Щоденні обстріли, активність ворожих дронів, перебої зі світлом та величезне навантаження на комунальну систему — такою зустрічає зиму Нововоронцовська громада. Про те, як відбувається підготовка до опалювального сезону, забезпечення соціальних установ і підтримка людей у прифронтових селах, ми поговорили з начальником Нововоронцовської військової адміністрації Андрієм Анатолійовичем Селецьким.
– Пане Андрію, як Нововоронцовська громада входить у зимовий сезон і чи готова комунальна інфраструктура до навантажень?
Андрій Селецький: Парадоксально, але сьогодні ми радітимемо снігу. Минула зима була безсніжна — і це негативно вплинуло на врожайність. А ще в снігову погоду гірше літають дрони.
Снігоприбиральної спеціалізованої техніки у нас, на жаль, немає. Колишній райавтодор, де така техніка наявна та зберігається, фактично не працює. Сама техніка в незадовільному технічному стані, та й юридично ми не можемо її використовувати. Тож покладаємося виключно на власні сили та ресурси: працівників із благоустрою, трактори різної потужності, екскаватори, лопати, самоскиди, причепи, піщано-соляні суміші. Цього достатньо, щоб оперативно реагувати на снігопади.
Заклади, які мають діючі котельні, забезпечені паливом. Дрова заготовили завчасно. Найпроблемніші об’єкти — Центр культури і дозвілля та трудовий архів. Опалення у Центрі культури і дозвілля вирізали регіонали ще у 2012 році, і хоч ми отримали модульну котельню й сучасні німецькі радіатори, для їх підключення необхідно 275 тисяч гривень. Є комерційна пропозиція, але виділити ці кошти зараз громада не може. Перед монтажем потрібно демонтувати залишки старої системи — це вимагає проєкту та спеціалізованих робіт.
Ситуація з трудовим архівом ще складніша. Стара система опалення була повністю зруйнована: труби йшли через горище, котел непридатний. Ми демонтували стару систему, облаштували укриття у старовинному підвалі та підготували приміщення під нове обладнання. У нас уже є модульна котельня та батареї, але встановлення обійдеться близько мільйона гривень — для нашого бюджету це непідйомна сума.
В архіві зберігаються документи трьох громад — нашої, Милівської та Новоолександрівської. З певних причин остання наразі забезпечує фінансування не в повному обсязі, тож виникають складнощі як з оплатою праці працівника, який оцифровує документи, так і з опаленням приміщення. Опалення здійснюється електрикою, що не завжди підтримує оптимальний температурний режим і може впливати на збереження документів.
Особливо важливо пам’ятати, що трудовий архів — це пенсії та трудовий стаж людей. Коли громадяни виходять на пенсію, вони буквально моляться, щоб документи збереглися, були в безпеці та щоб їм видали всі необхідні довідки. Освітні заклади працюють онлайн, тому потрібне лише мінімальне опалення — адміністративні кабінети обігріваються електрикою. Повноцінне опалення шкіл не здійснюється вже кілька років, тому різких перепадів температури, які спричиняють конденсат, немає. Будівлі просто промерзають, і це менш шкідливо, ніж часте вмикання-вимикання тепла.
Проблемною залишається Хрещенівська школа, де пошкоджено дах. З огляду на те, що у селі нині проживає близько 50 дітей при проєктній потужності школи понад 300 учнів, постає питання доцільності утримання будівлі у нинішніх масштабах..
У дошкільному закладі Хрещенівки опалення забезпечують буржуйки — температурний режим стабільний, приміщення безпечні.
У Любимівці школа зазнала значних пошкоджень, і не підлягає відновленню. Це важливе рішення, але соціально чутливе, адже школа для багатьох — символ життя села. Паралельно існує готовий проєкт будівництва підземної школи. Дошкільний заклад у Любимівці забезпечений дровами, в селі є і газове опалення.
У Миролюбівці ситуація традиційно складна: ще до війни школа опалювалася лише електрикою й залишалася холодною. Нині функціонує тільки перший поверх та спортзал, який обігрівається потужною буржуйкою. Відремонтовані приміщення опалюються сучасними пічками — там тепло. Громада спільно з благодійниками відновила частину приміщень і спортзал: допомогу надав фонд Станіслава Медведенка, єдиного в історії України дворазового чемпіона НБА, який забезпечив заклад інвентарем для відновленого спортзалу, а також ГО «Raffstar Діти», які разом з іншими громадськими організаціями працювали над відновленням навчальних аудиторій.
У Новоскресенському школа знищена. Нині там ремонтують приміщення, де працює дошкільний підрозділ, а Білозірська громада з Черкащини, наш партнер по програмі «Пліч-о-пліч» допомагає з установленням великих вікон. Опалення здійснюється лише локальними буржуйками. Проєкт нової котельні вже є, але через відсутність фінансування реалізувати його поки неможливо.
– А як із медичними закладами? Чи готові вони працювати взимку стабільно?
Чи вистачає генераторів та палива у випадку тривалих вимкнень світла?
Андрій Селецький: Медзаклад увійде в зиму впевнено. Міжнародний комітет Червоного Хреста допоміг брикетами, вугіллям, а котельня повністю готова до роботи.
Генераторів вистачає. Зауважу, що більшість свердловин у селища працюють на генераторах, які ми отримали від фонду «Партнерство за сильну Україну» і американської організації ForPease. Дизель для генераторів теж надали вони. Наші комунальники навчилися працювати з ними професійно, ба більше – обслуговувати таке обладнання не гірше фахівців.
Пальне — інша історія. Його завжди бракує. Лише лікарня витрачає близько 300 літрів на місяць, бо возить кров, пацієнтів і поранених. Є невеликі запаси, є домовленості з сусідніми громадами, але потреба дуже велика.
– Нині громада перебуває під щоденними атаками FPV-дронів. Як убезпечуєте людей та об’єкти?
Андрій Селецький: Ситуація напружена. Зараз на Лівому березі працює російський підрозділ БПЛА «Судний день» — елітний, високотехнологічний. Через це атаки стали системними, як вдень, так і вночі.
Ми працюємо в межах можливостей: укриваємо власні комунальні об’єкти, утеплюємо, застосовуємо технічні рішення, переводимо частину працівників на дистанційну роботу. Але найбільший виклик — людська легковажність. Люди не реагують на попередження, і це робить ситуацію ще небезпечнішою.
Комунальники та працівники благоустрою — під особливою увагою. Серед них є жінки, і ми не маємо морального права змушувати їх працювати під ризиком прильоту. Ми вже мали втрати. Це найболючіше, і ми робимо все, щоб убезпечити працівників.
Вкрай важливою є ініціатива Олександра Прокудіна щодо створення окремого статусу для працівників комунальних сфер, медиків, водіїв та всіх, хто забезпечує життєдіяльність громад — статус «захисник цивільного фонду». Вона офіційно визнає ризики, з якими стикаються ці люди, і надає їм додатковий рівень захисту та підтримки. Ця ініціатива особливо актуальна для Херсонщини, де щодня працюють та ризикують життям співробітники комунальних служб, установ та організацій. Сподіваюся, що уряд і Верховна Рада України підтримають цей крок і він стане дієвим механізмом захисту тих, хто щодня забезпечує життєдіяльність громад, зокрема, нашої.
Окремо хочу сказати про «поради» в соцмережах. Часто анонімні коментатори вимагають будувати антидронові тунелі чи інші складні конструкції. Ми розуміємо їх необхідність, але такі споруди потребують професійних розрахунків: висоти, ширини, навантаження, безпечного руху техніки, доступу до комунікацій, впливу погодних умов, стану дерев чи ліній електропередач.
У селищі немає охочих будувати антидроновий захист, підійматися на високі конструкції — люди просто бояться ризикувати, і це можна зрозуміти. Повторити досвід Херсона громада наразі не може: для залучення фахівців-інженерів ми вже подали заявку й стоїмо в черзі, але коли саме вона дійде до нас — невідомо.
Крім того, немає централізованих рекомендацій чи офіційних інструкцій, які б чітко визначали, як саме громади мають укріплювати об’єкти, щоб не нашкодити. Наприклад, якщо ми укріпимо будівлю габіонами чи мішками з піском — чи не приверне це зайвої уваги ворога? Якщо натягнемо захисні сітки — чи не буде це, навпаки, сигналом для обстрілів? Це не аргумент, щоб нічого не робити, але це аргумент, щоб робити правильно.
Тому ми укріплюємо лише те, що є на балансі громади, і лише тими методами, які є безпечними та погодженими з відповідними службами. Але загалом усім громадам потрібні зрозумілі, офіційні інструкції — щоб діяти правильно, безпечно і без ризику для людей та інфраструктури.
– Яку підтримку цієї зими можуть отримати соціально вразливі мешканці?
Андрій Селецький: У цьому році змінився підхід. Тепер рішення про надання допомоги приймають не громади, а благодійні фонди. Вони проводять реєстрацію, перевірки, визначають категорії, здійснюють виплати. Усі домогосподарства в 10-кілометровій зоні бойових дій отримують допомогу гарантовано. Далі — за соціальними критеріями: багатодітні, одинокі батьки, одинокі пенсіонери, люди з інвалідністю. Сума допомоги — 19 400 гривень на домогосподарство.
На жаль, трапляються випадки нецільового використання: дехто витрачає гроші не на паливо, а на інші цілі, або наймає людей для незаконної вирубки дерев. Це спотворює суть програми та знецінює працю та підтримку донорів.
– Що ви вважаєте головним завданням громади цієї зими?
Андрій Селецький: Найголовніше — зберегти людей. Зберегти їхнє життя, їхню стійкість, їхню віру в те, що навіть тут, під щоденними обстрілами, громада тримається й працює. Ми не можемо вплинути на те, що прилітає до нас з лівого берега, але можемо впливати на те, як реагуємо, як організовуємо роботу, як підтримуємо одне одного.
Друге завдання — втримати роботу критичної інфраструктури. Тепло, вода, світло — це основа. Людина має повернутися додому й знати, що там є тепло, що є вода, що лікарня працює, що служби на місці. Це не просто про техніку. Це про відчуття, що громада не покинута, що вона живе.
І третє — підтримка людей. У нас багато тих, кому важко: літні, родини з дітьми, люди з інвалідністю, багатодітні, ті, хто залишився без роботи. Ми не можемо вирішити всі проблеми одразу, але можемо бути поруч. Допомогти. Почути. Підказати. Підтримати. Це теж велика частина нашої боротьби.
Я дуже хочу, щоб люди розуміли: зима буде складною. Можливо, найважчою за весь час війни. Але ми входимо в неї підготовленими настільки, наскільки це можливо в умовах постійних атак. Ми працюємо кожного дня. І будемо працювати далі. Бо це наша земля, наші люди, наша відповідальність.
Спілкувалася Ірина ТЕЛИЧКО, редактор газети «ВІСТІ», член Національної спілки журналістів України
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
