3 грудня в Україні та світі відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю, покликаний привернути увагу до проблем цих людей, як дорослих, так і дітей, захисту їхніх прав, гідності та добробуту. Сьогодні ми вирішили звернути увагу на те, як війна впливає на найбільш вразливі категорії дітей — тих, хто потребує інклюзивної освіти. Адже перед ними постають подвійні труднощі: адаптація до нових реалій навчання ускладнюється їхніми індивідуальними викликами. Ми поспілкувалися з Наталею Литовченко, заступницею начальника Нововоронцовської селищної військової адміністрації, щоб дізнатися, як громада підтримує інклюзію в складних умовах.
Журналіст: Пані Наталю, розкажіть, будь ласка, про поточний стан інклюзивної освіти в Нововоронцовській громаді. Вдалося зберегти її чи, можливо, поновити в умовах життя прифронтового селища?
Наталя Литовченко: Навіть попри складні воєнні умови, наша громада змогла зберегти систему інклюзивної освіти. Загалом у закладах освіти громади функціонує вісімнадцять інклюзивних класів, у яких навчаються 27 дітей, з них — дев’ять інклюзивних класів, що забезпечують навчання 14 дітей з особливими освітніми потребами діють на базі Нововоронцовського ліцею.
Педагогічні працівники дуже відповідально підходять до цієї роботи. У кожному класі працює асистент учителя, який допомагає дітям, що навчаються за окремими програмами. Окрім основних занять, для цих дітей організовуються додаткові корекційно-розвивальні заняття, які проводять логопеди, психологи та інші фахівці.
Інклюзивна освіта фінансується за рахунок окремої державної субвенції, яка надається для підтримки особам з особливими освітніми потребами. Кошти субвенції спрямовуються на оплату таких видатків як проведення додаткових психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових занять, придбання спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку для опанування навчальних програм дітьми з особливими освітніми потребами та методичного, навчального та програмного забезпечення. А оплата праці асистентів учителів здійснюється за рахунок коштів освітньої субвенції.
Журналіст: Як війна вплинула на організацію інклюзивного навчання?
Наталя Литовченко: Найбільш відчутний вплив – це перехід на дистанційне навчання під час небезпеки. Однак наш досвід онлайн-навчання, пов’язаний з епідемією COVID-19, ще з 2019 року дозволив швидко адаптуватися.
Для дітей із особливими освітніми потребами створюються окремі онлайн-класи, де вони отримують належну підтримку. А заняття організовані таким чином, щоб кожна дитина отримувала необхідну увагу навіть дистанційно.
Крім того, у нашій громаді функціонують «Пункти незламності», обладнані генераторами та доступом до інтернету. Це дозволяє продовжувати навчання навіть у випадках відключення електроенергії чи повітряних тривог.
Також ми забезпечили здобувачів освіти технічними засобами навчання завдяки співпраці з благодійними організаціями, такими як ЮНІСЕФ та Червоний Хрест. Сьогодні всі діти, включаючи тих, хто здобуває освіту за інклюзивною програмою, мають гаджети для навчання.
Журналіст: Чи залучаються сторонні організації для підтримки інклюзії?
Наталя Литовченко: Так, ми активно співпрацюємо з різними громадськими організаціями. На сьогодні в громаді активно працюють психологи двох благодійних фондів «Medical Teams International» та «Вітри змін», які проводять сеанси психологічної підтримки для дітей громади, зокрема з особливими освітніми потребами. Це дуже важливо, оскільки війна створює додатковий стрес для кожної дитини.
Журналіст: Як Ви оцінюєте ефективність роботи інклюзивної освіти в громаді?
Наталя Литовченко: Один із найбільших показників ефективності – це коли дитина, яка мала статус інклюзивної, через кілька років переходить до звичайного класу. Це підтвердження, що ми на правильному шляху.
У нас є приклади, коли навіть діти з комплексними особливостями розвитку, наприклад, зі значними труднощами у сприйнятті інформації, демонструють високі досягнення. Наприклад, один із наших учнів, маючи складний діагноз, самостійно вивчив англійську мову і тепер володіє нею на достатньому рівні. Такі приклади надихають педагогів продовжувати роботу й шукати нові підходи для підтримки дітей.
Журналіст: Чи проводяться тренінги для вчителів, які працюють із дітьми з інклюзією?
Наталя Литовченко: Так, педагогічний персонал регулярно проходить обов’язкові курси підвищення кваліфікації, які зосереджені на роботі з дітьми з особливими потребами. Це частина їхньої професійної атестації. Перед атестацією кожен педагог має набрати 150 годин навчання впродовж 5-ти років. Крім того, педагогічні працівники, які працюють із дітьми з особливими освітніми потребами, організовують проведення спільних засідань, нарад, практик на яких обговорюють успіхи та потреби дітей, коригують навчальні програми, а також діляться досвідом.
Важливо розуміти, що інклюзія вимагає не лише знань, а й людяності. Вчителі повинні знаходити підхід до кожної дитини, враховуючи її індивідуальні потреби та можливості.
Журналіст: Які основні виклики залишаються у сфері інклюзивної освіти?
Наталя Литовченко: Найскладніше – змінити суспільне сприйняття. Інклюзія – це не вирок, а можливість для дітей отримати більше підтримки. Навіть якщо після років навчання дитина зможе самостійно жити в соціумі – це величезна перемога для педагогів, батьків і самої дитини.
Ще одна складність – це технічні й ресурсні обмеження, які накладає війна. Проте ми робимо все, щоб забезпечити дітям належні умови для навчання й розвитку.
Журналіст: Чи хочете Ви додати щось на завершення?
Наталя Литовченко: Хочу подякувати всім педагогам, які працюють із дітьми з особливими освітніми потребами. Їхня робота не завжди помітна, але вона змінює життя дітей. І кожен маленький крок вперед – це великий крок до кращого майбутнього.
Спілкувалася Ірина Теличко, редактор газети «ВІСТІ», член Національної спілки журналістів України
