Микола ГУРЕПКО, український журналіст і письменник,
член національних спілок журналістів і письменників України, журналіст ІА ВГО «Журналісти проти корупції» (м. Київ)
МАЛА БАТЬКІВЩИНА – степова квітка Нововоронцовка на Херсонщині – навік поріднилася з роду-племені українцем Дмитром Щербанюком. Тут закопана його пуповина. Зростав, мужнів і в зрілому віці, у 2014 році, на пасажирському авіалайнері, через Атлантичний океан добрався до Сполучених Штатів Америки.
Дмитро ЩЕРБАНЮК.
– На мене чекала багатогодинна дорога з Нововоронцовки до штату Вашингтон, правобережжя Тихого океану, – поділився Дмитро Володимирович. – А це приблизно 8700-8900 кілометрів у польоті! На десяти та більше кілометрів висоті, зі швидкістю 980-1000 км.год пролітали над Німеччиною, Гренландією та Канадою. Аби на земному транспорті доїхати в одне з красивих передмість великого американського міста Сіетл…
Його мама Надія Мартинівна Щербанюк, робітниця цеху безалкогольних напоїв Нововоронцовського об’єднання виробничих підприємств райспоживспілки, не один тиждень намагалася відмовляти сина від далекої поїздки в чужу країну,та він наполягав на своєму. Турботлива ненька, зі сльозами в лагідних сірих очах, проводжала Дмитра у незвідану для мільйонів наших співвітчизників багату країну надій та сподівань. За тисячі кілометрів від рідної оселі,через бурхливий океан, не одну годину високо в небі летів авіалайнер США з Дмитром та багатьма пасажирами на борту.
Ніякі аргументи відмовитися від поїздки до загадкової Америки на сина не подіяли, навпаки, горів бажанням жити та працювати у відомій цілому світові демократичній країні земної кулі. Надія Мартинівна, нарешті, погодилася: її розумненький та непосидючий Дмитрик давно під стіл пішки не ходить, подорослішав, маючи за плечима життєвий досвід,дві вищі освіти престижних українських вузів,- технічну та економічну…
СПІЛКУВАННЯ журналіста з паном Дмитром за не одну тисячу кілометрів від України, дякуючи винаходу сучасності – Інтернету – на диво, стало захоплюючим, комфортним, безцінним екскурсом у події минулих десятиріч, що мали місце в житті його, багатьох друзів та ровесників у мальовничому степовому краї.
– Інколи, залюбки приходив на робоче місце моєї мамки, – пригадує Дмитро. – Зачаровано спостерігав, як у цеху безалкогольних напоїв працює нехитра машинерія: на конвеєрі пливуть, як рибальські човни на Каховському водосховищі, ящики зі щойно наповненими блискучими пляшками золотистого лимонаду. Не забуваю неповторний смак та аромат екологічно чистого освіжаючого напою! Запам’яталася безкорислива щедрість душі майстра цеху Віри Іванівни Бойко, її правої руки Лідії Йосипівни Шангар, інших невтомних трудівниць. До слова, на моєму весіллі Віра та Лідія порадували рідню й гостей чудовим виконанням популярної української пісні «Горіла сосна та палала». Ноги самі несли мене в кондитерський цех. Далі порога не заходив, аби не наразитися на зауваження. Всі працівники цеху приємно дивували білосніжними халатами, а підлога блищала чистотою. Помітивши мене, майстер-кондитер Ольга Павлівна Кунець могла пригостити булочкою або шматочком торта. Для годиться, відмовлявся… У самому серці містечка, неподалік газетного кіоску та в інших місцях, літньої днини, за копійки реалізовували такий ароматний та прохолодний хлібний квас цеху безалкогольних напоїв об’єднання виробничих підприємств. Запам’ятав на все життя. Черги до бочки на колесах спекотної днини росли…
Додам від себе. Авторитетний керівник кращого промислового підприємства в системі Нововоронцовської райспоживспілки та облспоживспілки, а нині високоповажаний ветеран споживчої кооперації, кавалер високого державного ордена Галина Михайлівна Сіткар, безперечно, дуже багато зробила корисного для розвитку харчової промисловості окремо взятого сільського району. Крім широкого асортименту безалкогольної продукції, на підприємстві випускали, без розпушувачів та інших домішок, хлібобулочні вироби, торти, копчені та варені ковбаси, копчені м’ясні балики, пряники нашого дитинства, макаронні вироби, соломку – це далеко неповний перелік смачної, високої якості продукції. На замовлення, до родинних свят і пам’ятних подій кількатисячного райцентру та густонаселених сіл і не тільки, досвідчені майстрині-кондитерки випікали торти в асортименті; вмілі руки швачок шили на замовлення модний жіночий та чоловічий одяг, а також халати для працівників сфер торгівлі та медицини…
Під рукою завжди мали не мізерний вибір красивих та добротних тканин, ґудзиків та іншого. А директор і керівники цехів об’єднання чинили не лише все необхідне, аби кооператори завжди мали під рукою достатньо забезпечену матеріально-технічну базу.
