У неділю, 14-го червня, у Херсоні відбулася презентація вже четвертої збірки віршів Олега Тимкова «Просив руки...». Як зазначив сам автор, Музою стала дівчина, в яку він був закоханий у юні роки... Минув час і старі-добрі друзі знову почали спілкуватися. Результатом стали душевні рядки – пам'ять про давно забуті почуття...

«Писав вдома, на роботі, вночі, вдень, у маршрутці, на вулиці – коли тільки не приходило натхнення! Особливо після спілкування з херсонськими красунями… Ех, це місто всіяне гарними дівчатами – гріх не писати», – стверджує автор.

Пан Олег родом із Сімферополя. У 1980-му переїхав у смт. Нововоронцовка. Довгий час працював у цій газеті (1992-2008рр.), після - кілька років у архіві. Наразі проживає в Херсоні.

Олега Тимкова знають, як автора краєзнавчих досліджень ("Махновський рух на Херсонщині", "Отаман Григор'єв", "Нововоронцовці на фронтах першої світової та громадянських воєн"). Та, пишучи серйозні роботи, він не забуває про любов і ліричні рядочки...

Просив руки...
 
Коли схрестилися клинки
І смерть крадеться, наче злодій,
Просив я вашої руки,
Хоч не з дворян, не з благородій.
 
В очах тонув, можливо в них
Відчув таємне, ніби вічність.
Шукав порозумінь, утіх,
Розкутість, щирість, романтичність.
 
Я з долею відверто грав
І їй кидав щоразу виклик.
Здіймався, падав, виживав -
Собі самому був противник.
 
Все ближче сталь, глузує кат -
Удар і випад без упину.
Буття життєвого азарт,
Не знаю: виживу чи згину.
 
Клинкам - клинок і навпаки -
Одвічний ворог я агоній.
Учтиво я просив руки,
Під ритми бойових симфоній.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter