Автор: Олександр Бровко

Одному з найулюбленіших закладів юнацтва Нововоронцовщини 1-го вересня 2021 року виповнюється 40 років.

Швидко минає рік за роком, багато що стирається в людській пам’яті або відходить на задній план, але подія про відкриття профільного спортивного закладу в 1981 році, мабуть, не залишила байдужим нікого з наших земляків.

Прийшов час і постало питання відкрити центр спортивного дозвілля для дітей як у селищ, так і в цілому по району за допомогою фахівців на базі з загально освітніх шкіл.

Треба зазначити, що сусідні райони, Бериславський та Великоолександрівський, вже мали аналогічні заклади, а тому керівництво району в цьому плані мало амбітні цілі.

Мою кандидатуру на посаду директора запропонував тодішній голова райспорткомітету Дмитро Шепель. Його позицію підтримали депутати районної ради та райкому партії.

Отож, перший день осені став початком моєї кар’єри на посаді директора ДЮСШ і тривав 32 роки!

У планах роботи в першу чергу постали 2 питання: 1) створення матеріальної бази; 2) тренерські кадри.

Хочу особливо підкреслити відомчу приналежність закладу. Ми жадного відношення ніколи не мали до спортивних товариств, а були невід’ємною частиною освітневої сім’ї і цим особливо пишалися. Велику допомогу закладу і підтримку надавав тодішній керівник освіти району Жмаков А. І. У його стилі роботи основним принципом була довіра.

Першими тренерами з видів спеціалізації, які впроваджувало спортшкола, були:

1. Бровко Ольга Йосипівна — легка атлетика;

2. Гончаров Олександр Іванович — гандбол;

3. Широкий Сергій Миколайович — футбол;

4. Петриченко Григорій Миколайович — футбол.

І розпочався процес... Набір навчальних груп, тренувальний цикл, капітальний ремонт спортивного залу, районного стадіону, закупівля спортінвентаря, виїзди на змагання.

У моїй роботі був один випадок, що залишив слід на довгі часи. У гості приїхав мій батько, Бровко Володимир Костянтинович. Людина заслужена і добре знана на Дніпропетровщині. Якось дивно прозвучало його прохання: “Чи можна мені відвідати тренувальний процес?” Кажу у відповідь: ”Звичайно!” Побачене батьком справило на нього величезне враження: тут бігають, там стрибають, юні гандболісти закидають м’ячі, футболісти проводять товариську гру. Усі в русі. Батьків вердикт був короткий: молодці! Кожному з тренерів потиснув руку і побажав успіхів. Я до чого веду? Чи правильним був мій вибір? Адже до свого призначення на посаду директора я 7 років працював вчителем у Золотобалківській школі та інструктором зі спорту в колгоспі “Зоря комунізму”. Почути від найдорожчої люди окрилило і надихнуло на нові досягнення...
40 років! Багато це чи мало? Як для людини, то ні, а для закладу — гідно, солідно.

Збігали роки. Чимало змін зазнавала і спортивна школа. Напередодні розпаду СРСР для нашої ДЮСШ настали важкі часи. Школу реорганізували в клуб. Було важко і морально, і матеріально, але вистояли.

З 1 січня 2005 року клуб знову став спортшколою.

У 2006 році в закладі вводиться нова посада: заступник директора з навчально-виховної роботи. На цю посаду призначається досвідчений спеціаліст Гладиш Валентина Вікторівна. Заклад атестується обласною комісією управління освіти і науки з відзнакою. У цьому її велика заслуга. На новий рівень виходить методична робота.

У 2012 році районна рада приймає рішення про створення позашкільного навчально-виховного комунального закладу Нововоронцовська дитячо-юнацька спортивна школа, який діє і по нині. Дирекція завжди піклувалася про кадри.

У різні роки поверталися вже викладачами у рідні стіни наші вихованці: Ігор Гончаров, Артем Широкий, Олена Лачина(Струк), Олександр Гончаров, Валерій Матвеєв, Олександр Шипулов. Обов’язково хочу назвати тренерів-викладачів за сумісництво: Віктор Ткаченко, Віталій Радчуков, Віктор Климюк, Олександр Мовчан, Юрій Лемешев, Микола Христич, Олександр Ткаченко, Володимир Орел, Павло Благодарний, Олександр Свяцький, Микола Панасюк.

Усі заслуговують на добре слово, багато зроблено гарних справ, а перелічити досягнення їхніх вихованців просто неможливо.

У гості до нас з дружиною завітали діти та онуки. Радість велика. І кожного дня на стадіон. Само собою в мене виникло до них питання: яку роль відіграла спортивна школа у їхньому житті? Слово має Олена Кикоть (Бровко).
“Нововоронцовській ДЮСШ виповнюється 40! Для закладу це термін, коли можна сказати про успіхи вже не одного покоління.

Сьогодні я як вихованиця закладу з любов’ю й теплом згадую ті часи, коли займалася тут. У першу чергу дякую моїм батькам, що відкрили мені світ спорту. Тато, Бровко О. В., - мій перший і найголовніший тренер у житті. Саме легка атлетика стала найулюбленішим видом спорту, яку потім обрав і мій син.

Далі був гандбол. Завдяки професіоналізму і наполегливості наших тренерів, Бондаренка В.М. та Гончарова О. І., ми не лише розвивали фізичні здібності, а й вчилися дружити, поважати один одного, ставити понад усе інтереси команди, уміти захищати власні амбіції. Спорт робив нас дисциплінованими, відповідальними й сильними духом.

Спортивна школа стала для нас місцем, де кожен міг довести, що він чогось вартий, тут були і солодкі сльози перемоги, і гіркі від поразок та невдач, але мі вміли достойно програвати. А які щасливі й окрилені поверталися ми зі змагань коли везли додому кубок чемпіонів!

Це були найнезабутніші миті нашої юності.

Дякую тобі, спортивна школо, що була в моєму житті, що навчила однієї важливої мудрості: переможе не той, хто сильніший, а той, хто готовий іти до кінця.

Нововоронцовська ДЮСШ! Прийми найщиріші вітання з ювілеєм! Розвивайся, міцній, приймай у свою дружню спортивну сім’ю нові таланти, виховуй справжніх чемпіонів на радість собі, людям, державі.
Тренерам бажаю міцного здоров’я, яскравих перемог й достойної оцінки з боку держави, адже кожна медаль чемпіона це праця, наполегливість і жертовність його тренера.”

Мої роздуми добігають кінця. Я як громадянин своєї держави радий і гордий тим, що в нашій спільній територіальній громаді є такий заклад: завжди чистий, охайний, теплий, домашній, готовий приймати обдарованих дітей, робити їх чемпіонами і просто хорошими людьми.

Сьогодні ДЮСШ — це сплав досвіду й молодості, конкретних завдань й високих амбіцій.

Скільки ще всього попереду, адже нам лише 40 років!

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter