Це було давненько, але воно таке смачне, життєве, що хочеться вам розповісти обов’язково, бо вже трохи постарів і дещо можу забути. То ж уважно слухайте.

Задумали ми з колгоспниками в Золотій Балці побудувати велике зрошення, але для цього були потрібні великі гроші. А де їх знайдеш, як колгосп ще слабенький, хоч люди прекрасні, роботящі. Але то керівники не такі, то суховії, то вимерзне — і все на бідних колгоспників.

Зрошення нам дасть поштовх отримувати врожай зернових і кормових культур, і люди будуть краще жити.

Ходив із поклонами в район, у область, щоб допомогли з кредитами, але говорили мені, що я затіваю дурню. А задумка в мене була на 1500 гектарів зрошення. Це вже потім до нас приєдналися інші колгоспи. Головне — розпочати, а потім і іншим захотілося отримати водичку. Проте хотіли одне, а робили інше.

Мені допоміг підготувати план будівництва зрошення в Херсоні директор інституту меліорації Кролівець, а кредитні папери — наш банкір Іван Григорович Прокопенко.

Я поїхав у Київ за кредитами. «Ні. Це дурниця», — сказали. Поїхав у Москву до родичів дружини, які працювали в міністерстві — і питання вирішили.

Папери з червоними печаточками на три мільйони кредитів на 30 років отримав, і відразу чкурнув у Київ, бо було потрібно з міністерства сільського господарства гроші перевести в міністерство меліорації. Той кредит зняли з Казахстану і напряму направили на Золоту Балку через Київ.

Увечері я розташувався у київському готелі «Театральна» за п’ять карбованців за ніч.

Це було дуже дорого, але не було інших місць. А вранці у вісім годин попрямував в Раду міністрів. Туди не було потрібно якихось пропусків: сказав вартовому до кого йдеш, записали твої дані — і лізь хоч на восьмий поверх.

Міністрество сільського господарства розташувалося на четвертому поверсі. Міністр М.В. Хорунжий. Ось я від нього, з його дозволу, повинен папери на переведення кредитів передати на міністерство меліорації (міністр Гаркуша).

Четвертий поверх. Приймальня. Там уже сидів цілий рядочок прохачів із товстенькими дипломатами. А я що? Просто мужичок із колгоспу з папочкою за пазухою. Підійшов до секретарки.

За столом сиділа пухкенька, руденька дама і щось перебирала у шухлядці. Привітався. Тихо розповів про свої справи. Посунув у її сторону велику шоколадку, в яку впхав 10 карбованців. Вона зговнула її в шухлядку і сказала:

— Посидьте трохи, може щось вийде.

Але туди йшли й виходили без кінця. Вона кудись подзвонила і потім сказала, що мене приймуть аж через три дні.

«Ого! Це що? Думай, Андрюха, думай».

Я вийшов у коридор, а потім із приміщення зайшов у гастроном, купив мінеральної води, попив. Вийшов. Стою, дивлюсь, як люди виходять із переходу на Хрещатику. Спустився по східцях вниз. Дивлюсь – грузини (чи ще якої національності) торгують у переході динями та кавунами. Підійшов.

— Купи, кунак. Ты очень красивый, и арбуз возьми красивый.

Мені одразу щось стукнуло в мізки. Я дав йому десятку.

— Дай оцей кавун і диню.

Продавець зважив кавун — сім кілограмів, а диня — три.

— Десятки вистачить? — питаю.

— Возьми здачи пятёрку.

— Залиш собі.

— Спасибо. Бог тебе поможет, — кричить він мені вслід.

Я узяв покупку. Важезна — десять кілограмів. Одягнений я був добре: сірий костюм, біла сорочка, білий кашкет, коричневі гарні черевики, а під носом невеличкі вуса. Насилу випер ношу на четвертий поверх. Я ще твердо не знав, що робитиму.

Ось і бажані двері. Якось ногою відкрив приймальню. Заходжу, тримаючи перед собою величезні кавун і диню.

Черговики, мов бройлери, сиділи рядком, а коли побачили мене з таким вантажем, забубніли, а один, «морда з чемоданом», заорав:

— Куда прёшь, колхозник!?

Я, трішечки затримавшись, відповів:

— Сам просив, сам, — і кивнув головою на двері кабінета міністра Хорунжого.

Підійшов до секретарки і прошу:

— Відчиніть, будь-ласка, двері.

Вона якось боязко, крадучись, відчинила. Я завалився в кабінет міністра, а там за столом сиділо чоловік п’ять прохачів.

Підходжу до великого столу і кладу кавун та диню на край. Мовчки дістав із-за пазухи папку з документами на кредит печатками доверху і пішов. Вийшов у коридор, запалив папіроску «Беломор-Канал» і дивився на Хрещатик із четвертого поверху.

Автомобілі, люди рухались, моч чорна жива маса. Ходив довгенько.

Відчинилися двері приймальні. З дверей показалася червонолиця руда секретарка і мовчки махнула мені рукою, щоб заходив.

— Ідіть, — каже мені потім, — Вас кличе сам.

А «бройлери» сидять, соваються у кріслах: якийсь колгоспник обдурив таку еліту. Я зайшов.

— Ким працюєш? — запитує мене міністр.

— Головою колгоспу в Золотій Балці на Херсонщині.

— Твоя мудрість і хитрість перемогла силу. Ми подивилися твої папери. Все правда. Зайди в 345 кабінет — там усе оформлять. А за подарунок спасибі.

— Їжте на здоров’я і не забувайте селян.

Раптом усі почали реготати, аж лізли під величезний стіл. Витираючи сльози, міністр махнув мені руко на двері. Я й не помітив, як опинився біля заповідного кабінету. Там сиділо декілька мужиків. Я привітався і поклав їм на стіл папери. Один носатий та булькатий їх узяв, довго дивився, читав, показував іншим. Я мовчав, сидячи на стільці у куточку.

— Ви знаєте, що тут ще потрібно документи? — сказав він і почав перелічувати, які саме.

— Якщо не хочете підписувати, то я до Миколи Васильовича знову зайду з поклоном.

— Та ні! Не потрібно, — заволав бородатий. — Гера, підписуй і баста. Бачиш — це колгосп недодєланий.

Підписали. Поставили печатки. Я мовчки вийшов, а сам подумав: «Засранці!». Заніс відразу в міністерство меліорації. Там подивились .

— Усе в нормі. Видно, наша людина.

— Я можу їхати в село?

— Звичайно. Дозволи прийдуть прямо у ваш районний банк.

— Спасибі. Нам є робота.

Я зняв картуза, вклонився і майже задкуючи, вийшов із кабінету.

Гроші прийшли, і ми почали будувати зрошення великим колгоспом, чотирма селами: Золота Балка, Хрещенівка, Біляївка, Михайлівка. Я не вірив, що зміг перемогти таке укіплння людських душ.

Потрібно мати бажання і любити роботу та людей, для яких ти все це робиш.

Спасибі, що послухали розповідь.

А.Г.Шульга, 25.12.2020

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter