Ірина КОШАРСЬКА, vistinov.com.ua
У нашій Нововоронцовці, як і в кожному містечку, є свої куточки, які стають символами спільної праці та мрій жителів. Однак, навіть найкращі ідеї можуть стати жертвами бездумного знищення. Саме така історія мала місце в нашому селищі.
Мабуть, усі пам’ятають, як у 2015 році чимало мешканців вулиць Дудченка, Горького, Тітова, Степової та Робочої об’єднались навколо ідеї зробити на пустирі дитячий майданчик для своїх дітей та онуків.
Кожного року майданчик наповнювався новим обладнанням, яке виготовляли небайдужі активісти та засновники майданчика. Толоки тут починалися навесні і закінчувалися пізно восени. Було радісно від того, кажуть жителі вулиці, що поряд із ними працювали діти та онуки. І як приємно було спостерігати за їх роботою, за дитячим спілкуванням, за їх грою, і головне, що старші діти вчили менших берегти те, що для них створили дорослі.
Час промайнув дуже швидко. Багато хто з дітей закінчує школу, а дехто й вищі навчальні заклади.
Цілий рік після звільнення громади пустував цей майданчик, понівечений осколками рашистів: розбитий дах над лавками, пошкоджене деяке обладнання. Цілий рік він стояв, зарослий сухою травою в зріст людини… Але знайшлися небайдужі люди, які навели чистоту на майданчику.
Це Валентина Нікіфорова та родина офіцера поліції Володимира та Тетяни Шляпіних, їх мама Оксана Володимирівна і бабуся Раїса Іванівна. Не один день вони прибирали клумби, вигрібали сухе листя та траву, згортали до купи сміття. А Володимир Шляпін своєю мотокосою ще й викосив весь майданчик від бур’янів.
Військова адміністрація відразу відгукнулась на прохання активістів допомогти вивезти великі купи сміття та трави, надавши для цього транспорт і людей.
Жителі мікрорайону щиро пишалися дітьми, які, йдучи гратися на майданчику, приносили воду у пляшках, щоб полити квіти на клумбах. Пишалися дітьми, які поряд з дорослими працювали на суботниках. Майданчик був і є центром розваг для дітей зі всього Посьолка.
А не так давно хтось вирішив навести там свій «лад». Мабуть, зруйновані пісочниця, поламані гойдалка та гірка кращі прикраси …
І це зробили явно не маленькі діти… Можливо, підлітки, а можливо, й дорослі…
Як можна назвати таких людей? Те, що не знищили рашисти, руйнують свої ж. У мене лише два запитання: хто це зробив і навіщо? Просто не вкладається в голові, як можна, сидячи поруч з порожньою урною, свинячити просто собі під ноги, при цьому ламаючи гойдалки та пісочниці?
Хіба вам краще, йдучи вулицею, милуватися розтрощеними дитячими гірками, ніж щасливими обличчям дітей, які граються в улюбленому місці?
Продовжу й болючу «сміттєву» тему, яка торкається багатьох куточків нашого селища. Як не прикро, випадок, про який я писала у Фейсбуці, не поодинокий.
Аналогічна неприємна картина зі сміттєвим морем розгортається на перехресті вулиць Весняної та Чумацької. Жителі цих вулиць теж страждають від того, що серед них завелися свині, які не нехтують викинути сміття на узбіччі чи просто посеред дороги. Тут не надто порядні нововоронцовці зробили смітник у …зруйнованому будинку на чиємусь подвір’ї. З кого спитати за такі справи? Мабуть, з тих самих громадян, які переконані, що один мішок сміття не змінить ситуацію загалом, і через це викидають відходи, не думаючи ні про що. А потім один мішок перетворюється на десять…
Повторюся, але скажу: невже важко винести непотріб на облаштоване звалище? Або поставити в мішечку біля двору, щоб його забрали комунальники під час планового вивозу сміття? Мабуть, що ні… Краще жити без поваги до інших, скаржачись та критикуючи владу, односельців, ніж відповідати за власні вчинки.
На жаль, засмічення навколишнього середовища стало не лише проблемою екології, але й відображенням нашого відношення до спільного простору.
Перетворюючи своє містечко на смітник, деякі люди доводять не лише своє безвідповідальне ставлення до природи, але й до самих себе та співмешканців. Але коли вони це зрозуміють, може бути занадто пізно.
