ВІЙНА
Війна – бездушна й непокорна
І в ній спочив вже не один.
Закоханий у власную Вітчизну
Стояв уперто воїн на передовій…

Війна іде, гинуть люди.
Голодомор іде, а з нею смерть.
Щоб вижити у цьому лихолітті,
Збирати колоски на поле мати йде.

Спішила подумки, насправді – ледве йшла.
Трава посохла ніженьки колола
Не відчувала болю, йшла і йшла,
Щоб донечку й синочка пшениченька спасла

Посохлі руки об стерню кололись,
Шукали, не знаходили, гребли
Хто ж заподіяв лихо?! Втратив совість?!
О,Боже милостивий, врятуй нас із біди.

Подерті руки здійняла угору.
На землю впала, ніби в напів сні
Їй ввижалося багате хлібне поле
І діточки щасливі, великі , не малі…

Нехай цей сон буде реальність.
І жах війни не повториться знов.
І матері із дітками своїми
Несли лиш радість, материнство і любов.
Олена Білоконь 
учениця 9 класу Осокорівської ЗОШ

 Пам’яті воїнам – визволителям

Стоїть солдат із факелом в руці
На п’єдесталі мужності й краси.
Хранить він спокій повсякчас
Загиблих воїнів в жорстокий час

Він стрімко дивиться у далечінь,
Чи не порушать спокій поколінь?
Давно стоїть він на сторожі
І ми завдячуєм йому за дні погожі

Бо він із побратимами весь час,
У холоді, у голоді за нас,
Як Прометей ніс іскру теплоти,
Щоб розтопить серця ворожі з мерзлоти…

Ми не жили у ті роки війни,
Не бачили страждання і біди,
Але солдат у бронзу влитий
Нагадує про подвиг їх великий
Лариса Михайлівна Маховицька  
Учитель української мови та літератури
Осокорівської ЗОШ

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter