Колись давно у газеті «Вісті» був надрукований вірш під назвою «Средь нас живут такие люди — для Украины это клад», який запав мені у душу. І нехай вибачає автор, слова я трішки зміню.

Подруге нашей, Александровне,
Сегодня 80 лет.
В косынке белой, как ромашка в поле,
Из глаз струится теплый свет.
И не беда, что годы мчатся
Сутулится чуть иногда.
С соседками Надеждой, Любой, Ниной, Галкой
На лавочке про жизнь беседует всегда.

Ось такий поважний ювілей святкує 20 жовтня наша колишня колега, подруга і просто хороша Людина із села Любимівки — Людмила Олександрівна Євтушенко.

Проживає вона тут майже все своє життя, яке присвятила педагогічній ниві. Працювала заступником директора з виховної роботи в Любимівській ЗОШ, викладала українську мову та літературу. Дуже спокійна за характером людина, за що і любили її діти. Разом я працювала з нею багато років, вона навчала мене і моїх дітей.

Зараз Людмила Олександрівна на заслуженому відпочинку. Але дотепер не байдужа до життя школи, села. Вона громадський діяч і можна сказати, що власний кореспондент районної газети «Вісті». Жодна визначна подія не обходиться без її статті. І хто їх читав, то, мабуть, помітив, із якою повагою, шаною до людей вони написані, як оформлені літературно.

Працюючи у школі Людмила Олександрівна разом з учнями брала участь у конкурсах: «Історія міст і сіл України», «Історія школи» — ці роботи зайняли перші місця. Навіть про славнозвісний, і мабуть, чи не єдиний наш постамент кавуну була її робота разом із онуком Віктором. Про нашу церкву «Собори наших душ» з онукою Оленою. Вона, як говорять, «ходяча енциклопедія». У себе вдома зберігає газети зі статтями про наше село вже багато років. Я знаю, що три, а може і більше статей, вона написала до 100-річчя с. Любимівки.

Життя своє прожила не даремно. Разом із чоловіком, Григорієм Васильовичем, виростили трьох дітей, якими можна гордитися, та й онуками теж. Підростають правнуки. Вони про неї не забувають, а вона про них, Новою поштою частенько їм шле смаколики із села.

Ми з нею подруги, хоча у нас різниця у віці майже 20 років. Але ми знаходимо спільні теми для бесід: про життя, квіти, вишивку, дітей, школу, село. Це людина з доброю душею і серцем, вона у всьому бачить прекрасне: у кожній квітці, промінчику сонця і кожній днині, яку дарує Господь Бог. Усміхнена, добра, чуйна, товариська, подільчива, врівноважена, завжди прийде на допомогу. Не зважаючи на вік швидка і моторна, можна сказати «старость меня дома не застанет, я в дороге, я в пути», бо в юнацькі роки мріяла стати вчителем фізкультури.

Тож хочеться їй побажати довгих та спокійних років життя і зустріти сторічний ювілей.

Шляхи років... Мов казка, ніби сонце.
Що побажать в римованих речах?
Щоб в вашім небі вічно сяло сонце
І молодість світилася в очах!
Скупі слова і літер цих паліччя...
Що зичим ще? З'ясується само...
Чекайте нас на 120-річчя,
Все для застілля ми принесемо!

Надія Дубина

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter