СВІТЛИЙ ОБРАЗ визнаного в районі,області і в Україні умілого організатора сільськогосподарського виробництва Віктора Яковича ВОЛЧЕНКА зберігся в пам’яті багатьох людей, у літописі села Осокорівки та Херсонського краю. Вагомі здобутки очолюваного ним ордена Трудового Червоного Прапора колгоспу «Україна» не забуті колишніми трудівниками та їхніми нащадками. І в Нововоронцовському краєзнавчому музеї відведені почесні місця осокорянам, які прославилися сумлінною працею на полях та фермах. На видноті в музеї і знаменитий на всю Україну Голова Віктор Волченко.
САМЕ ЗАВДЯКИ ВІКТОРОВІ ЯКОВИЧУ Осокорівка стала візиткою не лише району та області, а й на загальнодержавному рівні. Хто тільки в село не приїжджав, аби на власні очі побачити,як живуть та працюють хлібороби і тваринники та їхні сім’ї!? З інших районів Херсонщини, областей України та зарубіжжя.Особливо були зацікавлені знатні господарники, аби почерпнути все найкраще у прославленої «України» та їхнього талановитого керівника, спеціалістів як вищої,так і середньої ланок, кращих із кращих трудівників полів і тваринницького містечка.
І соціальна сфера довгі роки тут була на висоті:зростав добробут колгоспників та сільської інтелігенції,радували творчі досягнення на царині культурно-освітньої роботи, спортивному та військово-патріотичному русі. З 1973 по 1989 рр. головування Віктора Волченка у колгоспі, що став мільйонером(!), спорудили добротні десятки світлих осель, сучасний Палац культури, суттєво зміцнивши матеріально-технічну базу виробництва та медицини. А також значно оновився парк сільськогосподарської машинерії, причіпного інвентарю та переробної техніки, створені були чи не найкращі в регіоні побутові умови для тваринників. А шанувальників футболу та інших видів спорту порадувало будівництво нового спортивного стадіону. Цей перелік можна продовжити. Здобутки орденоносного господарства у той час широко висвітлювали місцеві,столичні газети та журнали.
АВТОР НАПРИКІНЦІ 80-х РОКІВ минулого століття отримав завдання головного редактора херсонської обласної газети «Наддніпрянська правда», як не прикро, світлої пам’яті Владислава Івановича Добуша,заслуженого журналіста України, взяти інтерв’ю у заокеанського гостя – американця, котрого найбільш цікавило як живуть та працюють сільські жителі, високі виробничі досягнення та розвиток соціальної інфраструктури села в посушливому херсонському степу. Побувавши на місці, поспілкувався з американцем і вперше в житті став свідком, яким відкритим та шанобливим до людей і дбайливим господарем став Віктор Якович Волченко,опираючись на команду однодумців та сумлінних трударів. Коли інтерв’ю зі заокеанським візитером з’явилося у газеті,відгуки колег-журналістів та читачів були схвальні. Щиро кажучи, таке відповідальне завдання обласної газети виконував уперше в своєму житті. Погодьтеся, за Союзу не часто приїжджали в сільську глибинку посланці Америки! Зарубіжному гостеві та супроводжуючим його особам імпонували висока ерудиція та культура спілкування знатного голови «України». На прощання не обійшлося й без смачного борщу та інших українських страв у їдальні господарства. До слова, харчова цінність гарячих перших та других страв, випічки, овочевих салатів та багато іншого була на порядок вищою,аніж на деяких підприємствах громадського харчування споживчої кооперації. У їдальні для трудівників харчування було безкоштовним:усі витрати на себе брало господарство. І не дивно:свіжі м’ясо,городина та садовина, макаронні вироби і крупи,золотиста соняшникова олія та багато інших продуктів харчування завжди мали під рукою досвідчені кухарі! А яка ж то була смакота в тарілках! Американець наполегливо «ламаною» російською мовою розпитував у кухаря, як приготувати український борщ! Це не вигадка!
Гість зі Сполучених Штатів Америки не міг обійти увагою сучасний Палац культури, заасфальтовані вулиці,чепурні будинки та садки доярок, механізаторів, тваринників, освітян та інших працелюбів. І нахвалював щедру гостинність українців і барвисті квітникові клумби в самому серці села та на садибах!Дякуючи Віктору Волченку,в центрі села та за межею Палацу культури були закладені парки культури і відпочинку,запрошуючи сельчан та гостей віч-на-віч зустрітися зі шелестом зеленого дива природи,подихати напоєним пахощами лісу та польових квітів повітрям. І хоч на якусь часинку відійти від буденних справ турбот..
