Куди ж це ви, мамо?! —сполохано кинулись діти,
— Куди ви, бабусю? —онуки біжать до воріт.
— Та я недалечко...де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
З глибоким сумом і біллю в серці сповіщаємо про смерть нашої Мами - Литовченко (Петях) Зені Федорівни, народженої в с. Шевченкове, Львівської області, 16 січня 1940 року. Нелегкі часи дитинства та переселення пережила вона в далекому 1951 році. Разом з батьками, старшими братами та сестрою депортована до Херсонської області в с.Дудчани, де прожила більшість років свого життя та побудувала родину з Литовченко Віктором Івановичем. Свою професійну трудову діяльність присвятила сільському господарству, як економіст будувала разом з дудчанцями колгосп «Червонофлотець», користувалась заслуженим авторитетом серед спеціалістів галузі. Завжди високоінтелектуальна, з активною життєвою позицією, прогресивним поглядом, все своє життя була сповнена сил та енергії. Була активним учасником переселенського руху і щороку відвідувала Батьківщину.
Любила життя та боролась за кожен прожитий день, але, на жаль, хвороба виявилась підступнішою і 26-го жовтня 2020 в нашу родинну прийшло страшне горе… ми втратили саму дорогу для нас людину, нашу МАМУ, назавжди – те, що відмовляється сприйняти наша свідомість і що змушує нас почуватися безпомічними. Наша Мама залишиться в пам’яті ніжною, розумною, витриманою в прийнятті рішень, дипломатичною та дуже активною одночасно.
Нехай добрий, світлий спомин про Литовченко Зеню Федорівну назавжди оселиться у серцях рідних, друзів, односельчан, переселенців-бойків, усіх, хто її знав, любив та шанував. Важко знайти сьогодні слова, які б висловили нашу біль втрати, коли зупинилося серце людини, яка була для нас найголовнішою в житті, Берегинею нашої родини, самою люблячою та турботливою мамою та бабусею, яка підтримувала, мотивувала, навчала та оберігала, турбувалась про кожну дрібницю повсякденного життя свої нащадків. Любила навчати чогось нового та завжди прагнула, щоб онуки та правнучка отримували нові знання та навички в усьому: в навчанні, спорті та творчому розвитку.
Мама — це цілий світ, це безмежна любов, це затишок, добро і знання в одній особі! Вона нам показала достойний приклад як берегти пам'ять у серці про нашого батька Литовченко Віктора Івановича, постійно відвідуючи місце поховання та пам’яті в рідних колись Дудчанах. Тому саме світлі спогади про Маму, яка залишила по собі добрі справи, чесно та достойно прожила своє життя, завжди будуть сильніші в наших серцях, пам’яті онуків та правнучки, ніж страшна смерть!
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Махнула рукою — злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі",— і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
З глибоким сумом, наша вже велика родина, Зені та Віктора Литовченко