Друк

З настанням холодів у селищі різко збільшилась кількість безпритульних собак, які збираються в зграї, а іноді стають загрозою для прохожих, особливо для дітей.

Трапляються, навіть, випадки нападів та укусів.

Виникає питання про те, чи є у цих собак та й котів господарі. Чому викинули, як непотріб, ще маленькими у людних місцях – на ринок, біля магазинів, у парк, на стадіон і, навіть, на цвинтар?

Так, знаходяться небайдужі, які підбирають бідолах, годують їх, лікують. Але їх небагато, бо більшості людей утримування собачок та котиків не по кишені.

То який же вихід із становища, яке вже, по правді, дістало мешканців селища та й району не менше, як і погані дороги? Адже, виростаючи в таких умовах, маленькі чотириногі стають злими і небезпечними для людей.

У містах, як відомо, організовуються спеціальні притулки, де тваринкам забезпечують належний догляд.

То може вже назріло питання про відкриття такого притулку і в нас? Хотілося б, щоб місцева влада дала відповідь на це актуальне питання.

А ще хотілося б звернутися до тих мешканців, які так безвідповідально викидають безпомічних кошеняток та цуценяток, прирікаючи на холод і голод. Який приклад ви показуєте дітям чи онукам?!

Ще порада людям, які може й не знають, що для запобігання розмноження цих тварин є пігулки, які не дорого коштують.

Може хоч оцей вірш вас спонукає задуматися над цією непростою ситуацією?

Людям, что вывозят в поля и раскидывают по городу щенят от своей собаки...
Я Смерть свою молю безмолвно, придти за мною в этот день...
Мне холодно и я голодный. Что жизнь моя? Лишь ада тень...
А ты, здоровый и холеный, проходишь мимо, в магазин
Я сын твоей собаки рыжей, и выжил я из всех — один...
Пока не разлучил нас с мамой — детьми мы были все в душе...
Как быстро повзрослеть пришлось нам — нет, не понять, увы, тебе!
Братишки визг, что сбит машиной, его предсмертный в ухо стон...
Его любил я, понимаешь?
В меня уткнувшись, умер он...
А та сестренка, что пищала всегда забавно и смешно?
Её замучили детишки, играя в страшное кино...
Пушистый был ещё щеночек. Попал он ночью под трамвай...
И жил ещё он, в муках, долго меняя боль на неба рай...
Пятнистая ещё девчушка.
Ведь меньше всех она была
От голода её не стало.
Совсем недавно умерла...
Ты весь помёт от рыжей суки в районе дальнем раскидал
О том, что сеешь смерть и боль ты, не думал и совсем не знал...
Ты - человек.
Холёный, сытый.
Нам мог бы шанс на счастье дать...
А я всего лишь сын собаки...
И мой удел лишь трупом стать...
(Вірш з Інтернету )

Л.М. СТОРОЖЕНКО та небайдужі громадяни.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter