Автор: Людмила Євтушенко
Фото  Алли Хімейчук
 
 
Свою розповідь хочу розпочати словами Т.Г. Шевченка «Село на нашій Україні — неначе писанка село». А чи наше село Любимівка можна назвати писанкою? Це питання. Та, мабуть, 50 на 50. Зруйновані ферми, зруйновані будинки з різних причин на першому відділку села справляють сумне враження.
 
Пам'ятаю, як декілька років тому до наших сусідів Литвиненко Сергія та Ірини, які на той час не так давно поселилися, приїхав їх кум. Вони обидва моряки далекого плавання. Зі своїм хрещеником Сергійком кум бавився на вулиці, за двором, ми розговорилися, і він сказав, що йому подобається наше село, в ньому багато зелені, а в їхньому селі цього немає. У розмові виявилося, що ми земляки з Миколаївщини й райони наші поряд — я з Жовтневого, а він зі Снігурівського. І подумала аби він не бачив вулиці на першому відділку та не змінив свою думку. Ми живемо в центрі села. Та все ж йому і село сподобалось, і люди, і одружився він на дівчині з нашого села і має сина, а не так давно народилася донечка.
 
Окрасою нашого села є парк, де розміщений пам'ятник загиблим воїнам, алея слави. Тут росте багато квітів, високі ялинки охороняють спокій загиблих воїнів. У парку розташований ігровий дитячий майданчик. Біля приміщення сільської ради, контори радгоспу. лікарні, церкви милує очі розмаїття квітів. Завдяки директору ДП ДГ "Піонер" Бєлову В'ячеславу Олеговичу, маємо чудову зону відпочинку з басейном, майданчиком для пляжного волейболу. Зараз інтенсивно проводиться робота по розширенню цієї зони. До проєкту його створення В'ячеслав Олегович залучив школярів. Тут буде тенісний корт, тренажери, роликодром, фонтан, територія буде озеленена.  На вулицях села багато чепурних будинків з квітниками, особливо мальовнича вулиця Садова. У селі чимало любителів квітів. Захоплюються квітникарством Дубина Надія, Захаренко Тетяна, Марценюк Наталка, Заданюк Інна і Майя, Онуфрієва Ніна, Ткачук Лідія, Нагребельна Неля, Солодкова Зоя, Ніколайчук Світлана, Пасько Сергій та його донька Наталка і багато інших. Усіх не перелічиш.
 
  
 
А ще кожного вівторка та суботи у нас працює базарчик. Любимівці охоче купують продукти, інші товари як у місцевих, так і в підприємців з Нововоронцовки, Нововоскресенського, Трудолюбівки та інших сусідніх сіл. У парку, в центрі на ринковій площі, біля дитячого розважального центру наводять лад Дейкун Валентина та Ведмідь Людмила. Ці дві неймовірно працьовиті та відповідальні жіночки старанно слідкують за порядком. Тож і в парку, і в центрі завжди чисто. Наше завдання, дорослих і дітей, сприяти полегшенню їх праці, цінувати їх труд, бути культурними й такими ж відповідальними. Та все ж, особливу увагу красою, працелюбними господарями привертає унікальне обійстя Кондратенків Олександра Андрійовича та Тетяни Павлівни. Олександр наш місцевий, а Тетяна з Хмельниччини. Обоє вони з багатодітних сімей.
 
Батьки Тетяни працювали в колгоспі, їм нелегко було ставити на ноги восьмеро дітей. Тож у 16 років вона приїхала в Любимівку, де раніше уже проживали її двоюрідні сестри. Спочатку дівчина працювала в радгоспному саду, а потім її перевели в дитячий садок нянечкою. В родині Сашка зростало шестеро дітей. Батько працював механізатором. У їх сім'ї в один рік (одного року) одне за одним пішли з життя мамо і тато. Сашкові було тоді 21 рік. Діти боляче перенесли втрату рідненьких. Та життя продовжується. Саші приглянулася зовсім юна Тетяна, тож незабаром вони поєднали свої серця. Разом створили міцну сім'ю, виростили й виховали сина Івана і доньку Тоню, мають трьох онуків Андрійка, Настуню та Сашка. Від односельців чули про їх будинок, то разом з Аллою Олексіївною Хімейчук вирішили подивитись і розповісти про цю перлину. Домовились заздалегідь. Господарі привітно зустріли нас і провели екскурсію. Ми були вражені. Це треба побачити. У їхньому дворі, як в оранжереї. Тут царство квітів. Серед них і різні види кімнатних рослин. Важко порахувати  скільки горщиків з квітами в будинку на вікнах, на підставках і просто у дворі. Як каже Таня, що такою красою тепліше на душі, затишніше в оселі.
 
Олександр закінчив технікум механізації, працював у радгоспі механіком, а пізніше в будівельній бригаді. Талант до техніки у нього від батька. В молодості він об'їздив увесь  Радянський Союз. Працював на поїздах, які розвозили продукти. Декілька разів був на Бамі. У нього золоті руки. Може відремонтувати різну техніку, виконувати роботи пов'язані з електрикою, будівельні роботи. У нього чудовий сад, ростуть рідкісні дерева, виноградник. Є невелика тепличка. На городі порядкує тільки він. Рівненькими рядочками помідори, між рядами рівчаки для поливу, огірочки поп'ялися на сітку, поруч перець, синенькі... Все ідеально доглянуте. Коли  Таніні батьки стали старенькі, вони їх вирішили забрати. Для цього Саша добудував на літній кухні другий поверх. Все  робив власними силами. Цей чудовий будинок, заплетений в’юнкою рослиною Вічі до другого поверху, має неймовірний вигляд. Олександр і Тетяна — люди творчі, уміють фантазувати. Тож і кімнати у них обладнані зі смаком. Таня показала де стояли ліжка мами, тата, братика-інваліда. У спогадах про батьків, рідних, яких вже немає поряд, було чутно любов до них і смуток.
 
Подружжя у щоденних клопотах. Роботи вистачає і по господарству, і на городі. Їх день починається о 5-й ранку, бо мають двох корівок і іншу домашню живність. Допомагають їм син Іван та невістка Світлана, які живуть у будинку навпроти. Цей будинок Олександр теж побудував сам. Радгосп тоді допомагав будівельними матеріалами, будував будинки й для переселенців із західних областей України. Батько передає сину секрети власної майстерності. Діти та внуки  бачать справжню українську сім’ю. У батьків є чому повчитись. Односельці часто запитують Олександра про те, як він доглядає, прищеплює дерева, бореться зі шкідниками без хімії. Він охоче ділиться досвідом і може навіть провести  майстер-клас. Олександр цікавий співрозмовник. Він багато читає, знає історію нашого села, історію своєї родини. Його рідний дядько Кондратенко Дмитро Юхимович був директором нашого радгоспу “Піонер” у 40-х до середини 50-х років. У ті нелегкі часи він був добрим господарником, і як згадують сторожили, був чуйним, уважним до долі людей.
 
  
 
А ще Олександр не проти, щоб діти приходили до них на екскурсію, навіть ті, яких  привозять до нас в розважальний центр з інших сіл. Тут є на що подивитися. Серед розмаїття квітів безліч садових скульптурок. Прямо музей природи  під відкритим небом. Таких господарів ще пошукати.
 
Їх донька Тоня проживає в Нікополі. Вона організовує для батьків відпочинок. Відпочивали в Турції, побували в круїзній подорожі в Єгипті, Ізраїлі, Палестині,  побували в багатьох пам’ятних місцях України, а їдучи влітку на море, брали своїх  сусідів. Таня добра господиня, вона готує  смачну їжу. У своїй затишній  кухні часто  пригощають своїх сусідів, рідних. Вони  обоє хлібосольні. Почастували і нас із Аллою Олексіївною усім домашнім. Ми навіть рецепт записали смачних млинців з сиром та молозива. Отакі вони — діти  з багатодітних сімей. Ось уже 44 роки разом йдуть по життю. Олександр сказав, що вони все починали з нуля. Було всього та разом долали труднощі, разом раділи  хорошому.
 
Ми подивилися світлини з їх домашнього альбому. Це своєрідна родинна енциклопедія. Тут фото давніх років, сучасні. Ми поринули у спогади. На шкільних  фото впізнавали односельців, добрим  словом згадали директора школи Щура  Михайла Прокоповича, вчителів, а також відібрали  фото, пов’язані з історією  села. Алла Олексіївна сфотографувала цю чудову сімейну пару. Приємно було  бачити з якою теплотою і ніжністю вони дивилися і відчували одне одного. З гарними відчуттями та емоціями покидали ми цю привітну оселю-писанку. Зупинилися за хвірткою; і тут вздовж паркану, при самій дорозі, теж  ростуть квіти. Саша показав нам кактус,  який не вимерзає взимку. Він ніжно погладив його і я подумала, коли в родині любов і злагода, то кожна квіточка відчуває це: гарно росте, квітне і приносить радість. Кожен вівторок та суботу Тетяна на нашому базарчику продає молочні продукти, овочі, фрукти та багато квітів. Весною одні, восени інші, і за помірну ціну односельці із задоволенням купують таку  красу. Тож нехай їх сімейний корабель і далі впевнено долає труднощі й буде завжди успішним. Хочеться, щоб молодь не їхала на заробітки у світи, бо на рідній землі теж можна гарно заробляти. Приклад у цьому сім’я Кондратенків Олександра та Тетяни, яка оптимістично йде по життю.
 
  
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter