Тяжко збудувати державу! Державу вільних людей, багатих і щасливих. Збудувати так, щоб знову і знову повертатися до боротьби за незалежність, щоб знову не гинули молоді хлопці за свою землю.
Ми маємо мати розуміння того, що якщо не збережемо Україну сьогодні, то почнеться все спочатку. Народяться знову Чорноволи, Лук’яненки, Василі Стуси. І знову – боротьба! Сьогодні ми мусимо вистояти, мусимо зберегти свою країну Ми мусимо захистити своїх дітей і внуків, маємо дати їм можливість жити в європейській державі, на рідній землі, даній їм Богом, у мирі й злагоді.
Кожен знає, що легше збудувати новий дім, ніж перебудовувати старий. Так само тяжко перебудовувати країну в той час, коли в наш народ вселилася зневіра, брехня, заздрість та байдужість, коли в головах багатих людей залишилося минуле.
Йде війна. Це найстрашніше.
Я хочу привести такий приклад.
В 1992 році, коли не наважувалися ні в області, ні в районі встановити прапор України, за моєю пропозицією, висловленої на сесії сільської ради, прапор було встановлено. І з того часу ніхто в селі не вивішував прапори на водонапірній башті, на деревах чи в інших місцях.
Прапор майорів там, де мав майоріти – над сільською радою.
Зауважую, що всі депутати і навіть парторг вийшли і в піднесеному стані зробили це. Тоді я не чекала, що прийде розпорядження зверху, щоб перейменувати вулиці, зняти з постаменту бюст Леніна, чи розпочати будівництво храму.
Все це ми зробили разом з депутатами, виконкомом сільської ради.
Вулиці Чапаєва, Чкалова і Калініна були перейменовані на вулиці – Журавинська, Леонтіївська і Анастасіївська. Перейменували ми їх так в честь знищених радянським режимом сіл Журавин, Леонтіївка і Анастасіївка. Рішення було прийняте в січні 1998 року.
Я все це розповіла тому, що встановити прапор, прийняти рішення про перейменування вулиць чи зняти з постаменту бюст Леніна потребувало кілька хвилин. А от щоб збудувати храм треба роки.
Вже більше 22 років ми будуємо храм. Ще далеко до завершення. Щоб розпочати будівництво храму я скликала на нараду самих поважних людей села.
В усіх загорілися очі!
Але легко сказати та важко збудувати. Потрібен був проект, гроші, робочі руки і ще багато чого. А ще нас спіткала біда. Гроші, які ми збирали на будівництво храму, зберігалися в банку «Україна», були зовсім знеціненні. Що було робити? Зневіритися чи вперто будувати? Вибрали друге – будувати. І розпочали будівництво.
Побудували не хату з хрестом, а справжній п’ятикупольний храм, рівного якому не має в районні і навіть в області. Наше село має чим пишатися. Хоча, звичайно, є і скептики. Але їх менше. Бог їм суддя. Скептиків із роками ніхто не згадує, а от будівничих храму будуть згадувати вічно. Я знаю їх поіменно. Імена їх ти знаєш, Господи.
І от так, як будується наш Храм повільно, тяжко, так і держава наша будується.
Країна не може безкінечно повертатися до тих помилок, які робила на попередніх виборах. Ми часом голосуємо не розумом, а амбіціями, своїм вічним «не вірю нікому». Голосуємо на зло комусь, навіть на зло сусідові. Той каже, що я за Порошенка, а інший, на зло, за Ляшка О, Ляшко би «прикрасив» Україну. За таку «прикрасу» має бути соромно. Перестаньте боротися самі проти себе! Держава йде вперед. Нехай повільно, але вперед.
Реформи не запрацюють за один день. Немає чарівної палички якою махнути, і одночасно з неба впаде асфальт на всі дороги.
До виборів залишилося не так багато часу. Ще є час до вибору. Ми маємо навчитися розпізнавати реальні справи від брехливих обіцянок. Якби було достатньо грошей в державі, невже перед виборами не підняли би зарплати і пенсії так, щоб кожен був задоволений? Звичайно підняв би. Подумайте, що сьогодні важливіше – Україна чи наше спокійне, нехай навіть не зовсім задовільне життя, кулі над нашими головами і головами наших дітей, зруйновані будинки, понівечені снарядами поля. Я обираю перше!
Будинки можна збудувати, поля засіяти. А от якщо втратимо Україну – втратимо все.
І щоб не втратити Україну, ми маємо зробити правильний вибір.
Я не маю на меті запропонувати голосувати за кандидата, якого вибрала я. Але хочу висловити думку чому я не буду голосувати за
1. Ляшка. Популіст, безсоромний, брехун. Вибачте, але й непристойний у своїй поведінці. Обзивати всіх скотиняками не личить майбутньому Президенту. Виводити корову до Кабміну, чи їсти землю на трибуні, давати обіцянки, знаючи, що він їх не виконає, – це не Президент, а так, скандальний чоловік, що впхався до Верховної Ради. А ще виявився дуже везучим. Усі свої статки, а вони чималі, придбав за кошти від виграшів у лотереї. Подумайте, яка категорія виборців буде за нього голосувати.
2. Зеленський. Хороший артист, але не Президент. Згадайте його «Квартал 95». Говорить українською тільки тоді, коли на ньому національний костюм українця. Показує, що ми, українці – тупі, залякані й продажні. А на одному з концертів назвав Україну дівкою легкої поведінки. А в якій формі він говорив про владу, обрану нами. Критикувати владу треба, мабуть, і є за що. Але не в такій формі. Мені хотілося його запитати, якби він став Президентом, якби сприймали такий гумор його батьки, дружина, його діти. Він не соромиться насміхатися над святим. Томос – це історична подія, а для нього привід посміятися. Правда, обіцяє мир. Ніби хтось не хоче Миру! Весь світ не може втихомирити Путіна, а він говорить, що зможе, але тільки не каже, якою ціною. Не треба думати, що не маючи ніякого досвіду можна керувати державою. Ні, не можна!!! Часом приводять приклад, що колишній Президент Америки Рейган теж був артистом. Але той артист мав великий досвід: 15 років він був губернатором Каліфорнії.
3. Тимошенко Юлій Володимирівна. Ми пам’ятаємо, як її по батькові, а Путін забув. Вірніше вирішив, що ми в це повіримо. Він навіть вніс її до санаційного списку. І знову розраховує на те, що ми подумаємо: «Яка нещасна». А чому її Путін має не любити? Може за те, що підписала з ним газову угоду? Угоду, за якої держава мала би платити за газ, який не брала. Добре, що виграли в Стокгольмському суді. Україна була звільнена від боргів, що складали величезні мільярдні суми доларів. А як ви думаєте, чому така Угода? Навіщо було робити Путіну такий величезний подарунок? Подумайте і ви здогадаєтесь. А згадайте майдан. Коли виносили домовини із загиблими героями Небесної сотні. Я думала, що в цей день душі людей рвалися на шматки. І раптом Юлія Володимирівна на інвалідному візку. Щось хотіла говорити, але люди її не слухали, не до неї було. Шкода, що вона не зрозуміла. Але ж яке було здивування, коли її через кілька днів побачили на високих підборах. З її декларації про доходи видно, що вона зовсім бідна. Живе в орендованому будинку двоюрідної сестри, автомобіля немає, а на одяг їй складаються мати і тітка, пенсіонери. Яка ж Юля Володимирівна бідна, а родичі багаті! Кожного разу, коли в Україні йшлося про вирішення важливих питань, справ, вона збиралася в похід до Європи, де переконувала, що НАТО – не на часі (боялася не розгнівати Путіна), безвіз не потрібен. Угода про асоціацію з Євросоюзом зарано, децентралізація – теж погано. Словом, все, що робить Україну сильнішою, для неї погано, ще й дуже. А згадайте засідання Верховної Ради, коли приймали рішення про воєнний стан. Сім годин йшло засідання. Тимошенко з Ляшком не чули, що на початку засідання говорив Голова Верховної Ради. Він пояснив, що воєнний стан вводиться на один місяць в окремих областях. Але вони цього не чули. В Тимошенко і Ляшка одне було на думці, що це вигідно Порошенку, що все це для того, щоб перенести вибори. Тимошенко кричала, що вони (тільки не уточнила, хто вони – армія чи сам Порошенко) будуть вриватися в ваші будинки, забирати майно, що впаде економіка. Ляшко й собі кричав, що забирають право на освіту і ще там щось. Результат: нічого з цих «побажань» не справдилося. Люди жили звичайним життям. Майно і хати не забирали, вибори Президента нікуди не ділися. Мета такого галасу? Тимошенко і Ляшко дуже боялися, що вибори будуть перенесенні на місяць, а Президентом хочеться бути якнайшвидше. Їх не цікавила доля України. Сподівалися, що станеться паніка. Але народ вже став мудріший, не піддався паніці. Це не політика патріота України. Зовсім ні.
4. Гриценко. За його словами всі нечесні, звичайно, крім нього. Всіх треба посадити за грати. А чи чесний він? З декларації про доходи видно-бідняк. Немає нічого. Квартири немає, дорогого автомобіля немає, грошей немає. Шкода стає чоловіка. Він що в прийми пішов? Очевидно так, якщо в дружини є аж п’ять квартир в Києві, а в нього нічого. Сам він не був на війні, будучи військовим у високому чині. То чому ж не пішов і не поміг закінчити війну? Проте він добре знає, що якби діти керівників держави були на війні, то війна закінчилася давно. Подібні думки можна почути і в селах, і в містах. Висловлюють їх люди з примітивним мисленням. Вони не говорять, що якби всі їх сини пішли на фронт, то війна теж могла б закінчитися. Але те говорять люди без погонів, без військової освіти. Їм можна, а Гриценку ні! Принаймні Гриценко знав, що син Луценка, маючи тяжку хворобу пішов добровольцем на війну і воював два роки, а не відсиджувався в штабі. За тяжку брехню вибачень мало. Гриценко буде відповідати в суді. Війна закінчиться тоді, коли цього захоче Путін, або закінчиться Путін. На даний час головне завдання – не пустити ворога далі.
5. Бойко і Вілкул – це опозиція. Два чоботи-пара, на мою думку. Протягом багатьох років кричать, що знають, як повернути в країну мир і стабільність, але відкривають нам цю таємницю тільки після виборів. Розумна людина розуміє, що нічого вони не знають. Мир це не те, що можна взяти в руки чи вкрасти і передати в Україну. Є два шляхи встановлення миру – перемога або капітуляція (здача Криму і Донбасу). Є третій шлях, довгий, але іншого немає – дипломатичні переговори, тиск Америки і Європи, всього світу.
– Чому я буду голосувати за Петра Порошенка?
– Найважливіше, він – патріот України!
– Чому?
– Всі його дії – це збереження України і її розвиток.
Не на словах, а на ділі. Збройні сили України збудовані з нуля. Армія будується за стандартами НАТО. Хто забув, то згадайте 2014 рік. Армії немає. Захищати країну пішли добровільні загони, голі й босі. Зброї немає, бронежилетів немає, касок теж. Словом, немає нічого. В той час наш народ згуртувався і допоміг своїм захисникам хто чим міг. А далі волонтери і держава. В тому, що армія була в такому стані, немає вини Порошенка.
Армію до кінця знищив Янукович, запросивши на керівні посади російських генералів та полковників. А перед тим Гриценко приклав руку, продав велику кількість озброєння армії.
Армія сьогодні озброєна, одягнута, сита і, що найважливіше, підготовлена та знає, як вести війну в сучасних умовах. Навчання наших воїнів із кращими представниками світових армій – доказ того. Україні надана зброя, грошова допомога для забезпечення армії.
