Друк

Автор: В.М. Васютіна – голова первинної ветеранської організації працівників державної служби, а ще мешканка селища, яка його любить.

Кілька разів починала писати цю статтю – відкладала, відтягувала, думала, буде неактуальною, але тепер все таки наболіло, накипіло, назріло.

У 2019 році в №35 від 29.08. районної газети «Вісті» була опублікована стаття «Гості з Казахстану» Л.П. Терещенко – голови Михайлівської ветеранської організації.

Без трепету, хвилювання та сліз неможливо було читати це оповідання.

Рідня з Казахстану розшукала свого батька, загиблого в роки Другої світової війни.

Який довгий шлях пройшла ця сім'я, які великі пошуки вони організували, щоб знати, де знаходиться могила батька – дідуся, де покоїться його прах.
Дуже приємно, що після тривалого листування гостей тепло, гостинно, доброзичливо зустріли михайляни.

Багато років знаю Терещенко Л.П. Завдяки їй в 2019 році в селі Михайлівка відкрита кімната-архів, кімната пам'яті, кімната спогадів «Духовна світлиця». По крупицях зібрано весь архівний матеріал села, його становлення, розвиток, досягнення та взагалі його життя.

Вклоняюсь Людмилі Петрівні за її невичерпну енергію, оптимізм, працездатність, життєлюбство, доброту, тепло, щирість!

Ми повинні пам'ятати, хто ми, якого ми роду, яке у нас коріння і яке у нас минуле.

Прочитавши статтю «Гості з Казахстану», замислюєшся і захоплюєшся – рідня подолала тисячі кілометрів, декілька кордонів і десятки років, щоб знайти і приїхати на могилу батька, вшанувати його пам'ять та взяти жменьку землі з могили.

Не хочу нікому дорікати, нікого повчати, але коли приходиш на наше кладовище і бачиш хащі, занедбані могили, до яких місяцями, а той роками ніхто не приходить, хоча рідні живуть поруч, хочеться їх запитати: «А як вам живеться? І яке у вас майбутнє, якщо ви не пам'ятаєте минулого?»

Говорять, що зараз така молодь. А чиї це діти? Це ж наші діти й онуки, значить це ми їм щось не додали, не так виховали. Сьогодні вони забули про могили батьків, рідних, а завтра вони забудуть своїх живих батьків, і ми дивуємося, чому таке ставлення до людей похилого віку.

За ініціативи нашої ветеранської організації, дякуючи селищному голові Марчуку В.В. та депутатам минулого скликання, кілька років поспіль, раз на місяць, з весни до осені виділяється автобус на цвинтар.

І ось остання поїздка – 31 липня. Жодного разу, скільки ми їздимо, орендар кладовища не косив бур'ян, не прибирав сміття.

Напрошується питання: що написано в договорі оренди? Тільки брати гроші за ритуальні послуги? Причому, не чувані ціни ніхто контролює, ніхто не відповідає і ніхто не прибирає. Навіщо така оренда і такий орендар?

Обуренню жителів, які їздять автобусом, не було меж. Наводили приклад сіл Гаврилівки, Михайлівки, де на цвинтарі завжди покошено, можна прийти в будь-який час на могилу. У нас самому неможливо пройти – такі хащі, що лячно!

Звертаюсь до керівництва ТГ, селищного голови Марчука В.В. Ми розуміємо, що з утворенням ТГ у вас дуже великий об'єм роботи, так питайте з підлеглих, за цю ділянку роботи.

Взагалі, при такому великому штаті працюючих (пересічних громадян це дратує, обурює – порядку ж немає ніде) розділіть все селище на сектори, закріпіть за кожним працюючим чиновником, прикріпіть до них депутатів ТГ. Ми ж пам’ятаємо як депутати боролися за депутатський мандат – 8 чоловік на місце, от хай і покажуть на що вони здатні.

Керівництву буде з кого спитати за стан тієї чи іншої території.

Володимире Володимировичу, ви не думайте, якщо ми щось висловлюємо, то хочемо вас образити.

Ми бачили друге, краще життя – чисту, доглянуту Нововоронцовку, потопаючу у квітах і каштанах, тому ми не можемо змиритися і мовчати! Не треба нам квітів, хоч бур'яни покосіть і сміття приберіть.

Якщо люди піднімають питання, змінити щось на краще – підтримуйте їх ініціативою. Багато разів звертались про проведення суботників, хоча б раз на місяць, а в нас вони були щочетверга, чому не підтримується цей почин.

Добре, що зараз відділи ТГ висвітлюють всі події громади у Фейсбуці. Але чому не реагують на зауваження громадян. Виставили фото дорожніх робіт по вулиці Катерини Чернишенко – це жах. І всі мовчать. Ми згодні, – робимо не ми, але для нас і за наші кошти. Дайте громаді відповідь. Хто винен? що не так? Чи, може, фото не таке. Не замовчуйте ці питання.

Хочеться сказати: «Громадо, прокидайся, піднімайся, вставай, допомагай!»

На те ми й громада, як одна родина, що ми робимо – ми робимо для себе!

Давайте разом із керівництвом селища змінювати все на краще!

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter