Постійно діюча експозиція районного краєзнавчого музею «Забуттю не підлягає» присвячена подіям 1930 - 1950-х років, коли в СРСР здійснювалися масові репресії, які дістали назву Сталінських за ім'ям організатора і ідеолога Й. В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу. Чільне місце в ній займає художня робота В.Голубенка «Жертвам репресій»
До репресивних акцій відносяться геноцид українців, чистки в рядах правлячої ВКП(б)та НКВС, розкуркулення, депортації цілих етнічних груп, гоніння проти «соціально чужих елементів» і «саботажників», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу». Кількість в’язнів невпинно зростала в атмосфері істерії та популярності доносів. Найбільш «закоренілі вороги радянської влади» були розстріляні.Чорне крило тих трагічних подій торкнулося і мешканців нашого краю.
У музейному фонді є список репресованих і реабілітованих, який містить імена 49 мешканців району. Причини арешту різні: національність (Болащук Ганна Андріївна — полька), виступаючі проти колективізації селяни-одноосібники–куркулі, підкуркульники (Будник Денис Павлович,Мірошниченко Дмитро Амвросійович, Фуза Федір Петрович, Ковицький Іван Герасимович, Воловик Павло Хомич, Шаг Прокіп Тихонович, Вискуб Ісей Артемович, репресовані у 1930, 1933 роках; чистка рядів партії (Водовозенко Федір Опанасович, делегат ХУІІ з’їзду ВКП(б), Подоба Михайло Іларіонович, завідуючий парткабінетом райкому партії), були в полоні, або знаходилися на окупованій території під час Другої світової війни (Дудник Порфирій Іванович, Рябков Михайло Федорович, Семенютенко Павло Опанасович, Кайдаш Василь Дем'янович, Мова Герасим Васильович, Сокольник Федір Гаврилович, Бабуцький Василь Якович– репресовані у 40-роках). 32 чоловіки були заарештовані за сфабрикованими звинуваченнями у 1937-38 роках. Всіх їх об’єднав термін «вороги народу».
Ще за радянських часів, у період 1956-1990 рр., їм повернуто чесні імена, тобто реабілітовано.
У 1934 році проведені масові репресії проти українських письменників, літераторів і викладачів, яких було звинувачено у належності до вигаданої Спілки Визволення України. Їй приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивство Сталіна та його соратників, відокремлення України від СРСР.Багато педагогів, літераторів вирушили «українізувати» Сибір, Соловки, Казахстан.
Під жорстокі жорна репресій потрапив наш земляк Хорунжий Михайло Іванович, який народився 1902 року в селі Золота Балка у родині козака-рибалки. У 1923 році він закінчив Херсонський педагогічний інститут, викладав українську мову і літературу в місцевих навчальних закладах середнього і вищого рівнів. Він був активним членом херсонської «Просвіти», впроваджував українізацію. З 1926 року обіймав посаду заступника голови бюро окружного семінару українізації. Притягався до слідства у справі СВУ на теренах Наддніпрянщини, був ув’язнений з вересня 1929 року по березень 1930 року. Хорунжого випустили за відсутністю доказів. ГПУ запропонувало йому стати донощиком. Михайло Іванович відмовився і з того часу розпочалися поневіряння, переїзди з міста у пошуках роботи. Якимось дивом удалося уникнути арешту в 1937 році, а 22 травня1946 року доля була до Хорунжого менш прихильною, - його заарештували. 28 серпня засудили до 10 років таборів. Михайло Іванович відсидів повний строк у Автономній Республіці Комі. Повернувся до Києва 1957 року, дей помер 16 травня 1986 року.
Михайло Іванович лишив по собі цикл табірних новел «Так було». Новели дістали належну оцінку відомих українських письменників, побратимів автора по неволі Григорія Кочура і Дмитра Паламарчука.В них розповідається про те, що довго замовчувалося за радянських часів, у гуманному соціалістичному суспільстві - життя в’язнів у таборах.
В. ТАРТИЦЯ – завідувач районного музею