Спілкувалася Ірина КОШАРСЬКА
На фото: зліва направо Галина СІКОРСЬКА, Наталя КОТ, Валентина ШЕРШЕНЬ, Олена ТОПЧІЙ
Із невеликої будівлі в одному з мікрорайонів нашого містечка доноситься смачний аромат свіжих пиріжків. Всередині чисто й охайно, а кожного, хто завітає, привітно зустрічають усміхнені жінки. Це Олена ТОПЧІЙ, Валентина ШЕРШЕНЬ, Наталя КОТ та Галина СІКОРСЬКА. Тут, на волонтерській кухні, вони зосереджено працюють: місять тісто, готують начинку, смажать і фасують свіжу випічку, яку вже через декілька хвилин із задоволенням смакуватимуть наші мужні захисники.
Ми попросили пані Олену, яка й організувала цих невтомних дівчат, розповісти, як працює їх маленький, але дружній колектив волонтерок.
ЖУРНАЛІСТ: – Пані Олено, як виникла ідея почати пекти пиріжки для військових?
Олена ТОПЧІЙ: – Насправді все починалося не з пекарський вправ, а з потреби в окопних свічках. Вони були критично необхідні нашим захисникам, але, на жаль, у Нововоронцовці не було місця, де б їх виготовити чи хоча б принести хоча б готові. То ж ми вирішили, що самі можемо організувати їх виготовлення. Одразу ж почали шукати приміщення й отримали підтримку від підприємця Андрія Литвинова, який надав нам простір для волонтерської діяльності. Крім того, встановили контейнери для збору жестяних бляшанок по селищу та звернулися до місцевих підприємців із проханням дозволити встановити контейнери для збору біля їх крамниць. Вони одразу погодилися, за що ми їм дуже вдячні, та ще й надавали нам картон для виготовлення гнотів. Нам ніхто ніколи не відмовляв. Ми регулярно збирали кошти на закупівлю парафіну, завжди надавали звіти про витрати з чеками, щоб люди бачили, куди йдуть їхні пожертвування. Нашою мотивацією є бажання допомогти нашим захисникам усіма можливими способами. Із окопними свічками нам допомагали також Євгенія Токарєва та Наталя МАЛИШКО, а зі смаколиками Валентина ФЕДОРАК.
Пізніше, коли з настанням тепла потреба в окопних свічках зникла, я запропонувала дівчатам просто спекти щось смачне, щоб пригостити хлопців, які залишаються у нашому селищі. Навели лад у приміщенні, щоб було чисто, затишно і комфортно – готуємо все ж таки. Закупили плівку, клейонку, серветки, пергаментний папір з пожертвувань, багато дівчата купували й власним коштом.
Наші пиріжки так сподобалися хлопцям, що вони почали приїздити до нас знову і знову. Так ця робота почала розвиватися сама собою. На сьогоднішній день ми організували доставку цих смаколиків на блокпости, до Нововоронцовської та Новоолександрівської громад, а також до військових на передовій, зокрема й на віддаленому Донецькому напрямку.
ЖУРНАЛІСТ: – Як організовувати процес втікання? Наприклад, де берете необхідне: борошно, цукор, дріжджі?
Олена ТОПЧІЙ: – Ми отримуємо необхідне завдяки участі наших людей. У цьому контексті ми також розміщували оголошення у Фейсбуці чи Телеграмі щодо потреби у борошні, дріжджах, картоплі, олії, паштетах та інших компонентах. Запрошували бажаючих долучитися. Відгуки надходили миттєво. Наприклад, Наталка (Наталя КОТ, – Авт.) побачила пост у Фейсбуці про нашу роботу з свічками. Тепер вона залишилася в нашій маленькій волонтерській родині разом зі своєю сестрою Галиною СІКОРСЬКОЮ. А хтось приходив і без оголошення, як от Валентина Володимирівна ШЕРШЕНЬ. Вона живе неподалік, тож побачивши, що ми виготовляємо окопні свічки, не вагаючись сказала: «Дівчата, я хочу до вас». Ми з радістю запросили, і до цього часу вона працює разом із нами.
Це чудово, як усе само собою організовується, коли щиро хочеш допомагати тим, хто бореться за свободу України. Кожен займається своєю частиною процесу: хтось замішує тісто, хтось формує і пече. Цей механізм працює майже як часовий годинник. З 24 лютого цього року ми випекли вже понад 8000 пиріжечків.
ЖУРНАЛІСТ: – З якими труднощами ви стикаєтесь під час виконання цієї волонтерської роботи?
Олена ТОПЧІЙ: – Іноді ми змушені робити паузи через особисті обставини. Є лише бажання, щоб війна закінчилася, і ми більше не займались цим. Не те, що ми втрачаємо інтерес. Ні! Ми з радістю робимо все, аби наші хлопчики мали підтримку. Тільки хочеться миру і спокою, і щоб захисники не мерзли в сирих окопах, де ці пиріжки для них як диво, а були вдома, де їх чекають смачні страви від дружин, мам, бабусь.
Труднощів у цій справі майже немає, адже всі навколо допомагають – і коштами, і харчами. І команда в мене дуже добра. Ми можемо один на одного покластися, допомогти.
ЖУРНАЛІСТ: – Яка реакція військових на смаколики? Можливо, є якісь цікаві історії?
Олена ТОПЧІЙ: Військові завжди щиро вдячні за наші пиріжечки. Вони часто кажуть, що це нагадує їм про домівку і додає сил у важкі моменти. Одного разу кажемо їм: «Якщо вам видадуть провізію, і там будуть сосиски, то привозьте, а ми зробимо їх у тісті – як домашні готують». А коли почався сезон літніх фруктів, ми й пиріжків із вишнями напекли, і вареничків зварили, і компоту.
Хлопці часто звертаються з проханням приготувати те, за чим скучили, і ми, якщо це в наших силах, робимо. Рум’яні пиріжечки чи духмяний борщ – це спосіб нагадати їм про домівку. Наші дівчата, мами й бабусі, справжні хазяйки і розуміють, як важливо приготовувати домашню їжу для мужніх оборонців на фронті.
ЖУРНАЛІСТ: – Як ви бачите майбутнє цієї ініціативи?
Олена ТОПЧІЙ: – Наразі наша головна мета – продовжувати підтримувати захисників. Ми ні в якому разі не маємо планів розвивати свою діяльність як джерело прибутку, це сугубо гуманітарна допомога, і ми будемо продовжувати цю роботу, доки вона буде потрібна. Щиро віримо в перемогу та в те, що незабаром наші котики зможуть насолоджуватися мирним життям удома зі своїми близькими.