У разі потреби та необхідності, перш аніж викликати карету швидкої медичної допомоги Нововоронцовської районної центральної районної лікарні, працівникам цехів та обслуговуючому персоналу надавалася невідкладна допомога досвідченою медичною сестрою, яка була в штатному розписі підприємства. Нерідкі імениті гості та, навіть, екскурсанти, сходилися на одній думці: директорка об’єднання Галина Сіткар та очолюваний нею, переважно, молодіжний жіночий колектив, працює на совість, заслужено заохочується відзнаками району та області за сумлінну працю та високий професіоналізм. Слід визнати: у ті далекі часи, не зовсім добре продумані реформи харчової галузі «згори» та людський фактор, чи не найбільше ставали перепоною розвитку місцевої промисловості. Не один десяток років, на занедбаній території колишнього об’єднання, на вулиці Промисловій, роками з весни й до падолиста буяють карантинні рослини, віє пусткою не лише у деяких колишніх виробничих цехах. Колись ошатна 2-поверхова контора підприємства давним-давно пограбована любителями легкої наживи. Красива будівля лякає вирваними з «м’ясом» вікнами та дверима…
Зігріває серця небайдужих мешканців лише приємна згадка про те, що Галина Михайлівна Сіткар, сотні харчовиків не на одне десятиліття ставали справжніми творцями чудового настрою в багатьох родинах і трудових колективах Нововоронцовки та далеко за її межами.
Цілком закономірно: незалежною українською державою Г.М.Сіткар відзначено орденом «За заслуги»ІІІ ступеня та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, багатьма престижними відзнаками району та області. Хоча, як жінка-трудівниця визнає, у цьому немала заслуга трудового колективу об’єднання виробничих підприємств і правління райспоживспілки. Як сама каже, працювала не заради високих нагород…
– Не повірите, крім висококваліфікованої медсестри промислового підприємства, якісні медичні послуги безпосередньо на місці, надавали досвідчені лікарі Нововоронцовської ЦРЛ, – навів красномовний факт Дмитро Щербанюк. – Як синові робітниці цеху безалкогольних напоїв, мене лікар-стоматолог районної поліклініки Надія Ананіївна Некряч позбавила гострого зубного болю. А в масажному кабінеті об’єднання, у визначені день та години, пацієнтів приймав лікар ЦРЛ Іван Григорович Євич. Після його процедур зі спинами, шиями та попереками, продуктивність праці помітно покращувалася!
…КІЛЬКАГОДИННЕ спілкування з Дмитром Володимировичем Щербанюком, за тисячі й тисячі кілометрів – миль через Атлантику, зізнаюся, додало оптимізму та впевненості: на українську землю неодмінно прийде вічний мир!
Незважаючи на нестихаючі понад чотири роки жахіття війни, нав’язаної Україні мілітаризованою північною сусідкою.
У Нововоронцовській селишній територіальній громаді невтомно працюють для відродження рідного краю. На думку багатьох мешканців, заслуговують схвальні відгуки Нововоронцовська селищна військова адміністрація і Нововоронцовська селищна рада (начальник Нововоронцовської СВА, кавалер ордена «За заслуги»ІІІ ступеня Андрій Анатолійович Селецький). Керівник, переважно, подає хороший прилад та очолює корисні справи безпосередньо в гущі працелюбів на місцях!
Прикро, не побачиш жодного куточка української землі, де б російські війська після себе не залишили згарища, руїни та попелища. Непоправні втрати людських життів, не кажучи про матеріальні та духовні, не піддаються ніякому ліку та оправданню.
НЕ ВИПАДКОВО, для нашого земляка Дмитра Щербанюка нема нічого дорожчого на білому світі, як навіки закарбована в серці любов до херсонського краю, рідної України. Хвилюючі спогади-розповіді, українця за паспортом, навертають у такі далекі та близькі роки, що заслуговують на повагу. З його пам’яті не стираються приємні моменти життєвого шляху, теплого спілкування з ровесниками та старшими. На далекій чужині довелось багато що переоцінити та переосмислити. Адже земне буття навчає всіх і всьому, чинить іспит власної совісті!
– Коли ще протирав штанці у шкільному класі, а згодом опановував майбутні професії у студентській аудиторії, не забув, як засновник і власник МПП «Тавр&я» Василь Васильович Калька по-батьківськи опікувався місцевою молоддю, розвитком спортивного руху, популяризацією пісенної творчості українського народу, – не перебільшив Дмитро Щербанюк. – Досі на моїй пам’яті яскрава кольорова афіша зі закликом до мешканців Нововоронцовки та гостей завітати на спортивний стадіон «Колос», на регіональний фестиваль-конкурс української пісні «Таврійські передзвони». Не повірите, зміст однієї з афіш запам’ятався на все життя! Датована 12 липнем 2012 року! У програмі фестивалю: виставка квітів «Квітковий розмай», урочисте відкриття фестивалю, виступ гостей багатолюдного мистецького дійства, нагородження переможців, святковий феєрверк, дискотека. Хто побував на «Таврійських передзвонах» у липні 2012-го, переконається у достовірності моїх слів! У вересні 1987 року, з багатьма степовиками, я з радістю розділив пам’ятну подію та незабутні враження. Таким став візит ввічливості у трудовий колектив об’єднання виробничих підприємств, відомої на весь світ української співачки, родом з Буковини, на той момент заслуженої артистки Української РСР (1973), народної артистки Української РСР (1976), народної артистки Молдавської РСР(1983) Софії Михайлівни Ротару…
З УКРАЇНСЬКОЇ ВІКІПЕДІЇ: «У репертуарі Софії Ротару понад 500 пісень українською, російською, румунською, болгарською, сербською, польською, німецькою, французькою, італійською, іспанською та англійською мовами. Її удостоєно високого звання «Герой України»(2002), стала повною кавалеркою ордена княгині Ольги (2002); ордени «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів (2007), відзнака Президента України Народна легенда України (2021), Народна артистка СРСР (1988), також має державні, міжнародні та конфесійні відзнаки не лише України. Софія Ротару народилася в селі Маршинці Новоселецького р-ну Чернівецької обл. Була другою з шістьох дітей. С.М. – почесна громадянка міст Ялти, Чернівці, Кишинева, Буковини».
– Серед відданих шанувальників української пісенної творчості у минулих роках можна виокремити головного інженера Нововоронцовських РЕЗ і ЕМ Ігоря Михайловича Гриціва, – поділився Дмитро Щербанюк. – Для пана Ігоря та його родини, як і сотень степовиків та гостей, щорічні фестивалі пісні «Таврійські передзвони» стали свіжим ковтком повітря! Не лише активною участю в художній самодіяльності прославилися мої земляки-нововоронцовці!
Незабутні враження у липні 1999-го справила делегація Нововоронцовського району, відвідавши одну з підшефних військових частин ВМФ АР Криму в місті Чорноморську. Не з порожніми руками, а з найнеобхіднішими захисникам Вітчизни гостинцями. Делегацію очолював голова Нововоронцовської районної ради Микола Дмитрович Іванів.
Родзинкою дружнього візиту до українських військових моряків стало виконання українських пісень заслуженим артистом України (1997) Іваном Дердою… Незабутні та приємні враження живуть у моїй пам’яті завдяки Нововоронцовській редакції радіомовлення! Не лише про цікаві події щоранку оперативно районне радіо повідомляло новини та репортажі зі жнивних полів та про молочні ріки тваринницьких ферм сільгосппідприємств, а й адресувало популярні пісні іменинникам та до пам’ятних подій. Редакторами місцевого радіо в різні роки творчо й натхненно працювали члени Національної спілки журналістів України Світлана Михайлівна Хижняк (по чоловікові Цибанова) та Ольга Глібівна Матвіїва! Спасибі їм щире за чудову творчу працю на благо тисяч степовиків!
