Автор: Галина Лигун, учитель історії Любимівського ЗПЗСО
Сто років. Ювілейна дата. Та відзначити її без спогадів неможливо. Любимівці пам’ятають тих, хто віддано трудився, піднімаючи господарство.
Навесні 1957 року у село приїхала красива молода подружня пара — учені-агрономи, покликані підіймати радгосп із руїн.
Тринадцять років працював директором радгоспу «Піонер» Чирко Василь Юхимович (1957-1970рр.). Зараз його вже немає серед живих, хай спочиває з миром. А от дружина його, Чирко Євдокія Семенівна, зараз проживає у м. Дніпрі у своєї доньки. І хоча їй тепер уже 95 років, але досі має світлий розум і хорошу пам’ять. З її допомогою ми відтворили події тих часів їх роботи у нашому радгоспі. Вони залишили помітний слід у розвитку села, тому наступні покоління мають знати про них.
Чирко В.Ю. та Чирко Є.С. після закінчення Дніпропетровського державного аграрного університету у 1948 році були направлені працювати агрономом та агролісомеліоратором у село Федорівка Каховського району (колгосп ім. Рози Люксембург). У Любимівку, збитковий на той час радгосп «Піонер», Василя Юхимовича направили у січні 1957 року. Він прийняв директором тяжкий, безперспективний радгосп. Євдокія Семенівна у всьому допомагала, була правою рукою. При його управлінні село почало оживати. Робота кипіла: прокладали водогін, що забезпечив водопостачання у кожну хату, кожен двір; збудували загальну баню на два відділення; розбили три ставки, обсадили їх вербами, запустили рибу; почали вирощувати відбірні сорти зернових культур. Отримували високі врожаї та прибутки. Продовжили розбудовувати школу, було закладено окремі корпуси; відбулося будівництво першої на селі амбулаторії.
Славилося село і своїм фруктовим садом вирощеним на 37 гектарах, виноградником на 100 гектарах. За сезон отримували по 650 тон винограду сорту «Ркацителі». Саджанці дерев привозили із плодорозсадника м. Дніпропетровська, а вагон чубуків винограду прислали з Грузії.
Тринадцять років керування радгоспом дало свої результати: господарство стало мільйонером, одним із перспективних у районі. Коли ж Василь Юхимович захворів і зрозумів, що вже не зможе повноцінно працювати, мужньо прийняв рішення про звільнення.
Євдокія Семенівна з гордістю емоційно розповідає про те, як у безмежному степу розплановували і висаджували лісосмуги для захисту від суховіїв, як плекали виноградники і сад. Зараз згадує ті часи із ностальгією та сумом. Із сумом, тому що викорчували вже виноградники і сад, а лісосмуги нещадно вирубують на дрова. Часи застою згубно вплинули на надбання господарства, та є надія на відродження та процвітання.
