Було це давно, ще при горбачовських перемінах. По всій державі постановили не продавати горілку раніше, ніж в 11 ранку і до 8 вечора, і тільки в спецмагазинах.
Весілля відмічали тільки солодкі, без спиртного. Але господарі ставили на стіл великий трьохлітровий чайник, повний міцної самогонки, а поруч стояли графини з компотом. Із чайника наливали самогонку, а запивали або в стакан доливали компоту і вживали.
Всім було весело й смішно. Смішно, що голота завжди знайде вихід, а весело тому, що весело.
Наливали горілку в чайники, бо в пляшках було видно, що є на столі і стукачі обов’язково донесуть у міліцію на господаря. Буде великий штраф або й буцегарня.
Черезхатній сусід Павлуша працював тимчасово в сільській раді головою. А раніше, здається, працював у керівництві колгоспу по партійній лінії.
Він любив зайти до сусідки Клавдії аби хильнути скляночку тепленької, тихенько, щоб ніхто не знав, але в селі всі знали, що Павлуша любить свіженьку і не тільки зранку, але й у обід, і ввечері, безкоштовно. Може в них з Клавою щось було, але грошей у нього в кишені ніколи не було, бо дружина Раїса заздалегідь акуратно вивертала кишені, промовляючи:
— Павлуша, я в них перевіряю, чи не завелись там таргани, щоб на когось там в сільраді не перелізли.
Павлуша мовчки натягував штани з вивернутими карманами, виходив на подвір’я, витрушував їх і, сплюнувши кудись у бік, промовляв одне: «От сучище».
Йшов впевненими кроками прямо до Клавдії, а потім уже, витираючись хустинкою, прямував на робоче місце, щоб спілкуватися з народом.
Говорили, що в Клавдії така самогонка, що в горлі дере, а в голову не стукає, тільки грошам лихо.
Якось Клава йому шепнула, що он, мовляв, Сашко Булава жене оковиту й продає.
— Я бачила, що вчора булава закопав три літровки самогонки під грушею. Нажми на нього, Павлушо.
Павлуша міцно вмостився в кріслі, взяв трубку телефону: «Алло, Воронцовка? Я голова сільради. Доповідаю».
І розповів, хто і де закопав оковиту. Встаючи, погладив секретарку Надю: «Оце отримає Булава, оце воно, оце робота». І швидко пішов до Клавдії.
Надя почула цю розмову і після п’яти зайшла до Булавів, де розповіла про розмову голови і про те, що можливо завтра на сигнал приїде міліція.
Сашко з дружиною швидко витягли бутиля з-під груші, занесли їх в літню кухню.
Потім налили відро води. Жінка помила в ній руки з милом «Ромашка» для запаху. Розлили ту воду в нові бутилі, закатали міцно і закопали під ту ж грушу.
І дійсно на другий день біля двору Сашка стояв «Бобик». З нього вийшли міліціонер, дільничний Петро, Павлуша, Клавдія і старенький шофер.
— Можна до вас? — запитав міліціонер.
— А чого? — чухаючи потилицю, промимрив Сашко.
— Побачите чого. Ходімо до вашої груші, там і поговоримо.
Дружина Сашка Фрося, дуже гарна молодиця, чисто одягнена в квітчастому хвастусі:
— Ласкаво просимо, якщо ви з добрими намірами.
— Добрими, добрими, господине, - каже міліціонер. — Принесіть лопату і два стакани.
Павлуша, задоволено посміхаючись, завзято мотиляв лопатою. Побачивши вже три голівки трилітровок, він впав на коліна і дуже обережно виймаючи бутилі з ями, ставив поруч з нею.
Міліціонер витяг із кишені ножик, проколов металеву кришку і налив у стакани горілки.
— Запашок гарний, ромашковий, — тримаючи в руках дорогоцінне зіллячко, промовив Паша.
Міліціонер крякнув і одним махом опорожнив гранчак до дна, а за ним і Павлуша.
— Тьху, гидота якась, — почав плюватись участковий.
— А це, любі мої, — втрутилася Надя в розмову. — свята водичка від моєї мами. Вона недавно вмерла, то її цією водою обмивали. А вона перед смертю сказала, щоб коли її обмиють, то три трьолітровки закупорить, закопати під грушею на сорок днів, а потім цією водою полити її могилку, щоб на тім світі їй пити не хотілося.
Ой, щоб ви бачили, які в пияків були рожі. Жах.
Обидва разом почали викидати з рота щось неймовірне, харчать і бігати кругом груші, а Клава з шофером відразу десь провалились - нема їх.
Сашко Булава щось хотів їм сказати, але вони тільки мукали і пускали з рота мильні бульбашки. Як приїхали раптово, так і зникли, уже не шукаючи ніякої сивухи. Досить, напились.
Минуло декілька днів і Павлушу звільнили з невідомої причини. Він незадовго зник з села.
Клава тихенько торгувала поганою оковитою, поки хтось також не доніс на неї.
Заплатила, говорили, великий штраф державі. І також віддала хату племіннику, а сама десь пропала. Подейкували, що з’єдналася з Павлушою десь за Дніпром.
Отакої. Казали без мила, а воно?
А. ШУЛЬГА, 02.09.2018 р.