Розповісти про споруду кавуна мене спонукав наш онук Деркач Віктор. Він працює агрономом у СТОВ «Птахівник». Працівники їхнього господарства на суботнику зробили повний ремонт кавуна та впорядкували територію навколо.
Будучи учнем 11 класу Любимівської школи, він дослідив і описав історію споруди осокорівського кавуна поблизу траси Херсон – Нікополь. Я була керівником його дослідження. Цю роботу було визнано однією з кращих, представлених на районному конкурсі туристсько-краєвзнавчої експедиції «Краса і біль України».
Тему роботи йому запропонувала керівник туристсько-краєзнавчого гуртка Любимівської школи Тимошенко Любов Петрівна. Під час суботника Віктор мені зателефонував аби згадати, в якому році кавун спорудили.
На жаль, я пропустила дзвінки, тож вирішила на сторінках газети «Вісті» познайомити усіх бажаючих з історією його створення.
На трасі Херсон-Нікополь, на повороті на Високопілля, степові села та наше село Любимівку ось уже 30 років стоїть зелено-смугастий велетень-кавун. Це пам’ятний знак, дань цій диво-ягоді.
Ініціатором спорудження кавуна був Волченко Віктор Якович, голова колишнього колгоспу «Україна», що знаходився в селі Осокорівка. Про свою ідею він розповів заступнику з будівництва Топчію Миколі Федоровичу та членам правління колгоспу. Ідея спорудити кавун сподобалась усім.
Колгосп тоді сіяв понад 200 га кавунів і одержував великі прибутки. У всі куточки нашої держави та її рубежі везли баржами, залізницею славнозвісні херсонські кавуни. Тож і вирішили осокоряни поставити пам’ятний знак цій цілющій ягоді. Макет кавуна замовили і виготовили на Криворізькому металургійному комбінаті.
Місце обрали на повороті до осокоріського мехтоку, який знаходиться на відстані 9 км. від села. Це якраз на шляху, який веде в степові села Нововоронцовського району та Високопілля. Це був 1988 рік.
Шофер колгоспу Доценко Микола Іванович привіз на територію будівельної бригади звичайний залізний шар.
Віктор Якович та Микола Федорович запросили до себе майстра-умільця зварювальника Паська Василя Васильовича і доручили йому з привезеного макету зробити кавун. А ще попрохали зробити так, щоб кавун був як справжній. Адже стоятиме він на трасі, по якій рухається транспорт у різні куточки України та Радянського Союзу. І кожному, хто гляне на на цей кавун, захочеться поласувати цією диво-ягодою.
Ось така реклама. Для цього треба лише повернути на мехток колгоспу «Україна», де й завантажитися кавунами. Василь Васильович разом зі своїм помічником Бондаренком Петром приступили до роботи. Хлопці обирали варіанти, робили ескізи. Їм допомагав молодий інженер-будівельник Мандрика Леонід Петрович.
Залізний шар розрізали і зробили скибку, приладнали частину гудини з листочками. Заздалегідь готували постамент. Фундамент копали Лопатін Олександр Миколайович та Жмурський Валерій Михайлович, будувала ланка будівельників на чолі з бригадиром Дойбаном Анатолієм Олександровичем.
Влітку 1988 року кавун поставили на постамент. Висота постамента 1 м. 70 см. Зроблений постамент із бетону на залізних сваях, до яких прикріплено кавун. Висота кавуна 4,5 метра, вага-півтонни. Пофарбував його фарбою високої якості Полінок Сергій Миколайович. За фахом електрик, працював у колгоспі художником-оформлювачем. Нам він сказав, що дар до малювання у нього від природи. Сергій Миколайович вдало підібрав фарби, передав усі відтінки кольорів цього смугастого велетня. І вийшов кавун як справжній.
Про історію створення споруди кавуна, про людей, які ставили його нам розповів син Віктора Яковича Ігор Вікторович, який працював тоді головою Осокорівської сільської ради. Він і направив нас до головного майстра Паська Василя Васильовича, тож відразу показали вулицю і будинок, де він мешкає. Зовнішній вигляд двору свідчив, що його господар має золоті руки.
Василь Васильович виявився доброзичливим, говірким, людиною веселої вдачі. Він охоче розповів про свою участь у встановленні кавуна та про себе.
Василь Васильович 1956 року народження, навчався в Осокорівській школі, був старанним учнем. За успішне навчання був нагороджений путівкою піонерський табір «Артек».
Після закінчення 8 класу вступив до Запорізького ПТУ – 7. На вибір професії вплинув Сінілов Степан Андрійович. Ще школярем спостерігав, як він вправно працював з металом, захотілося спробувати собі. Після закінчення ПТУ став працювати зварювальником на 9 домні Криворіжсталі.
«У 1975 році мене призвали в армію,- розповідав Василь Васильович. – Служив два роки. Після закінчення служби повернувся у рідний колгосп, став працювати за обраною професією. Закінчив вечірню школу, вступив до Скадовського технікуму за фахом «Агрономія». Працював бригадиром польової бригади недовго. Я зрозумів, що це – не моє і знову став працювати зварювальником.
За свою сумлінну працю нагороджений значком ЦК ВЛКСМ «Мастер – умелец». Бережу його, як сімейну реліквію. Маю двох дочок та внука».
Василь Васильович показав нам свій армійський кітель, на якому були прикріплені різні значки. Усі вони зароблені його власним трудом, добросовісним відношенням до праці, до своїх обов’язків.
А ще він розповів, що його менша донька Оля закінчує 11 клас і незабаром у неї день народження. З Херсону має приїхати старша донька Аннушка. Вона художник по декоративному розпису.
“Я чекаю внука у гості, скучаю за ним. Цього разу сфотографую його біля Кавуна, – каже Василь Васильович. – Хай знає, що в його створенні брав участь його дідусь”.
Ми запропонували сфотографувати його. Мама Василя Васильовича бідкалася аби син переодягнувся, і замість спортивної сорочки він одягнув святкову.
У Паськів була хороша, трудолюбива сім’я.
Протягом свого існування люди завжди відмічали важливі події, славили своїх героїв, ставили їм пам’ятники, статуї, пам’ятні знаки.
Спасибі осокорянам, які спорудили цей пам’ятний знак кавуну. Наш район тепер знають не тільки в Україні, а й за її межами. Швидко плине час. Вже давно немає колгоспів, настали нові часи. Пішли з життя Волченко В.Я., Топчій М.Ф., Бондаренко П.І., Дойбан А.О.,Мандрика Л.П. Десь уже два роки як немає Паська В.В. Світла їм і вічна пам’ять.
А кавун, який вони спорудили, стоїть уже 30 років і постійно приваблює людей, які проїжджають мимо по трасі. Влітку, восени тут йде жвава торгівля овочами, фруктами, медом і, обов’язково, кавунами та динями.
Транспорт зупиняється, дорослі і діти ідуть до кавуна, розглядають його, діти піднімаються на постамент, фотографуються на згадку. Кавун несе радісний, піднесений настрій, позитивні емоції, бажання покуштувати його. Для людини кавун є цілитель. Якщо з організмом все гаразд, то в сезон його треба обов’язково поїсти, щоб оздоровитись.
За підтримки «Благодійного фонду Ігоря Колихаєва та працівників СТОВ «Птахівник» на суботнику проведено реставрацію кавуна та прибрано прилеглу територію. Кавун є символом, візитною карткою не лише нашого району, а й усієї Херсонщини. Про це свідчить і гасло «Дари Херсонщини», яке написали на постаменті працівники СТОВ «Птахівник» при реставрації пам’ятки.
Усі небайдужі люди вдячні їм за таку хорошу справу. І сяє тепер кавун свіжими і яскравими фарбами.
Л.О.Євтушенко.
