Автор: Валентина Саланська
Рік тому в нашому словарному запасі з’явилися і стали часто вживаними нові терміни: коронавірус, карантин, маски, локдаун, дистанція. Загроза для життя прийшла звідти, звідки й не сподівалися. До цього ж загострилися й проблеми соціальні: високі тарифи на комунальні послуги, подорожчання продуктів та ліків, безробіття.
Звичайно, що це не могло не позначитися на психологічному стані людей і особливо вдарило по найуразливішій категорії – ветеранах. Хоча, начебто, уже й звиклі до усяких життєвих катаклізмів, та все ж стало дуже тяжко. Багато знайомих відійшли у вічність і це також не додає оптимізму. Та все ж більшість людей поважного віку, яких я особисто знаю, не впали у відчай, не замкнулися в чотирьох стінах, а стали робити, наскільки це можливо, добрі справи, більше часу віддавати творчості — писати вірші, вишивати, в’язати, чи просто спілкуватися за допомогою мобільного зв’язку чи інтернету.
Завжди з великим задоволенням читаю інтернет-сторінку Людмили Петрівни Терещенко з Михайлівки. Ця талановита, енергійна жінка віддається сповна улюбленій справі свого життя: згуртовує людей, організовує цікаві зустрічі, вечори до свят. А ще, маючи поетичні здібності, пише чудові вірші на актуальні теми сьогодення, доброзичливі привітання з днем народження чи іншою ювілейною датою.
Серед людей, які щедро діляться теплом свого серця і завжди допоможуть як словом, так і ділом Січевська Т.М., Юрченко О.І., Васютіна В.М., Пасько Л.О., Макаричева Т.В., подружжя Ленських, Клочанюків та немало наших земляків, які допомагають одиноким людям пережити ці нелегкі часи. Учасники народного ансамблю народної пісні «Джерела» (керівник Олена Смірнова) знаходять час для репетицій, записують нові пісні, аби додати сил і оптимізму своїм вдячним слухачам. Не залишилися осторонь і волонтери групи «Серпанок» (керівник Л.П. Сторожук), які в складних умовах продовжують плести маскувальні сітки, аби зберегти життя бійців, які захищають нас на Сході.
Завжди з нетерпінням чекаю районку, аби прочитати нові вірші чи оповідання Андрія Григоровича Шульги. Його твори з історії рідного краю, про людей, які жили колись і сучасників, насичені гострим слівцем, заряджають читачів позитивною енергетикою і веселим настроєм. Навіть про невеселі спогади він пише з властивим йому гумором і самоіронією. Багато пережив на своєму віку Андрій Григорович — війну, голод, післявоєнну розруху та відбудову. Це лихоліття описано ним у історико-біографічній повісті «Дикі люди», збірці «Я бачив війну», оповіданнях та нарисах. Як відданий патріот своєї маленької батьківщини, немало творів присвятив своїм рідним Дудчанам та односельцям.
У минулому році вийшла нова повість Андрія Шульги «Плавні», яку допомогла видати директор районного краєзнавчого музею В.Д. Тартиця. В нинішній час послуги професійних видавництв недоступні нашим місцевим поетам та прозаїкам, тому допомога як Валентини Дмитрівни, так і працівників районної бібліотеки Зуєнко Л.П. Сисенко Н.А., Мандрики О.В., Белінської Н.А. у оформленні книг та інформаційному їх висвітленні заслуговує на нашу щиру вдячність і повагу до їх професіоналізму та відданість своїй справі. За активної допомоги Сисенко Наталі вийшли з друку збірки колишнього редактора районної газети, журналіста, поета та прозаїка В.Г. Комаровського «Я вірю» та «Барон з Гаврилівки».
Завдяки Тартиці В.Д. та колишньому директору районного музею Клочанюк В.Д. побачила світ збірка віршів Валентини Церпиш «Духом міцна і в пісні щаслива». Саме такою й була нині покійна місцева поетеса. В книзі простежується нелегка доля простої сільської жінки, але хто знав Валентину Василівну ближче, не переставав дивуватися багатогранності таланту цієї жінки.
Її любов до рідного селища та прекрасного відтворена у віршах і піснях, вишивках та назавжди в серцях та пам’яті жителів селища збережеться добра згадка про Церпиш Валентину як про чудову квітникарку. Скільки дерев, троянд висаджено її руками та милуватимуть око довгі роки на вулицях Нововоронцовки, у парку, біля районного музею! Вона гарно співала, читала зі сцени гуморески, які сама писала. А ще виховала двох чудових онуків, які рано осиротіли, і передала їм своє уміння і талант.
…Бывают люди, только кликнешь,
Блеснут как лучики зари,
Поговоришь, как сонце выпьешь,
И сам засветишься внутри.
Так писав Олександр Семенович Циганок і сам був таким — щирим, веселим, талановитим, з умінням бачити прекрасне у простому і буденному. Його поезія сповнена великою любов’ю до людей, коханої жінки, природи і надзвичайно сумно, що більше ніколи не зустрінемо на вулицях селища цього доброзичливого чоловіка. Олександр Семенович залишив нам у спадок декілька збірок своєї чудової поезії, яка вже знайшла багато шанувальників серед користувачів центральної районної бібліотеки.
Коли ідуть з життя талановиті люди, то ніби забирають із собою частину прекрасного — недоспіваного, недописаного… А вони так любили жити!
Коли помирають поети,
Із ними іде цілий світ
Та залишають нам щасливі моменти:
Поезію, пісні — для нас це заповіт.
Мабуть і небу потрібні такі світлі, благородні душі. Вічна пам’ять вам, наші дорогі!
Хочеться побажати всім ветеранам, землякам міцного здоров’я, віри, оптимізму і довгих-довгих років життя. Війна закінчиться, минуть всі кризи, клятий коронавірус назавжди покине нас і ми, нарешті, знімемо маски, посміхнемося один одному та скажемо словами Олександра Циганка:
— Яке це щастя — просто жити!
Один з останніх віршів О.С. Циганка
Утро раннее.
Родная дремлет.
Квадраты света на полу.
Окно заставлено геранями
И роза чайная в углу.
Легонько ветер тюль колышет
Порхают в воздухе стрижи,
Воркуют голуби на крыше.
Какое счастье просто жить.
Всё это чувствовать и слышать.
Пить по утрам горячий чай
Держа конфетку за щекой.
Любимой, будто невзначай,
Касаться трепетной рукою.
Вести неспешный разговор
О пустяках и о погоде,
Что вот тепле станет вроде
В родном краю с недавних пор.
Над сериалами тужить,
Детей растить и внуков нянчить.
Какое счастье просто жить…
И что-то в этой жизни значить.