В бюджеті держави закладено величезні кошти на створення нової та сильної армії. Запрацював військово-промисловий комплекс. Тисячі одиниць нової і відремонтованої зброї, техніки сьогодні має українська армія.
Набуття чинності «Угоди про асоціацію» з Євросоюзом. Це те, за що гинули люди на майдані. Створена міжнародна коаліція на підтримку України. Нас підтримують лідери найсильніших країн світу.
Весь світ засуджує дії Путіна.
Ведення санкцій.
Хоча Путін і говорить, що санкції їм не шкодять. Путіну, мабуть, не шкодять особисто, але економіка Росії вже відчула ціну санкцій. Впроваджено безвізовий режим. Вже більше двох мільйонів скористалося ним. Тепер без проблем кожен може поїхати за кордон вільно, показавши паспорт на кордоні.
У тому, що люди їдуть за кордон працювати, немає нічого поганого. Більшість з них повертається на Україну, але з новим баченням на життя, на свій побут, на відношення до роботи. Люди їдуть не тільки працювати, але й відпочивати. І не треба думати, що їдуть тільки багаті. Ні!
Розширення торгівлі з Європою. Вже не буде торгівельних воїн з Росією. То м’ясо їм не таке, то молочні продукти не такі і т.д. Нехай їдять своє або купують там, де їм смакує.
Отримання Томосу про автокефалію. То є історична подія. Думаю, що Порошенко не думав про свою славу, про те, що він увійде до історії України як керівник держави, за керування якого відбулася ця історична подія.
Ми маємо свою церкву. Церкву, яка є будівничим наших душ, нашої культури, яка буде вкладати в серця свого народу любов і єдність. Церкви, яка буде молитися за свою армію, за наш мир і спокій. І не будуть плакати батьки померлої дворічної дитини та загиблих воїнів, яких не хотіли відспівувати священики московського патріархату.
І все це, завдяки високому дипломатичному рівню нашого Президента Петра Порошенка.
В тяжкі роки війни, економічної нестабільності він не дав країні впасти в прірву. Уявіть собі, що на міжнародній трибуні хтось з кандидатів в Президенти. Уявити важко. Там не підходять брехня та махання паперами перед очима. Там потрібна тверда позиція, тверді аргументи.
На міжнародній трибуні має бути дипломат. Людина, яка має повагу в світі, має високу ціль – збереження України.
Президента обираємо на 5 років, а не на п’ять днів. За п’ять років Україна може піднятися або впасти в глибоку прірву. А це страшне. Не дай, Боже, втратити незалежність.
На сьогоднішній день ми маємо вибір – це Петро Порошенко. Будьте мудрими. Не робіть експериментів над своєю країною, а значить над собою, своїми дітьми і внуками, над своєю землею.
Президент зміг зберегти країну, створити сильну армію, яка змогла зупинити російського агресора. Він тримає твердо курс до НАТО. Раз і назавжди утвердити нашу церкву. Згуртувати світ навколо України. Все це Президент вже зробив. А що зробили інші кандидати в Президенти?
Дивіться, що в інших за плечима, а у них – брехливі обіцянки про дешевий газ і миттєво високі пенсії та зарплати. Не зробімо помилку, обравши Президентом випадкову людину. Бо може статися так, що буде каяття, та не буде вороття.
Взявши бюлетень в руки, згадайте, що в країні йде війна. Згадайте, як знущався якийсь Моторола над нашими полоненими. Згадайте хлопців без ніг, без рук.
Згадайте тих, хто і сьогодні страждає в підвалах і російських тюрмах. Згадайте тисячі загиблих воїнів. На мить уявіть собі батьків, які чекають сина, а отримують страшні звістки і домовини.
Путін хоче бачити будь-кого на посту Президента, крім Порошенка.
31 березня ми обираємо Верховнокомандувача, який за Конституцією є Президентом України. Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши.
Р.І. ДЕМ’ЯНОВА, с. Михайлівка
