ВІДКОЛИ на Землі живуть люди,з тих далеких часів праця їх годує та зодягає, примножуючи сили та досвід досягати неосяжних висот і долати всілякі негаразди,виживаючи у тяжких війнах. У теперішньому ХХІ столітті на долю наших співвітчизників випали непрості випробування на міцність та стійкість. Не один рік Україна і її багатотисячне військо мужньо боронить рідну землю від полчищ російської навали. Не стоїть осторонь і мирне населення. Серед мільйонів громадян, котрі вносять посильну лепту в обороноздатність Вітчизни, тисячі й тисячі херсонців. І шановане подружжя ветеранів праці Василь та Ольга Дзюндзі зі степової Нововоронцовки намагається повсякденно дарувати людям добро. Їхня сила духу ототожнена з нев’янучим золотоцвітом херсонського степу. А це – золотоколосі хлібні поля, сонцесяйні соняшники…
Ольга Дзюндзя (у дівоцтві Мільчуцька) народилася в сім’ї учасника Другої світової війни Миколи Сергійовича та робітниці Нововоронцовської харчосмакової фабрики Олександри Андріївни.
На фото: Ольга ДЗЮНДЗЯ В ЮНОСТІ.
На люб’язне прохання журналіста Ольга додала цікаві факти до життєпису родини.
— Як казали мені мама і тато, я з’явилася на світ на два місяці раніше і важила всього півтори кілограма, — Ольга на мить замислилася. — Нестримне бажання та неусипне піклування мами врятували моє життя, що трималося на волоску. Тато воював на Фінській і на фронтах Другої світової воєн. Пліч-о-пліч із ровесниками та старшими боронив блокадний Ленінград від фашистів. Достовірно, хіба що на червоні в календарі свята міг одягнути піджак із орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки та медалі.
Татко не любив чванитися бойовими нагородами, скупо розповідав про свої та бойових побратимів тяжкі фронтові шляхи-дороги. В одному з кровопролитних боїв із німецько-румунськими окупантами втратив ногу. До кінця днів ходив на протезі. Хоча іноді мамі скаржився на нестерпні болі на місці втраченої ноги. І багато років сумлінно шоферував. На автомобілі перевозив різні вантажі, працюючи в місцевій «Сільгосптехніці». Коли я просилася до нього в пасажири, перевагу віддавав молодшому братові Сергійкові.
Крім мене, батьки дали путівку в доросле життя братам Юркові і Сергійкові. Дуже боляче, первісток Юрко помер в 55-річному віці від серцевого нападу, а молодший Сергій пережив брата на 20 років…
Коли журналіст люб’язно поцікавився в Ольги, як доля поєднала її батьків, не по літах красиве обличчя жінки осяяла тепла посмішка: «З мамою тато познайомився під час Другої світової війни на Кубані — в Краснодарському краї, — сказала. — Між молодятами виникла симпатія та довіра,що згодом переросли в справжнє кохання. Пишного весілля не влаштовували: у ті роки було не до того, та й давав про себе знати брак рублів. Пригадуючи, як вони з татком звивали сімейне гніздечко,в очах моєї мами бриніли сльози…».
— Життя прожити-не поле перейти, — з відомого народного прислів’я загадково почала Ольга Дзюндзя. — Літа людські збігають як вода в сивому Дніпрі-Славутичі. Відкрию сімейну таємницю: у листопаді теперішнього, 2025 року, з чоловіком Василем маємо намір скромно відсвяткувати 50-ти річчя нашого щасливого шлюбу! Прикро, через війну нам не до золотого весілля. Хвилюємося, часто ділимося спогадами про далеке минуле та мирні передвоєнні роки. Такий щем у душі, що не передати словами. Сьогодні ж постають перед очима попелища зруйнованих та пошкоджених росіянами мирних осель, світлі обличчя земляків, зранених і вбитих чужинцями з далекої Московії…Дуже добре, попри нестихаючі ворожі нальоти, відроджуються наша красуня Нововоронцовка та навколишні села і правобережжя Херсонщини!