Та це ще не все! Керівник господарства зробив усе себе,аби, як у містах, у сільській зоні відпочинку порадувати дітлахів, їхніх тат і мам радував атракціоном із оглядовим колесом!
В усіх добрих справах та починаннях сельчани й імениті гості високо оцінювали незаперечний авторитет, вболівання про загальну справу та високий професіоналізм депутата не одного скликання сільської, районної та Херсонської обласної рад Віктора Волченка. І поважали його заступників та спеціалістів, бухгалтерів, головних зоотехніків, сотні інших працелюбів. У Голови було неписане правило:в першу чергу піклуватися про добробут простих трудівників, малечу дитсадка, учнівську молодь,ветеранів війни та праці, кращих посланців села –студентів сільськогосподарських та інших профілів вузів і технікумів, котрі здобували освіту за направленнями господарства, отримуючи підвищену по тим міркам стипендію. Й користувалися пільгами. І більшість дипломованих спеціалістів поверталася працювати на малу батьківщину.
Також правління оточило турботою медпрацівників,культурно-освітніх працівників і обдарований талантами загін аматорів сцени,спортсменів. Можна багато розповісти про великі плюси господарювання вічної пам’яті Віктора Яковича. Та, гадаю,нема потреби. Історичні документи та фотографії тих далеких років надійно зберігаються в державних та сімейних архівах, і,звісно ж, у краєзнавчому музеї Нововоронцовської селищної ради. Вважаю,необхідно освіжити деякі події, що стосувалися безпосередньо знатного голови колгоспу.
ДО ОБРАННЯ ВІКТОРА ВОЛЧЕНКА ГОЛОВОЮ «України»,успішно головував Григорій Семенович Кожемякін. Та держава його підвищила у статусі:очолював Чаплинський та Скадовський райони. Після Віктора Волченка в «Україні головували Станіслав Голівець, а також зі зміненим статусом на КСП «Україна» – син Віктора Яковича Володимир.А вже при новому голові Миколі Бєлоусові відбулася зміна вивіски:замість КСП «Україна» стало СТОВ «Осокори». З 2001-го на їхній базі створене ДСП «Агро-форум-2». Без перебільшення, багато років підприємство дбайливо господарює на землі. Й сплачує власникам орендованих земельних паїв кошти або за їхнім бажанням продукцією. І не допускає боргів зі сплати податків як у державну казну,так і в місцеві бюджети. Очолює ДСП «Агро-форум-2»директор Сергій Іванович Пушкар.
СЕРЕД МЕШКАНЦІВ СЕЛА ОСОКОРІВКИ, котрі биття своїх полум’яних сердець і світлий розум присвятили розквіту одного з кращих у регіоні та в нашій державі сільгосппідприємства «Україна», це – знатний агроном Герой Соціалістичної Праці Іван Некрут,заслужений агроном УРСР Вячеслав Лірник,завідуюча МТФ№3 депутат одного зі скликань Верховної Ради УРСР, орденоносець Ганна Ковалик,заслужений механізатор сільського господарства УРСР Віктор Курінний,керівник кількох популярних на Херсонщині й в Україні народних аматорських колективів художньої самодіяльності й педагог,заслужений працівник культури України Ольга Дудка,механізатор кавалер ордена Слави ІІІ ступеня Іван Мандрика, заступник, а згодом і голова колгоспу «Україна» Станіслав Голівець,заступник голови з будівництва Олександр Топчій,начальник мехзагону Павло Білаш,завідуючий консервного цеху Тетяна Бойко. Своїми майстровитими мозолистими руками спорудили немало важливих об’єктів будівельники Володимир Куделько,Марія Чмих,Петро Бондаренко, Володимир Заборський, Сергій Косолап,Мефодій Марценюк та інші. Хоча б відкриття молокозаводу! Не в кожному селі області могли похвалитися, що можуть випускати власні молокопродукти з…парного молока, надоєного доярками тваринницького містечка! Без професіоналізму та почуття відповідальності працівників автотранспортного парку Миколи Доценка, Сергія Шагана,Лідії Скібіцької,Олега Складенка не могла обійтись жодна виробнича дільниця господарства, особливо під час весняної та осінньої сівби та збирання нового врожаю.
У ті часи славилися високими надоями молока доярки Любов Шмалько, Катерина Курач,Ніна Дівонька, Марія Пасько та інші. Для вирощування високих врожаїв зернових і технічних культур докладали немалих зусиль механізатори Григорій Сухомудренко,Олексій Кольчевський,Іван Мірошніченко,Микола Капуста, Василь Згоник.
Не забуто й те, що за роки головування в «Україні» Віктора Волченка розвивалося садівництво та виноградарство. Соковиті грона переробляли на з лікувальними властивостями екологічно безпечне вино. Хто тільки зі задоволенням не частувався бокалом ароматного напою херсонського степу?! Навіть,делегації із братньої Болгарії та інших країн, із областей України та Києва, знатні господаря землі, журналісти столичних та іноземних газет, імениті гості з Херсона – всі високо цінили ігристе вино з прохолодних підвалів осокорівського колгоспу!.
У садово-виноградній бригаді з року в рік вирощували соковиту вітамінну продукцію Мотрона Топчій, Ганна Приймак, Лідія Горб,Уляна Кикоть,Григорій Строговець та інші. Дякуючи працівникам свиноферми Клавдії Гаюк,Ніні Лівіцькій та Антоніні Марценюк вдосталь вистачало екологічно чистого м’яса як для колгоспної їдальні, так і на інші виробничі та населенню потреби.
У 1984 РОЦІ ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ КОЛГОСПУ «УКРАЇНА»удостоївся однієї з високих на той час урядової нагороди –ордена Трудового Червоного Прапора «За найвищий рівень виробництва сільськогосподарської продукції».Не були обділені державними і місцевого рівня відзнаками та грошовими винагородами за багаторічну сумлінну працю десятки трудівників полів і ферм.
…Коли щастило поспілкуватися зі світлої пам’яті Віктором Яковичем, про нього поступово складалося дуже позитивне враження, як дійсно авторитетного керівника, відповідального за важливу справу з щедрим для людей серцем. Також він високо цінував працю представників літературного цеху. Їхній керівник, як розповідали жителі села та в районних кабінетах, ніколи не чванився своїми заслугами перед державою, не виказував лише своє я, а завжди прислухався до думок інших,навіть протилежних, не шкодував турботи,милосердя і тепла тим,хто найбільше цього потребував. І не панькався з неробами та любителями в робочий час перехилити чарку.Ні, голова нікого не позбавляв хліба. А,переважно, прикладами з сільського життя та «лікував» переконливим словом.Допомагало! Правда й те,що в Осокорівці мало було таких. Про це я з часом довідався, побуючи у редакційних відрядженнях…
У ЗЕМНОМУ ЖИТТІ Віктор Волченко заслужив високі державні нагороди, хоча при нагоді казав, що «на орденах золотом та сріблом викарбувана не так його, як сумлінна праця творців хліба й до хліба». Керівник кращого в області сільгосппідприємства В.Я.Волченко був відзначений орденами Леніна,Трудового Червоного Прапора,«Знак Пошани», Грамотою Верховної Ради Української РСР, багатьма медалями. У далекому 1986-му він став пенсіонером республіканського значення. Майбутній знатний хлібороб Віктор Волченко народився 20 лютого 1929 р. у Нововоронцовці. Відійшов у Вічність 25 січня 1992 р. у селі Осокорівці, яку так любив,перетворивши її на неперевершеної краси степову квітку.
Світлий розум, працелюбність, синівська любов до отчого порога і рідної України світлої пам’яті Віктора Яковича Волченка знайшли втілення в його справах,нащадках та земляках.
Микола ГУРЕПКО, журналіст і письменник,журналіст ІА ВГО «ЖУРНАЛІСТИ ПРОТИ КОРУПЦІЇ»(м.Київ), нагороджений медаллю «За працю і звитягу» – відзнакою Президента України.
На фото з архіву села Осокорівки:В.Я.ВОЛЧЕНКО,керівник сільгосппідприємства «Україна» в 1973-1989 рр.
Автор висловлює щиру подяку начальнику відділу збуту ДСП«Агро-форум-2» Віктору Вікторовичу ГОМОНУ за всебічне сприяння в підготовці матеріалу.
смт Нововоронцовка Херсонської обл.
