Спілкувалася Ірина Теличко
У квітні Нововоронцовську громаду відвідав Олексій Новіков — дослідник генеалогії, громадський діяч, голова Громадської спілки «Українська культурна спадщина» та ініціатор масштабного проєкту з оцифрування архівних документів на Херсонщині. Уже багато років він займається дослідженням родоводів, збереженням історичної пам’яті та популяризацією української культурної спадщини.
Під час візиту до громади Олексій Новіков працював над оцифруванням погосподарських книг — унікальних архівних документів, які містять інформацію про родини, їхнє господарство та життя у минулі десятиліття. Окрім цього, він провів лекцію для мешканців Нововоронцовки, під час якої розповів про важливість дослідження родоводу, роботу з архівними матеріалами та збереження історичної пам’яті українців.
Особливе місце у діяльності Олексія Новікова займає відродження історичної газети «Рідний Край», яку на початку XX століття редагувала Олена Пчілка. Символічно, що одним із видавців цього часопису свого часу був його пращур — Петро Новіков, який у 1917–1918 роках очолював Гадяцьку повітову народну управу та відповідав за випуск гадяцької земської газети «Рідний Край».
Про дослідження родинної історії, роботу з архівами, відновлення газети та важливість збереження історичної пам’яті — у нашому інтерв’ю.
— Пане Олексію, що привело вас до Нововоронцовської громади та чому ви вирішили проводити зустріч саме тут?
— Усе почалося ще у 2023 році, коли після повномасштабного вторгнення росіяни викрали Херсонський обласний архів та архіви ще кількох установ. Тоді ми в Громадській спілці «Українська культурна спадщина» вирішили, що необхідно максимально швидко рятувати документи, які залишилися у громадах області.
Погосподарські книги — це документи, які ведуться в селах із 1935 року. У них фактично міститься повний «паспорт» родини: хто входив до складу сім’ї, де люди проживали, яке мали господарство, землю, худобу, навіть техніку чи реманент. Там зазначалося, хто пішов до армії, хто поїхав навчатися, ким працювали члени родини — учителем, бібліотекарем, дояркою чи трактористом. На жаль, більшість книг збереглися лише після Другої світової війни — приблизно з 1944 року.
Ми звернулися до Херсонської обласної адміністрації з пропозицією оцифрування цих матеріалів. У нас є спеціальне обладнання — три сканери. Два нині працюють у Державному архіві міста Києва, а один залучений для роботи в громадах Херсонщини. На сьогодні співпрацюємо вже з 12 громадами області, серед яких і Нововоронцовська.
Начальник Нововоронцовської селищної військової адміністрації Андрій Селецький запропонував, щоб ми працювали безпосередньо на місці, аби не перевозити архіви. І це було дуже правильне рішення.
На цей час уже відскановані понад 550 погосподарських книг, зокрема із Нововоронцовки, Нововоскресенського, Любимівки, Трудолюбівки та Миролюбівки.
А лекцію для мешканців громади я вирішив провести тому, що вважаю важливим говорити з людьми про родинну історію, пояснювати, чому це потрібно і як із цим працювати.
Олексій Новіков час лекції у Нововоронцовці
— Чому для вас важливо проводити такі зустрічі саме у невеликих громадах?
— Тому що люди часто відчувають потребу знати своє коріння, але не знають, із чого почати.
Більшість людей пам’ятає батьків, дідусів і бабусь. Інколи — прадідів і прабабусь. Але далі історія родини ніби обривається.
У період радянщини дуже багато тем замовчувалися. У багатьох сім’ях не говорили про репресії, розкуркулення, виселення. Люди боялися згадувати про своє минуле.
Так було і в моїй родині. Я знав певні речі ще з дитинства — наприклад, чому частина моєї родини опинилася в Ярославлі, що сталося з прадідом у 1930-х роках. Але історія родини кінця ХІХ — початку XX століття залишалася для мене загадкою.
Згодом я сам почав досліджувати свій родовід, шукати документи, працювати в архівах. І зрозумів: коли людина дізнається історію свого роду, вона зовсім по-іншому починає дивитися і на історію своєї країни.
Тому такі лекції — це не лише про генеалогію. Це про самоусвідомлення.
— Які враження у вас залишилися після спілкування з мешканцями громади?
— Я дуже люблю їздити у відрядження та спілкуватися з людьми. І мушу сказати: мене щиро вражає мужність жителів Нововоронцовки.
Хоча громада не була в окупації, вона постійно потерпає від обстрілів, дронових атак. Я був у містечку кілька днів і бачив це на власні очі.
Але попри все люди не втрачають сили духу, працюють, живуть, підтримують одне одного. І це викликає величезну повагу.
Так само я захоплююся мужністю всіх херсонців — і працівників архівів, які під обстрілами продовжують рятувати документи, систематизувати їх, сканувати й зберігати нашу історію.
— Що стало для вас поштовхом зайнятися генеалогією та дослідженням культурної спадщини?
— Перші серйозні кроки я зробив ще на початку 1990-х років. У 1992 році мені вдалося отримати кримінальну справу свого репресованого прадіда. Я встиг показати ці документи прабабусі ще до її смерті — вона не бачила їх із 1938 року, відколи її чоловіка заарештували.
Це дуже сильно вплинуло на мене. Згодом захоплення родинною історією переросло у професійну діяльність.
— Чому українцям сьогодні особливо важливо досліджувати свій родовід?
— Тому що історія — це також частина боротьби за нашу ідентичність. Росіяни не випадково викрадають архіви, метричні книги, документи РАЦСів. Вони намагаються привласнити нашу історію та нав’язати думку, що українці — це частина їхнього історичного простору.
Коли людина знає історію своєї родини, свого села чи міста, вона краще розуміє: Україна має власну історію, культуру й державність.
— З чого варто почати людині, яка хоче дізнатися історію своєї родини?
— Насамперед потрібно зібрати всі документи, які є вдома: свідоцтва про народження, шлюб, смерть, трудові книжки, військові квитки, фотографії.
Дуже важливо поспілкуватися зі старшими родичами, записати їхні спогади, переглянути сімейні архіви, старі фото, звернути увагу на підписи на звороті фотографій.
Також раджу сфотографувати родинні поховання, зафіксувати місця поховань. Після цього можна складати родинне дерево й звертатися до архівів або працювати з онлайн-ресурсами.
— Що стало поштовхом для відновлення газети «Рідний Край»? Чим сучасне видання відрізняється від газети початку XX століття?
Перше число газети
— Під час дослідження історії своєї родини я вийшов на історичну газету «Рідний Край», яка видавалася на початку XX століття. Виявилося, що в Україні її майже не залишилося — частину примірників було знищено або вивезено до Росії.
Мені вдалося зібрати та оцифрувати практично повний комплект видання. А згодом дізнався, що одним із видавців газети був старший брат мого прапрадіда — Петро Новіков.
Тоді й виникла ідея відродити «Рідний Край» як сучасне культурно-історичне видання.
Працюючи над відновленим виданням, ми намагалися максимально зберегти дух і традиції історичного «Рідного Краю». Для мене це не просто газета, а продовження великої культурної та просвітницької справи.
Сучасний «Рідний Край» зберігає дух історичного видання, але водночас орієнтується на сучасного читача.
Ми друкуємо матеріали істориків, архівістів, музейників, молодих поетів, публікуємо архівні тексти, маловідомі статті Олени Пчілки, документи з історії української преси. Це насамперед культурне й просвітницьке видання
— Чому для вас було важливо зробити газету доступною для громад і бібліотек?
— Бо історія повинна бути доступною людям. Ми передаємо комплекти видання бібліотекам, музеям, архівам. Зокрема, бібліотеки громади отримають комплекти «Рідного Краю» за 2024–2025 роки та газету «Слово Просвіти». Я передав сертифікати виданого нами репринтного видання газети «Гадяцького земства (Рідний Край), 1916-1919 рр», що містять доступ до електронних версій томі 12 (1917р.) і 13-14 (1918-1919рр.), а також копії історичних документів, зокрема аркуші метричних книг, і Нововоронцовській бібліотеці. Мені важливо, щоб люди в громаді могли побачити ці документи, доторкнутися до історії та зрозуміти, як працювали архіви і як формувалася пам’ять про родини
— Наскільки важливо сьогодні оцифровувати історичні документи та пресу?
— Це питання збереження нашої пам’яті. В умовах війни будь-який документ може бути втрачений назавжди.
Оцифрування дозволяє не лише зберегти історичні джерела, а й надати людям доступ до інформації про свої родини, історію населених пунктів і цілих регіонів.
— Що б ви хотіли побажати людям, які тільки починають цікавитися історією свого роду?
— Не відкладати це на потім. Потрібно встигнути поговорити зі старшими родичами, зібрати
документи, зберегти фотографії та спогади.
Бо історія родини — це частина нашої національної пам’яті. І коли людина знає свій родовід, вона краще розуміє, хто вона є.
