Друк

В.М. Береговий, ветеран педагогічної праці.

Майже 44 роки тому доля закинула мене в Новоолександрівку, яка назавжди стала мені рідною. Другою домівкою я вважаю нашу найкращу школу. Адже тут працюю все життя, її закінчили дружина, сини, цілі покоління учнів, яких люблю і поважаю. Мабуть, ніколи не залишився б тут, аби не чудовий колектив, з якими ми пройшли не одне десятиліття спільної праці. На жаль, невблаганно летять роки. Пішли з життя більшість колег, з якими розпочинав працювати, інші – пенсіонери. Та й сам я вже декілька років, як маю такий статус, але, як і мої колеги не пориваю зв’язків із рідною школою, живу її інтересами. Багато хто на території колишнього району намагається знайти причини наших успіхів останніх років у складанні ЗНО, спорті, придумуючи різні, інколи смішні версії, очевидно, щоб оправдати свої попередні результати. Адже наш заклад невеликий, має не більше 120 учнів. Днями договорились до того, що ДПА, ЗНО не є результатом роботи школи та вчителя. А що тоді є результатом? Кількість відмінників? У нас їх нині всього два. Хочу заспокоїти всіх. Успіхи Новоолександрівської ЗОШ – дитсадка – це, перш за все, педагогічний колектив, його робота, а не якість особливої методики. Не без гордості скажу, що мені довелося працювати з такими колегами, об’єднаними однією спільною метою.

Не всі були вчителями, але їх роль у навчанні та вихованні дітей, утвердженні високої моралі та духовності серед односельців неоціненна. Сьогодні хочу розповісти про колег, які зовсім скоро святкуватимуть свої чергові життєві ювілеї.

Думаю, нікого не здивую, якщо скажу, що до славної когорти хліборобів нашої держави, належить заслужена на Херсонщині людина Микола Гнатович Світличний. Але, знаючи, близько спілкуючись з його родиною більше 40 років, переконаний – успіхи Миколи Гнатовича це і заслуга його дружини, з якою вони разом пройшли шлях довжиною більше ніж 50 років. «Моя декабристка», — жартома говорить про дружину Микола Гнатович. Адже разом із ним вона ділила виробничі та життєві проблеми в Нововоронцовці, Осокорівці, Михайлівці, а вже потім – у Новоолександрівці. Такий був час і згоди, де ти хочеш працювати, особливо не запитували. У нашому колективі Анна Прокопівна Світлична з 1976 року. Вчитель, організатор позакласної роботи, а з 1994 року і до виходу на заслужений відпочинок заступник директора з навчально-виховної роботи. Надзвичайно талановита, відповідальна, безкорислива, вмілий організатор – такою пам’ятають Анну Прокопівну колеги та учні. А ще з дитинства має хист до красивого, естетичного оформлення кабінетів, документації.

Декільком поколінням не лише новоолександрівських учнів, а й шкіл, де вона працювала, надзвичайно пощастило. Анна Прокопівна була в них класним керівником. Добра, щира, постійно в пошуках нових форм виховної роботи. Ніколи не шкодувала свого часу для вихованців, організовувала їхнє дозвілля, екскурсії, тематичні вечори. А ще Анна Прокопівна – прекрасна мама і бабуся. Так склалися життєві обставини, що разом із Миколою Гнатовичем їй довелося виховувати старшого внука Миколу, і вони з честю справляються з такою відповідальною місією. А наймолодший онук Ромчик змусив бабусю полюбити футбол, бо успішно виступає за одну з юнацьких команд майстрів херсонського «Кристалу». Лідерські якості, активна життєва позиція завжди були притаманні Анні Прокопівні. Багато скликань обиралася депутатом Новоолександрівської сільської ради, очолювала жіночу раду села. Ніколи не відсиджувалася, а працювала серед людей, вирішувала їхні проблеми. Вірна подруга, хороша сусідка, авторитетна серед односельців людина, яка завжди готова бути поряд у горі та радості — такою є Анна Прокопівна все своє життя.

Віра Дмитрівна Ярошик багато років займала в нашій школі посаду старшої вожатої, а потім – лаборанта. Надзвичайно відповідальна, трудолюбива, ініціативна. Особисто я найбільше ціную у ній бажання все життя нести людям добро, духовність, релігійну та загальнолюдську мораль. Віра Дмитрівна – активний шукач нових форм роботи: чого тільки варта організована нею зустріч колишніх в’язнів концтабору Освенцім. Жінки з різних регіонів України вперше після тяжкого лихоліття війни зустрілися на сцені Будинку культури, щоб згадати трагічні сторінки молодості. Багато років Віра Дмитрівна підтримувала зв’язки з відомим меценатом, нашим земляком бароном Фальц-Фейном, переписувалася, неодноразово зустрічалася. Бо її тяжке повоєнне дитинство пройшло на хуторі біля відомого замку. Щиро вдячний їй за багаторічне керівництво краєзнавчим музеєм і за всю інформацію, яку постійно отримую про історію нашого краю. Адже вона тут жила і була безпосереднім свідком усього, що відбувалося. Віра Дмитрівна разом із покійним нині чоловіком Василем Савелійовичем виховали двох прекрасних синів, які стали військовими офіцерами. Анатолій уже пенсіонер, живе в іншій країні, але активно підтримує і піклується про маму. А молодший Віталій, на жаль, після важкого травмування у гарячій точці, зовсім молодим пішов із життя. Серце матері вже багато років тужить і болить за рідною дорогою дитиною. Новоолександрівці дякують сім’ї Ярошиків, їхнім однодумцям, прихожанам за створення в селі православної церкви. Віра Дмитрівна – найактивніша прихожанка, лідер, несе у світ односельців основи моралі, духовності, взаємоповаги і підтримки, особливо у тяжкі хвилини.

Так склалося, що протягом двох днів наші шановні колеги відзначатимуть свої життєві ювілеї.

8 вересня Вірі Дмитрівні Ярошик виповнюється 80 років. А вже наступного дня, 9 вересня, свій 75 літній ювілей відзначатиме Анна Прокопівна Світлична.

Педагогічний колектив, обслуговуючий персонал, випускники закладу різних років, односельці щиро вітають ювілярок, дякують за все, що Ви зробили для школи, села, людей. Бажають здоров’я, родинного благополуччя, довгих років життя. Божого благословення Вам і вашим рідним та близьким.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter