Андрій Григорович Шульга. Життя, як непрочитана книга
«Шановний читачу, якщо тобі пощастить прочитати ці зрозумілі, але можливо й непристойні оповіданнячка, не дивуйся.
Я прожив довге й горбате життя. Був щасливий, а також пухлий і голодний, битий дикунами-міліціонерами, поранений у війні, порізаний в Золотій Балці. Був нагороджений орденами і медалями держави за добросовісний труд в сільському господарстві. Терпів несправедливі наруги окремих партійних працівників, переніс декілька операцій, маю хорошу працьовиту сім’ю – все, як у нормальних людей.
Пройде деякий час і чесних, сумлінних працівників, які будували країну, будуть показувати у музеях, як чудернацьких людей, які не вміли красти, а жили безбідно і щасливо, чого не побачиш сьогодні.
Так от – я побачив у своєму житті, відчув на собі, спостерігав з друзями за викрутасами нашого з вами життя. Були там різні пригоди: і сумні, і веселі, приємні і неприємні, цензурні і нецензурні, але то все життя.
Я розповім вам тільки правду. Якщо десь збрехну, то ви мені пробачите, але такого майже не буде. Одне може мінятися – це прізвища дійових осіб, бо вони або їхні діти можуть мати до мене претензії, але ви не дуже вірте мені, я все це вигадав, щоб вас розвеселити або засмутити».
Ці слова передмови до книги місцевого письменника, поета, краєзнавця, ветерана війни і праці Андрія Григоровича Шульги «Незвичайні оповідання» без сумніву можна впевнено називати сміхом крізь сльози, а його долю порівняти з долею всієї України. Всі життєві негаразди, через які свого часу проходила його родина, можуть бути уроком для сучасних українців.
Його гумор дивовижний. Напевно, немає в світі людини, яку б його оповідання не змогли б розсмішити. Проте доля відміряла на життя письменника сповна різного роду випробувань, через які він зумів пройти з незмінною доброю посмішкою. Як у районі, так і за його межами, знають Шульгу як людину відкриту, щиру, що тільки підвищує цінність його творів. Неповторні рядки багатьох змусили переосмислити свій характер і по-новому поглянути на деякі негативні моменти з української ментальності. Без сумніву, сміх є головним його знаряддям і Андрій Григорович, впевнений у його цілющій і життєдайній силі, дуже добре вміє цим користуватися.
Порятунок від напруги як минулого, так і буденного,він знаходить у спогадах, якими від охоче ділиться зі своїми читачами. Не дивно, що його книги «Я бачив війну», «Дудчани-Перетівка», «Моє рідне село», «Незвичайні оповідання», «Пастушок», «Дикі люди» і інші завжди знаходять свого вдячного читача. Важливий внесок зробив Андрій Григорович і у створення Книги скорботи Нововоронцовського району – його свідчення і зібрані матеріали допомогли написати не одну сторінку історії нашого краю.
Одне не дає спокою чоловікові, який з любов’ю, вірою і надією на краще пише небайдужі рядки – неможливість їх видати за браком коштів, аби донести їх до сучасників, до молодшого покоління. Не звик сивочолий прохати про допомогу, оббивати пороги, шукати спонсорів, а мізерна пенсія за понад 50 років нелегкої праці не дає змоги навіть потішити себе свіжо віддрукованою книгою, яка, в першу чергу, потрібна не йому, а нам, нащадкам.
Народжений в багатодітній родині селянина-бідняка Андрій ще з дитинства зрозумів цінність життя, людських відносин. У сім’ї Шульгів було дев’ять дітей. Один брат помер від голоду в 1921 році, троє – у 1933, брат Іван загинув на війні у 1945 році і похований у братській могилі в столиці Угорщини Будапешті.
Батько, Григорій Трохимович Шульга, воював у першій та другій світових війнах. Мав освіти чотири класи, проте вільно говорив українською, російською, польською, німецькою мовами та на івриті. На фронтах довелося побувати кухарем, а от у мирному житті був чудовим маляром-пічником. Мати, Наталя Павлівна, була неграмотною, гарно вишивала та співала.
З осені 1941 до весни 1944 року Дудчани були окуповані німцями. Діти не покидали навчання – у школі викладали німецьку мову, арифметику, чистописання, історію Німеччини, українську мову і літературу. Вірші Шевченка Т.Г. вивчали напам’ять. Слово Боже в голови учнів вкладав піп Глобінський, який за незнання часто бив їх лінійкою.
Пережив Андрійко і війну, і голод. У 1944 році, дванадцятирічним, хлопець уже працював на тракторі ХТЗ-У-1 «Універсал» і одночасно ходив через день до школи. У 1949 році юнак закінчив дев’ять класів, а у 1951 – з відмінними оцінками десять класів вечірнього відділення навчального закладу, ще й однорічну музичну школу.
У 1953 році його добровільно-примусово направили на відбудову шахт до Донбасу. Працював хлопець в шахті «Гігант» в м. Сталіно три роки, де на глибині 1530 м добував вугілля.
Вдома лишились старий батько, хворі мати і сестра. Хата була дуже стара, ще з козацьких часів, під соломою. Був сад, город, виноград. Заробляв Андрій на шахтах добре, тому батьки змогли за його заробіток підлікувати маму, перекрити дах черепицею, купили корову.
У 1955 році парубок повернувся в рідне село та став працювати трактористом. Восени правління колгоспу «Червонофлотець» призначило його бригадиром комплексної бригади.
Цього ж року доля подарувала Андрію зустріч з гарною дівчиною Протасовою Євдокією, яка після закінчення Херсонського сільгоспінституту приїхала працювати головним зоотехніком. 12 травня 1957 року побралися, а у 1959 році з’явився на світ їх первісток Олександр. Народившись в одному місяці і одного року всі шістдесят років подружнього життя берегли любов і повагу один до одного, ні разу навіть не посварившись.
У 1959 році Андрій Григорович вступив до Одеського сільгосп-інституту, на вечірнє відділення, за спеціальністю «Агрономія» та до вищої партійної школи. Молодому і енергійному чоловікові навчання не заважало керувати ще й бригадою, яка обробляла біля 3 тисяч гектарів землі, з яких 200 займав виноградник і 70 – сади; в їх господарстві були ще й ферми з великою рогатою худобою, свиньми, качатник, конюшня і інші сільські турботи.
У 1972 році Шульгу А.Г. обрали головою колгоспу в с. Золота Балка. За його керівництва держава відзначила господарство та працівників орденами, медалями та грошовими преміями, а їх керманича – орденом «Знак Пошани». Дружина Євдокія Павлівна очолювала ветслужбу колгоспу і теж доклала немало зусиль до трудових здобутків, які демонструвались на виставках досягнень сільського господарства. У цьому ж році Андрій Григорович був довіреною особою письменника Олеся Гончара, якого обирали до Верховної Ради УРСР.
Через рік господарства сіл Михайлівки, Хрещенівки та Біляївки об’єдналися для будівництва зрошувальної системи для подачі води настепові лани із затоки с. Золотої Балки. Керівником проекту було обрано ініціатора, голову місцевого колгоспу Шульгу А.Г., який тягнув нелегку лямку на громадських засадах.
У 1981 році на зборах об’єднання по будівництву зрошення Золотобалківської системи було прийнято рішення про призначення Шульги А.Г. начальником будівництва. В ті часи відмовлятися від того, що сказала партія, було небезпечно – керівництво вирішило, що він потрібний не лише одному селу, а й усьому району. У цьому ж році йому довелося переїхати разом із сім’єю до Нововоронцовки, де дружина працювала в місцевому колгоспі економістом.
У 1984 році Шульгу обирають головою Нововоронцовської селищної ради, проте він залишається ще керівником будівництва зрошення, не отримуючи за це жодної копійки. За чотири роки його керівництва було побудовано приміщення місцевого ринку, одинадцять будинків по вулицях Спеціалістів та Виноградній, безкоштовно проведено технічну воду в десятки дворів, заасфальтовано вулиці Прикордонну, Спеціалістів, Хмельницького, Димитрова. Біля автовокзалу облаштували ринкову площу,капітально відремонтували і закупили необхідні учбові експонати для навчально-виробничого комбінату, допомогали місцевій школі, за що Андрія Григоровича було відзначено нагрудним знаком «Відмінник народної освіти» .
У 1989 році Шульга А.Г. пішов з посади голови селищої ради і продовжив керувати будівництвом зрошення.
За все своє життя і трудову діяльність Андрію Григоровичу довелося самовіддано і чесно працювати на різних посадах: електриком, слюсарем, парторгом, заступником та головою колгоспу, очолювати Нововоронцовську селищну раду, десятки разів його обирали депутатом районної, селищної та сільських рад, протягом багатьох років очолював селищну первинну ветеранську організацію, працював заступником голови районної ради ветеранів. Нелегку працю та досягнення нинішнього ювіляра держава відзначила орденом «Знак Пошани», іншими урядовими нагородами, почесними грамотами і дипломами обласної, районної, селищної та сільських рад. А ще Андрій Григорович не пропускає жодного засідання селищного любительського об’єднання «Пам’ять», його оповідання та вірші завжди знаходять відгук у читачів районної газети «Вісті».
Із гордістю та теплотою батько і дідусь Шульга розповідає про свою родину. Проживає один, хоч нелегко працював у колоспі з дванадцяти років, разом з дружиною віддали на користь держави більше ста років, проте вона «віддячила» їм мізерною пенсією. Дружина, Євдокія Павлівна, відійшла в інші світи у минулому році. Син Олександр – капітан другого рангу, зараз на пенсії,проживає в м. Санкт-Петербург, проте не забуває землю, на якій виріс, хоча й присвятив своє життя не рідному степові, а світовим морям і океанам. Доньки Наталія, за освітою фармацевт, мешкає з родиною у Херсоні, а Оленка – економіст-бухгалтер, із своєю сім’єю залишилась поряд з татом, в рідному районі. П’ять онучок, два правнука і одна правнучка – хіба є коли дідусеві сумувати з таким надбанням?
Вітати хороших людей завжди приємно, а такого чудового чоловіка — приємно подвійно. До теплих слів та найкращих побажань шановному ювілярові приєднується і колектив архівного сектору райдержадміністрації, де Андрій Григорович є завжди бажаним та очікуваним гостем. Зичимо Вам, шановний ювіляре, міцного здоров’я, удачі і благополуччя, добра і радості, гарного настрою і приємних вражень. Нехай тепло і затишок завжди наповнюють Ваш дім, сонячне світло зігріває в будь-яку погоду, а творчий настрій і натхнення дарують Вашим відданим читачам нові позитивні емоції .
О.О. Матвієнко, завідувач архівного сектору районної державної адміністрації
