У МИНУЛИХ РОКАХ журналістська доля звела мене з учасником Другої світової війни, орденоносцем Петром та його дружиною ветераном праці Діаною Копенками з Нижніх Сірогоз на Херсонщині.
Спілкуючись, усвідомив, як дуже важливо шанувати рідну мову, не засмічуючи її лайливим словом. Повз їхнього ошатного будиночка йшли чоловік і жінка середніх років і так між собою сварилися, що з усіх куточків зчинився собачий лемент. Звісно, почула їхню перепалку і бабуся Діна Євтеївна, яка саме прополювала грядку цибулі.
– Ось лишень послухай внучку, – оперлася на держак сапки, – які гидотні матюки. А мова є дзеркалом душі кожної людини! Так мені казала ще мама. І не соромно їм, хоч чують їхню сварку діти й сусідські собаки завалували на все містечко…
Діна Євтеївна, як і її чоловік Петро Радіонович Копенки, про що довірливо повідали рідні та сусіди, ніколи не лаялися ні при чужих людях, ні при своїх дітях і внуках. А були взірцем для них, невичерпною криницею життєвої мудрості.
Пам’ять про себе ці чудові люди залишили добру!
А яким є дзеркалом душі нашого сучасника?! Спробував цей феномен відстежити в деяких місцях обласного центру та сільської глибинки і не тільки.
У довоєнні роки, де-де, а на Центральному ринку Херсона віддзеркалювалася культура мови як тих,хто прийшов прицінитися до обновок та продуктів харчування,так і привіз свій крам. Прикро, рідною українською мовою в той час розмовляли переважно сільські мешканці, а міщани спілкувалися більше російською. Та ця дражлива тема іншої розмови. Не забуду, як мова деяких покупців була пересипана брутальними словами. Аж не вірилося, що пристойно вдягнена жіночка середніх років, а з…інтелігентними манерами сипала лайкою,немов половою. Як, наприклад, «Ей ти, ід…ка, – звернулася до своєї приятельки. – куди поділа кошельок?! Бл…нещасна. Тільки й п`ялиш баньки на мужиків. Хахаля собі шукаєш…».
Трохи оддалік троє голених чоловіків ділилися спогадами про вечірку, та так, що вуха в’янули. Слухали їх не лише торговки городиною та садовиною, а й діти. Та ніхто з дорослих так і не насмілився зробити їм зауваження.
СЕРЕД ТИХ, хто реалізував крупи та цукор-пісок зустрічалися такі, що за брудним словом у кишеню не лізуть. У них воно завжди напоготові. Так що не дуже дивуйтеся, якщо нафарбована та налакована дама на ваше люб’язне запитання може бовкнути таке, що й на вуха не натягнеш. Уже в наші дні в одному з населених пунктів Нововоронцовської селищної територіальної громади почув я,як одну жіночку, напевне сільську жительку, розмальована краля з-за відчитувала, обзиваючи скандальною за те,що засумнівалася чи свіжі ковбаси і що все дорогувато коштує. «Не хочете у мене купувати, ідіть до інших, заплатіть за авто в Кривий Ріг або Апостолове! Там усе на вас чекає, медом намазане! Я їхні ціни знаю напам’ять!…»
Гріх нарікати, що в приватному секторі економіки – у роздрібній торгівлі – працюють одні грубіяни та грубіянки. Є підприємці та продавці,з котрими приємно поспілкуватися. І хто сказав,що на Херсонщині погано володіють державною мовою?! Неправда це, а прикрі винятки скрізь є,навіть на праматері рідної мови – Полтавщині. Я глибоко шаную людей, які гарно розмовляють українською мовою. Але не завадить знати й інші мови, зокрема, англійську, німецьку, польську. У страшні місяці російської навали тисячі і тисячі наших співвітчизників із дітьми і без змушені були похапцем виїхати в країни Європейського Союзу і не тільки. Загальновідомо, наприклад, у Німеччині діють безкоштовні курси вивчення німецької мови для наших співвітчизників. І той, хто її успішно засвоює, має можливість працевлаштуватися та заробляти кошти. Хоча українці не забувають рідне коріння,рідну мову. Отже, слід дуже пильнувати рідне слово і чужому навчатися. На користь собі і рідній Вітчизні!
Інша річ, коли ми з вами спілкуємося в повсякденному житті суржиком, що не має ніякого відношення до мови народу, державної мови. Став свідком, як одна з поважаних мешканок Нововоронцовки поправила співбесідницю, та образилася,вигукнувши: «Я не западенка!…».
На жаль, ще побутує в нашій свідомості таке поняття, як західняк. З ним деякі пов’язують українську мову, хоч насправді це далеко не так. Не секрет, саме в Західній Україні українська мова засмічена словами та цілими фразами, запозиченими як з німецької, румунської, польської, так і інших мов європейського континенту. Та це й зрозуміло: не одне століття західноукраїнські землі пригноблювали іноземні завойовники, які разом з «вогнем і мечем» несли з собою свою культуру. І силоміць нав’язували! І теперішнє воєнне лихоліття цьому підтвердження. Переконаний,що для багатьох співгромадян немає різниці,хто де народився. Всі ми діти однієї Української держави!
…БАГАТО РАЗІВ бував у магазинах, на ринку та інших громадских місцях Нововоронцовки, до честі сказати, чув матюки рідко. Не будемо приховувати,що в житті кожної людини є така хвилина, що може вихопитися лихе слово. Важливо не перенести його в наші будні, в родину і в колектив, де працюємо, а раз і назавжди зжити з своєї лексики. Можу сміливо навести приклади в Нововоронцовці, де шанують і збагачують рідну українську мову, культурно і ввічливо спілкуються з відвідувачами.
Це – Нововоронцовська селищна військова адміністрація і Нововоронцовська селищна рада (начальник військової адміністрації, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня Андрій Анатолійович Селецький), волонтерські організації, підприємства торгівлі авторитетних родин Янішевських і Коневицьких, а також Шевченків, Шулерів, Кандибалів та інших творців чудового настрою, аптека, зокрема подружжя Павлишиних, центральна лікарня (директор Олег Діденко), ветеринарна аптека Нікітовичів, підприємства громадського харчування, інші життєво важливі об’єкти та їхні невтомні в праці трудівники.
Незважаючи на смертельну небезпеку, що чигає багато місяців і цілодобово, місцева влада та підприємці немало роблять для задоволення невідкладних потреб та запитів прошарків населення. Заслужено ціниться в двох територіальних громадах і в області високопрофесійна праця енергетиків на чолі зі старшим майстром Північного управління розподільчих мереж АТ «Херсонобленерго» Андрієм Анатолійовичем Колядою. Незважаючи на серйозні виклики війни та загрозу здоров’ю і життю,трудовий колектив КП «Комунсервіс» (директор Сергій Пилипенко ) докладають усіх зусиль і професіоналізм, аби налагоджувати нормальне водопостачання в житла людей і соціальній інфраструктурі. Повагою та авторитетом користуються всі медпрацівники двох територіальних громад. Високо ціниться праця колективу медпрацівників КНП «Нововоронцовська підстанція Бериславської станції «Обласного територіального Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Херсонської обласної ради. Шанований тисячами степовиків керівник підстанції Любов Василівна Ваврищук, крім грамот та подяк, обласного та районного значення, нагороджена Відзнакою першого ступеня Ради національної оборони і безпеки України.
Розповідь про справжніх працелюбів і трудових колективів у грізні місяці можна продовжити.
…ТИСЯЧІ Й ТИСЯЧІ українців у минулих десятиріччях навчалися в Росії, виїжджали за направленням в інші республіки і без знання російської мови не змогли б там працювати. Але були й ті, хто навмисно віддавав перевагу лише російській, забуваючи при тому, якої землі хліб та сало їсть.
У мові народу-його душа, так сказав поет. І нікуди від цього не підеш. У чистоті рідної мови,в її розвитку ми відчуваємо новий поштовх наснаги й сил. І добре чинять у Нововоронцовській бібліотеці та сільських книгозбірнях, освітяни, аматори сцени, вишивальниці, майстри та майстрині народних ремесел населених пунктів двох територіальних громад, місцеві поети та прозаїки – всі, хто невтомно культивує рідне УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО, плекає його, немов малу дитину, щоб дати міцні крила для високого злету.
Микола ГУРЕПКО, журналіст ІА «Журналісти проти корупції», м. Київ, член Національної спілки письменників України і Національної спілки журналістів України, лавреат Всеукраїнської літературної премії ім. Яра Славутича і Херсонської обласної літературної премії ім. Миколи Куліша.
Жовтень 2024 р.
