Твій добрий зір в моїй уяві лине…
Чи сніг летів, чи квітнув теплий май,
Ти вчив любити подвиги людини,
Красу труда й безсмертний рідний край
                             ( В. Сосюра «Учитель»)

У кожної людини на Землі є своя місія та призначення. На мій погляд, кожен замислюється над тим, у чому сенс твого існування, для чого і як ти живеш. Хочу поділитися з читачами своїми думками про дуже хорошу людину, жінку, матір, бабусю, а ще – Вчителя. І є причина. Бо їй – 80!

Працювати вчителем – Божий дар, дуже наполеглива та відповідальна постійна праця над собою. Євтушенко Людмила Олександрівна є для мене таким прикладом педагога, яким можна пишатися. Завжди усміхнена, щира та відверта у спілкуванні з дітьми, колегами, жителями села.

Народилась Людмила Олександрівна 20 жовтня 1941 року в селі Котляреве на Миколаївщині. Закінчила педагогічне училище (1961) — учитель початкових класів; філологічний факультет педінституту (м. Херсон, 1967) — учитель української мови та літератури.

Свій перший урок провела у 1961 році в Любимівській восьмирічній школі. Першим наставником була класовод Мороз В.М.

ЇЇ перший учень, Пасько С.М. згадує як любили свою вчительку: молоду, усміхнену, сповнену добротою і щирістю. Воістину — другу матір.

Заслужений будівельник України Курочка М.Г. з душевною теплотою сказав так: «Ця вчителька увійшла у моє життя, щоб залишитися в ньому на всі подальші роки. Я щиро завдячую їй за самовіддану працю, за людяність. Вона вчила нас трудитись, добре вчитись, любити школу і село, рідний край, бути добрими людьми».

Починаючи з 1973 року Людмила Олександрівна працювала заступником директора ЗОШ з виховної роботи. Тісно співпрацювала з класними керівниками, вчителями та батьками дбаючи, щоб учні підростали розумними та вихованими. Проводила й організовувала пошукову роботу, залучаючи дітей до участі в різних акціях і туристсько-краєзнавчих експедиціях. Очолювала творчу групу педагогів і учнів з підготовки й написанні «Історії Любимівської школи» та «Історії села».

Під її керівництвом Віктор Деркач дослідив і описав історію споруди Осокорівського кавуна поблизу траси Херсон — Нікополь. Мета – залишити в людській пам’яті цей рукотворний диво-кавун, що впродовж багатьох років є візиткою нашого району. Цю учнівську роботу було визнано однією з кращих серед багатьох, представлених на районному конкурсі туристсько-краєзнавчої експедиції «Краса і біль України».

Директор Любимівської ЗОШ Гергель А.С., учителі української мови та літератури Мордух О.В., Литвин Л.В., Кошур Т.М. говорять: «Педагог, викладач, вчитель, порадник, наставник… Важко підібрати потрібні слова, щоб описати цю людину. Людмила Олександрівна була і є для кожного з нас цілим світом.

Вона нас вчила, виховувала, раділа нашим перемогам, підтримувала в скрутну хвилину, стала тією «світовою зорею» на творчому небосхилі, бо професія вчителя – це дійсно творчість, яка багато років йшла попереду. Допомагала нам долати тернистий шлях до своєї мети. Ми вдячні своїй колезі за її науку і виховання, за слушні поради та критику. Велика їй вдячність та уклін до землі, бо сьогодні вже ми можемо своїм багажем знать щедро поділитися зі своїми учнями».

Сенсом свого життя Євтушенко Людмила Олександрівна вважає сім’ю. Зі своїм чоловіком познайомились у школі. Григорій Васильович перебував на військовій службі, був у відпустці, прийшов у школу до своїх вчителів і це було кохання з першого погляду. Разом зростили доньку Ларису і синів Євгена та Олександра.

Працьовитих, добрих, розумних та спортивних. Над усе з чоловіком радіють успіхам своїх онуків (а їх семеро) та мають чотирьох правнуків.

Дорога Людмило Олександрівно, Ви щаслива людина! Вас пам’ятають, поважають і люблять! Бажаю не звертати увагу на вік і залишатися життєрадісною людиною. Нехай не в’яне краса Вашої душі, хай не зникає добра надія Вашого серця, нехай кожен день радує щасливими зустрічами та святами у колі дорогих для Вас людей!

Ж.Д. Ткаченко, ветеран освіти

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter