Іванів сон
Чого, люди, не буває
На нашому світі!
То вкраде хтось, то зап’є,
Хтось- не хоче жити.
Мій старий сусід Іван
Любить випивати,
Як до пляшки допаде,
То й не відірвати.
Потім ходить по селі
Немов та свинюка,
Носом землю заорає,
Падає в багнюку!
Раз побачив диво він-
Чортика малого!
Аж заскочив на диван
От жаху такого.
– Звідки ти узявсь такий,
Дідько ти проклятий!
Та чорти б тебе взяли,
Йди з моєї хати!
– В тебе хати вже нема,
Це наша хатина!
Ти ж тепер кипи в смолі,
П’яная вражина!
Скрізь чорти- туди, сюди,
Лиш пусте горище.
Тож Іван туди заліз
От того страхища .
…Півня крик, корови «МУ»,
Вже й обідня скоро.
Йван лиш очі відкрива
Й дивиться навколо.
Пусто скрізь- ані чортів,
Ні парнокопитних,
Лише пляшка у руці
Й два пряники житніх.
Не відійде дід Іван
Вже, мабуть, із місяць,
Купувать горілку він
До сих пір боїться!
Яке те небо…
Яке те небо… Чисте і блакитне,
Без хмар-хмариночок у далині.
І лише сонце, як кульбаба квітне
В безодні космосу, де все різноманітне,
Тепло розливши на мрійливі дні.
Вечірнє чисте небо дуже гарне!
Зірки – у полі квіти-світлячки.
І світло місяця холодне і полярне
Ллє срібло ночі чарівне, примарне,
Землі дарує спокій залюбки.
Як захід сонця, так і схід рожевий
В мрійливий спокій небо приведе.
Веселку розіллє, мов королеву
Прикрасить хмарку – білу чи сталеву,
В обійми дня чи ночі упаде…