Хочу доповнити! За кермом автомобіля, з доставленим вантажем воїнам-морякам, був мій тато Володимир Володимирович. Спонсором поїздки з гостинцями виступило МПП «Тавр&я» (засновник Василь Калька). До речі, мені пофортунило відвідати 50 штатів Сполучених Штатів Америки. Побував на Гаваях та Алясці. Враження від побаченого не забуваються!
– Пане Дмитро, яка Вам ще подія найбільш запам’яталося у юності? – цікавлюся.
– Із великим задоволенням розповім! Мені, Марині Сіткар, Олексію Лебедю, Тарасові та Оксані Калькам, моєму братові Віталію Щербанюку, Дмитру Бурлаю, Миколі Коржу, Сергію Передерію, Наталі Бурлай, Дмитру Федчуку, Олександру Коржу та іншим представникам робітничої та студентської молоді містечка пощастило приймати сонячні ванни на золотистому березі Чорного моря. А саме – у популярному пансіонаті «Нафтовик» міста Скадовська! (1995). На жаль, не один рік тимчасово окупованого російськими військами. Приємні враження та людська вдячність закарбувалися не лише в моїй пам’яті. Бізнесмен Василь Васильович Калька потурбувався не лише про повноцінний відпочинок молоді, а й для поїздки на море виділив комфортабельний автобус та автомобіль супроводу. За кермом автобуса безпеку на дорозі пильнував досвідчений водій Петро Кирилович Ковальчук, а про безпеку нашого життя бездоганно подбав Микола Миколайович Корж… Ніколи не забуду, як після жнив, на полі, на якому «степові кораблі» щойно зібрали врожай, будівельники споруджували загалноосвітню середню школу №2 у Нововоронцовці! Мій тато Володимир Володимирович Щербанюк працював кранівником на тому будівництві. Разом з іншими він також гарував на спорудженні всіх (!) двоповерхових будинків на вулиці Бериславській містечка Нововоронцовка. Його сумлінна праця закладена й на спорудженні районної поліклініки і терапевтичного корпусу центральної районної лікарні, а також в усіх селах району будували дитсадки, будинок культури в Осокорівці, а в Дудчанах торговий дім…
Також Володимир Володимирович Щербанюк невтомно працював на будівництві Золотобалківської зрошувальної системи та одного з цехів «Райсілгоспхімії».
Екскурс у минуле. МПП «Тавр&я» у Нововоронцовці Василя Кальки багато років лідирувало не лише в районі та Херсонській області, а й далеко за її межами. Підприємство славилося якісним виробництвом та реалізацією за помірними цінами власної харчової та овочевої продукції багатьох найменувань. Зусиллями засновника малого підприємства, його грамотних спеціалістів та працівників, високими темпами розвивалося будівництво, реконструювалися життєво важливі об’єкти соціального призначення. А консервовані овочі та фрукти, якісна томатна паста та багато іншої екологічно чистої та вітамінізованої продукції, славилися за межами району та області, зокрема на Криворіжжі, сусідніх і не тільки, регіонах нашої держави, у столиці України місті Києві. Чого лише вартували оснащення сучасними технічними засобами та реконструкція Нововоронцовської харчосмакової фабрики, ще за часів російського царату млина «з бородою», а також відкриття міні-маслозаводу в степовій Хрещенівці. Продукція невеличкого заводу… конкурувала з великими виробниками високою якістю та помірними цінами!
Світлої пам’яті Василь Васильович Калька за життя користувався повагою та авторитетом тисяч людей, став кавалером ордена «За заслуги»ІІІ ступеня, заслуженим енергетиком України. При ньому, як начальникові Нововоронцовських РЕЗ і ЕМ ВАТ ЕК«Херсонобленерго», тисячі сільських споживачів електричної енергії високо оцінювали особистий вагомий внесок керівника та очолюваного ним високопрофесійного колективу енергетиків. А також високі здобутки трудової діяльності на рівні області й нашої держави.
