за країну,
Усім навколо зичила добра,
Збирала друзів,як свою родину.

Лишила по собі лиш добру згадку
Своїми справами і чесністю в труді.
Хай її справи стануть по-порядку
У пам’яті усіх, хто знав її.

Хай стане прикладом таке життя для інших:
Любити край свій, красоту і труд.
Й згадка про тих,хто збагатив країну –
Ніколи в нашій пам’яті не вмруть.

Лідія Глєбова

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter