Від редакції: Про поважну подружню пару Галини Олександрівни та Гліба Глібовича Берсеньєвих з Нововоронцовки хочемо розповісти з нагоди хвилюючої події: 1 червня 2020 року – день 55-ліття їхнього подружнього життя!
Ці літа позначені найважливішими досягненнями, як обоє кажуть: є власний дім, посадили сад, виростили трійко дітей, мають 6 онуків. Найбільше подружжя пишається своєю родиною, а головним багатством вважають своїх дітей та онуків. Багато сімейних альбомів та фотографій зберігають історію родини.
В одній із затишних кімнат, Галина та Гліб розповідають внукам про свою першу зустріч, юність… Ці спогади осяюють обличчя, здається, що й зморшки десь розбігаються. «Працювали, працювали, не покладаючи рук, і на державній роботі, і вдома…» — ніби втішаючись цим здобутком, всміхається 78-річна господиня. А господар, стрункий на свої 77 років, гарний, статний, привітний, розважливий, задумливо дивиться на любов всього свого життя та згадує пісні своєї юності, які і звели їх у далекому 1964 році. І вже обоє линуть думками у свою молодість, у найкращу пору людського буяння…
Для мене родина – найважливіше. Я дуже люблю свою сім’ю, своїх рідненьких бабушку і дєдушку та завжди хотіла знати про їх кохання з перших вуст. Після урочистого дня укладення їхнього шлюбу минуло 55 років. Якою була перша зустріч і перші почуття, незважаючи на роки, подружжя пам’ятає до маленьких дрібниць. Адже це свого роду початок історії всієї нашої родини. У сімейної пари, яка пройшла 55-ти річний кордон, були як щасливі, так і важкі часи, подружжя набуло тієї мудрості, яка приходить з досвідом, але їх повага, любов і вірність один одному викликає захоплення.
Напередодні свята вони розповіли мені історію свого кохання. А було це так…
Народилась і виросла моя бубуся на Волині, після школи вступила до Володимир-Волинського педагогічного училища і у 1960 році була направлена вчителем фізкультури до Нововоронцовки. А дідусь, родом з Голої Пристані, приїхав у селище працювати кіномеханіком.
На бабуню завжди звертали увагу. І не лише тому, що вона була красивою. Просто її харизма притягувала до себе інших. З нею хотілося постояти поруч, поговорити, спостерігати за її мімікою, жестами. Вона була відкритою і довірливою, не могла приховувати своїх емоцій, і була вся, наче на долоні, – така беззахисна і щира. У цьому й полягала її привабливість.
Звичайний похід в магазин виявився доленосним. Стоячи біля магазину на той момент зі своєю дівчиною, дідусь здалеку побачив мою бабусю, яка прикувала його погляд до себе. Але нічого іншого йому не спало на думку як поставити підніжку незнайомці. Такий жест бабусі не сподобався і вона лише відповіла «Нахаба!», а він з посмішкою провів її поглядом. Ось так незвично відбулася їхня перша зустріч. А далі ще цікавіше…
…На танцювальному майданчику, незважаючи на січень місяць, як завжди було людно. Та що дивуватися, танці на той час були масовим заходом для молоді. Галина, моя бабуся, своїм чарівним голосом, співала зі сцени під супровід ансамблю: «Эй, моряк, ты слишком долго плавал…». Всі танцювали і Валерій, як ніжно все своє життя називає мого дідуся бабуся, не зміг втриматися і закохався з першого погляду. Він запросив її на танець, та попросив вибачення за підніжку. Несподівано для себе Галина зашарілася, але вигляду не подала. Задерла голову і показала цим жестом, що їй байдуже, а він дивиться на неї й усміхається. Вона також обдивилась його, подумала, що нічого собі хлопець, і теж усміхнулась.
… На головній вулиці селища щойно настали вечірні сутінки, під величезними ліхтарями кружляли у танку сніжинки… Галина любила таку погоду і кавалер на прізвище Пухов, що її проводжав додому з танців, милувався її піснями та чарівним голосом. Коли він пішов, мій дідусь, який теж провів свою дівчину, і випадково почув пісню, яка з того моменту стала тільки його піснею на все життя та чарівний, до болю рідний голос, виждав момент, коли жадана серцю красуня залишилася одна і підійшов. Так вони простояли незважаючи на тріскучі морози кілька годин…
«…А далі, – весело продовжує яскравий спогад, сяючи очима, бабуся,- Валєра крутив у кінотеатрі кіно і безкоштовно завів мене на сеанс. Як сьогодні пам’ятаю був фільм «Гусарська балада»… Далі захоплюючі зустрічі, палке кохання, пісні до світанку, а потім його забрали в армію.»
Проводжаючи служити в армію свого красунчика, бабуня в один момент готова була все кинути і летіти до коханого на крилах любові. Як прожити ці три роки, вона не уявляла. Іноді їй навіть здавалося, що сходить з розуму. Так хотілося бодай одним оком подивитися у рідне обличчя, почути коханий голос. Дідуня, теж тяжко переживав розлуку, сильне почуття такою силою заволоділо ним, що з тих тенет неможливо було вибратися. І коли вони зустрілися знову, вона зрозуміла, що це кохання на все життя. «Відчинила двері і мало не захлинулася від щастя і хвилювання. На порозі стояв він, кохання всього мого життя. Він тримав у руках букет і загадково усміхався…»
Слова перехоплює дідусь: «…1 червня нас розписали у РАГСі. Зі свідків були тільки наші друзі Ніна і Валентин Кулик. Великого весілля не гуляли, але одружилися через велике і пристрасне кохання…»
Дідусь завжди був чудовим сім’янином і прекрасним батьком. Коли народилися дві донечки Вікторія і Ольга, моя мама, він щиро радів, але, як справжній чоловік хотів сина і тому мою маму називав Лешка і часто брав її кругом з собою. А коли кохана подарувала йому довгожданого сина, дідусь ходив, наче павич, із задертою головою. У нього – син! Його надія – Гліб, продовження роду. І ім’я Гліб у нього від народження. Свого сина дядя теж назвав Глібом, а ось мого брата також назвали в честь дідуся – Валерчик, як ніжно і лагідно все життя дідуся називає бабуся.
Дідусь завжди робив коханій компліменти і нині пишається, що у нього дружина-красуня, милується нею і щиро вдячний за таких гарних і добрих дітей, яких вона йому подарувала.
Воістину у душах цієї пари за вагомих 55 літ спільного життя ще тільки буйніше розквітла любов до життя, до людей, до своїх найкровніших і рідних, і, головне, одне до одного. «Ой, не біжіть, літа, так швидко…» Хай ще поквітують і порадують це відмінне подружжя Галини і Гліба Берсеньєвих і міцним здоров’ям, і яскравими квітами, і сонячними поцілунками.
Все життя подружжя прожило у мирі і злагоді. Бабуся впевнена, щоб у домі була злагода, потрібно любити і поважати один одного, а ще вміти пробачати. Ось уже 55 років Гліб та Галина тримають один одного за руки, понад півстоліття вдвох зустрічають світанки і проводжають захід сонця. Змінюються дні, тижні, місяці, роки, десятиліття, тільки їх кохання залишається незмінним.
Наші рідненькі, Ви вже п’ятдесят п’ять років у шлюбі, а так само сильно кохаєте один одного! У вас смарагдове весілля, а смарагд – камінь мудрості та відданості, це благородний камінь прекрасного зеленого відтінку, що приносить кохання, захищає від зла та освіжає почуття. Ваш ювілей говорить про те, що ви близькі і добре знаєте один одного. Нехай ви турбуєтеся через те, що час пролетів так швидко, залишивши вам лише спогади, ми твердо впевнені, що щасливе майбутнє у вас тільки попереду! Ваше життя триває у ваших дітях і внуках, в їхніх долях і очах. Нехай життя ваше буде спокійне і щасливе, мирне і наповнене тим самим почуттям, що одного разу привело вас під вінець! Любимо вас безмежно!
Ваша внучка Вікторія Матвіїва та вся наша велика родина