…ЗА СЛОВАМИ ДМИТРА ЩЕРБАНЮКА, ніколи не зітруться з його пам’яті безцінні природні багатства навколишнього середовища, радісні моменти дитинства та юності. Тисячі гектарів родючих полів, золотисто-мідяні колоски достиглого збіжжя, налиті цілющим соками матінки-землі кавуни-велетні, рожевощокі яблука, пломінкі черешні, абрикоси, алича, вишні в садках сільгосппідприємств та на садибах, екологічно чисті сорти помідорів та огірків з полів невтомних у праці господарів землі та багато іншого. Дмитро любить зі своїми американськими друзями ділитися враженнями про рибальські човни місцевого рибного сільгосппідприємства, напоєне свіже повітря неповторними пахощами та ароматами свіжоспечених пшеничних хлібів, любистку, барвистих квітів та цілющого зілля. Не забув, як на повні груди дихає степ-батько, а вечірньої пори хвилює юні серця бентежне соло всюдисущих цвіркунів. Як зі сходом літнього сонця, з-за далекого малиново-сріблястого небосхилу, причаровують уяву різнобарв’ям дикі ягідники, срібні ставки-озерця в степу, як веселка «п’є» воду зі смарагдово-сталевого безмежного плеса Каховського водосховища…
Незабутні враження Дмитра й від селищного пляжу. У ласкаві хвилі рукотворного моря залюбки пірнали дорослі та галаслива дітвора. Навіть, приїжджі посадові особи в справах, викроювали часинку-другу, аби освіжити й загартувати тіло в грайливих обіймах неспокійної водної стихії. Вдихаючи терпкі аромати та пахощі з часів графа Воронцова селищного пралісу-парку, цілющого зілля, як то чебрецю, перестиглих кетягів горобини, диких яблук та груш! У новій Україні парк невпізнанно змінив своє обличчя. Радують людське око лісові насадження, декоративні кущі, цілюще зілля та благоустроєні доріжки тощо. Навіть, збудований красивий місток через повноводу стихію! Прикро, місцеві горе-художники вже встигли занехаяти своєю епістолярною мазаниною паркову обновку! На жаль, дикуни не перевелися!
– Не передати словами, як стало мені боляче на душі, прочитавши в україномовних американських газетах і побачити по «ящику» відео про знищення російськими військами дамби Каховського водосховища, з непоправними людськими втратами. Мав місце нищівний потоп у деяких містах та селах південної області України! Водна стихія розгулялася не на жарт! – зі смутком констатував Д. Щербанюк. – Напевно, не скоро зможуть відбудувати греблю в Каховці, радуючи тисячі дорослих та дітей смарагдово-сталевими хвилями життєдайної стихії. У далекому 2004 році мені довелось побував у самому серці споруди Каховської ГЕС. Побачив, як злагоджено працююють шість генераторів. Не забуту ваги одного генератора з установкою: аж 450 тонн! Нерідко на гадку спадає, як на рукотворному морі добирався з Нововоронцовки до Нікополя на «Ракеті», що долала милю за милею хвилястої стихії. Шкода, все минулося, та спогади про хороших людей і мальовничий херсонський степ, мало не щодня оживають у моїй пам’яті.
Жевріє в душі надія, незгасна мрія про відродження мирного життя в усій Україні та в степовому краї, де я народився і виріс. Сьогодні намагаюся підтримувати та розвивати дружні зв’язки зі сельчанами. В Америці співпрацюю зі обдарованими талантами самобутніми митцями, зокрема, співачкою українського походження Lala Sing – це її сценічний псевдонім, а точніше Ладою Тивончук. Рідне українське слово у великій пошані в заокеанській країні, вічно живе та розвивається серед етнічних українців, їхніх нащадків і не тільки. Не перебільшення»!
В партійців-однодумців любов до Америки й України безмірна. Праворуч четвертий – Дмитро Щербанюк стоїть.
Зустріч дітей з України, прибулих на оздоровлення в українсько-американських родинах. Штат Вашингтон.
Зліва направо-президент Асоціації українців у західному регіоні США Лілія Коваленко і Дмитро Щербанюк.
З НЕОСЛАБНИМ інтересом сприйняв розповідь Дмитра Щербанюка, як улітку 1994-го, вперше в житті, пощастило стати вимріяним… пасажиром літака «АН-2». Обивателі давним-давно, з дивовижною легкістю змінили назву на «Кукурузник». Напевно, виправдано: ці літаки багато разів допомагали господарникам підживлювати тисячі гектарів посівів зернових та технічних культур, ефективно боронячи врожаї від ненаситних шкідників…
– Переживав, душа була в п’ятах, коли опинився у нагрітому літнім сонцем «Кукурузнику». Трохи оговтавшись, побачив строкату та мальовничу панораму рідної Нововоронцовки! З висоти пташиного польоту, не відводячи очей, милувався неповторними пейзажами, красивими оселями та чепурними садками, у русі зацікавили автомобілі та пішоходи… Як на долоні, на лівому березі Херсонської області перед нами постало мальовниче село Бабино…
…Не стримався, щоб не спитати у пана Дмитра, яка ще подія минулих десятиріч схвилювала найбільше?
Відповідь не забарилася.
– У 1989-му Нововоронцовку завітала команда столичного клубу ветеранів київського «Динамо» – колишні найпопулярніші у Союзі гравці! Ця новина швидко розлетілася всіма куточками містечка та навколишніх сіл! Я став свідком футбольного матчу між столичним «Динамо» та місцевими футболістами «Славутича». Суддею матчу був Сергій Семенович Запишний. Приємно я був вражений: на селищному стадіоні «Колос» ніде було, як кажуть, впасти яблуку! Вболівальників та глядачів було стільки, що ні присісти, ні пройти! Людське море клекотало й вирувало! Матч скінчився з рахунком 1:1! «Славутич» у першому таймі відкрив рахунок, а в другому таймі «Динамо» зрівняв. Усі учасники велелюдного спортивного дійства отримали міцний заряд бадьорості й духу!
НА ЖИТТЄВІЙ НИВІ КОЖНОЇ людини Нашим Творцем написана її доля. Ще в далекому 2014-му Дмитро Щербанюк, на великому авіалайнері, добрався до вимріяної ним Америки, визнаної цілим світом наддержави, країни безмежних можливостей і, звичайно ж, нездійсненних ілюзій. Здобуті Дмитром дипломи в Україні, стали у пригоді. Він закінчив Херсонський державний технічний університет та Криворізький економічний інститут післядипломної освіти Київського державного університету ім. Вадима Гетьмана.
…ПРОЩАЮЧИСЬ, громадянин України, етнічний українець і американець Дмитро Володимирович Щербанюк озвучив, що в нього було на душі: «Мої ще малолітні сини-двійнята Тимофій та Єлисей – народилися в Херсоні, етнічні українці! Сподіваюся, досягнувши повноліття, любитимуть рідну українську землю, отримають паспорти громадян Сполучених Штатів Америки. Від щирого серця всі вихідці з України вболівають та підтримують колиску нашого земного буття – рідну-неньку Україну! Користуючись нагодою,від серця дякую педагогам Ользі Іванівні ГЕРАСИМЧУК, Тетяні Михайлівні ФОМЕНКО, Людмилі Миколаївні ДИБІ, подружжю Ігорю Георгійовичу та Олені Анатоліївні ОВЧАРАМ, Марії Миколаївні СКЛАДЕНКО, Наталі Григорівні ДУДКА, Ользі Йосипівні БРОВКО та іншим освітянам за щедре серце й добру науку! Хай Ваше та близьких життя завжди квітує безмежною радістю, добробутом і вічним мирним небом!»
Дмитро Щербанюк та його сини мешкають поблизу великого міста Сіетл штату Вашингтон. «Сіетл розташований на західному узбережжі США і омивається водами Тихого океану. Місто стоїть на березі заток Пьюджет- Саунд»… – акцентовано в українській ВІКІПЕДІЇ.
…Дуже приємно, що наш земляк нововоронцовець Дмитро Щербанюк володіє англійською мовою! Мимоволі пригадую, як багато з нас, учні та студенти вузів вивчали одну з провідних мов ООН –англійську. На жаль, лише для позитивних оцінок та заліків…
19.01.2025 р. Зліва направо-укр. політик Анатолій Федорович Пехотін і Дмитро Щербанюк.
Відомий у світі Life. Праворуч – Дмитро Щербанюк.
Ліворуч другий – Дмитро Щербанюк.
На передньому плані третій ліворуч – Дмитро Щербанюк.
Фото з родинного архіву Д.В..Щербанюка.
Автором використані спогади Д.В.Щербанюка,жителів Нововоронцовки, публікації місцевих друкованих та електронних ЗМІ.
Читайте в розділі «Праця і звитяга» біографічну статтю « ЩЕРБАНЮК Дмитро Володимирович».
