Минає 65 років як прибули в цей Нововоронцовський край депортовані, тобто вигнані з рідної землі, люди із західної України. Дуже тяжко було приживатися в чужім на, той час, краї. Обіцяного житла не було. Незвичний клімат, влітку не було де сховатися від жаркого сонця, а взимку від холоду. Не їсти, не пити, не одітися і таке інше… Місцеве населення активно допомагало, хоча й самі жили в злиднях.
Тіснилися по три сім’ї в одній хаті та ділилися хлібом. А вигнали цих людей з рідних Карпат, бо вони не скорилися окупаційній владі і вчинили великий збройний опір. Дорослі і малі всі активно допомагали армії УПА, хоч і зазнавали жорстоких катувань і вбивств. Там у горах і лісах більшовицький звір не міг здолати волю свободолюбивих людей, аж допоки не виселив їх. А землю, пречудової краси гори, ліси, потоки та великі підземні кладові нафти, газу та іншого багатства – віддав полякам. Так їм частково вдалося припинити народний супротив на значній території Карпат.
Східну частину нашої держави окупаційній владі вдалося пригнітити легше. Безмежні поля, лісів мало, у селах – злидні, то було де бандюгам розгулятися. Брехливою та наглою ленінської ідеологією запаморочили людську свідомість і примусили тяжко працювати в колгоспах, забирали весь врожай, а на людські потреби уваги не звертали. Більшовицька влада спровадила сюди людей, як рабів, аби підняти занедбане сільське господарство. Партія потребувала великих ресурсів для свого зміцнення та розкішного життя. Місцевого населення було мало, а поля великі і на більшості з них росла лише сумна ковила… Страшними голодовками, війнами та зсилками до Сибіру на вірну погибель винищили тут людей.
Процвітала тільки ком.партія, їм було все доступно і все дозволено. За будь-які злочини їх ніхто не судив, а найтяжчою карою був «строгий выговор с занесением в личное дело». Ніхто з них не голодав, історія не пам’ятає випадку, щоб якийсь комуніст вмер з голоду, хіба що від п’янки чи ожиріння. Злочинна влада посіяла ворожнечу між нашим народом сходу і заходу України. Вони мобілізовували хлопців зі сходу до своїх банд НКВС і посилали їх вбивати своїх братів та сестер на Заході. Часто самі їх вбивали, нівечили їх тіла і привозили батькам, ніби це зробили бандерівці. Такі методи, в деякій мірі, дали свої результати. Аж тепер, після майданів, окупації Криму, подій на Сході, Чечня, Грузія, Південна Осетія, Придністров’я та інші збройні конфлікти, наш народ та весь світ усвідомили на що здатний московський Кремль. В очах якого вже всі українці – бандерівці.
Тож об’єднуємось щільніше браття, виправляємо помилки, братаємось і ніякий ворог не здолає нас!
* * *
Колись ми дружненько в Карпатах си жили
Раділи нам гори, ліси, полонини,
Пісні над горами лунали, ліси гомоніли,
Потоки дзюрчали, життю ми раділи.
Та не були байдужі лихі чужоземці
Забрали в нас волю, покривдили неньку.
Нас вигнали з дому кати більшовицькі
Стогнав у катівнях народ український.
Як коршуни рвали вони Україну,
Хотіли весь люд наш звезти до Сибіру.
Багато спаслося в світах, за морями,
А ще більше гибли в Сибірі, в кайданах.
Найщасливіша нам випала доля,
Нас приютило херсонське дніпров’я.
Один Бог тільки знає, як ми приживались,
В знедоленім спекотнім цім краї.
З часів тих тривожних живем і понині
Уже не в Карпатах, а все ж на Вкраїні.
* * *
В часи лихоліття нас з дому прогнали
Людей вивозили, а села палали.
На Півдні та Сході нас розселили,
Бо тут бракувало робочої сили.
В муках повсюди страждала країна
Від нелюдів-катів, від більшовизма.
Страшним холокостом людей тут морили,
Вимерли села, поля спустошили.
Хто був у комуні, той спасся від смерті
Мільйони нещасних мусили вмерти.
Дуже нелегко ми тут приживались,
Тяжко робили в спекотному краї.
Відведи Боже сили ворожі,
Дай Україні витерти сльози,
Щоб засіяли в небі зірниці
І усміхнулися всі українці!
Слава Україні!
Михайло Халак