…Василь Васильович Дзюндзя родом із села Михайлівка колишнього Нововоронцовського району. У 50-ті роки минулого століття його тата і маму, як і багатьох горян, радянська влада насильно переселила з рідного села Журавино Новоустрицького району, що на Дрогобиччині, у безмежний херсонський степ. На власні очі бачили, як уперше, під небесним світилом Сонцем, заграло бурхливими хвилями рукотворне Каховське море, завбачливо заковане у гранітний панцир берегів. Дніпровська вода на очах оживляла безводний степ, прибережні села і не тільки. Дуже боляче та прикро що, чужинська армія знищила Каховську ГЕС та величезні природні багатства рукотворного моря,забравши життя сотень мирних людей…
На фото: Василь Дзюндзя. Фото минулих років.
Красиве карпатське село, в якому народилися батьки чоловіка Ольги Василь Миколайович і Анастасія Миклолаївна Дзюндзі, в непростий для нашої держави повоєнний час, відійшло до сусідньої Польщі…
У багатодітній сім’ї Василя і Анастасії Дзюндзь — старших народилося п’ятеро синів і три доньки: Йосип, Микола, Андрій, Василь, Вячеслав, Марія, Анна і Ольга. Подружжя їх виховало працелюбними та чесними людьми.
…ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА Дзюндзя досить успішно закінчила Нововоронцовську загальноосвітню середню школу. За її словами, найкраще вдавалося опановувати основи точних наук, зокрема, математику.
На фото: Ольга Дзюндзя – справжня красуня.
Навчаючись у Херсонському кооперативному училищі, бездоганно засвоїла фах кондитера 4 розряду!
Далеко не кожен випускник заслужив такий розряд! А без відриву від виробництва, старанним навчанням заслужила диплом Криворізького технікуму громадського харчування. Як високопрофесійний технік-технолог, користувалася повагою та авторитетом у трудовому колективі кафе «Ласунка» комбінату громадського харчування Нововоронцовської райспоживспілки. Разом із іншими майстрами-кондитерами здобувала призові місця на обласних та всеукраїнських оглядах-конкурсах солодкої продукції. До слова, на відмінно технікум громадського харчування в Запоріжжі закінчила її колега Марина Макарівна Шептал, котра стала визнаним старшим майстром кондитерської та кулінарної справ, певний час працювала заступником директора комбінату громадського харчування з виробництва, багато років очолювала колектив кондитерів «Ласунки».А в роки незалежності України її визнавали як одного з кращих підприємців, нагородивши Почесною грамотою правління Херсонської обласної спілки споживчих товариств і Почесною грамотою Нововоронцовської райдержадміністрації.
— У моєму професійному становленні талант і доброзичливість безкорисливо доклала старший майстер-кондитер кафе «Ласунка» Марина Шептал, — доповнила Ольга. — Посадові обов’язки кондитера, а згодом лаборанта хлібозаводу мені давалися легше після праці в «Ласунці».
— Пані Ольго, іноді на замовлення, виробляєте різноманітні торти та випікаєте пиріжки. Люди вас заслужено хвалять! Це дуже приємно! — сказав автор співбесідниці. — Будь-ласка,які торти та пиріжки коли-не-коли замовляють нововоронцовці та гості? Підтверджено, що й земляків-нововоронцовців, відважних оборонців рідної Вітчизни, котрі іноді приїжджають у відпустку, не обділяєте смакотою та іншими продуктами харчування!?…
— Непогано вмію випікати торти: «Наполеон», «Празький», «Творожний», «Медовик» та інші, — назвала майстриня. — У теперішній тривожний час замовлень дуже мало. Зі зрозумілої причини. Полюбляють місцеві та приїжджі пиріжки з фруктами та ягодами. Благо,в нашому садочку плодоносять яблуні, персики,сливи, абрикоси, груші, вишні, а також малина,смородина…
…З непідробними теплом і повагою Ольга Дзюндзя пригадує плідну працю з колегами-кондитерами та іншими колишніми працелюбами кафе «Ласунка». А саме: старшим майстром-кондитером Мариною Макарівною Шептал, світлої пам’яті старшим майстром-кондитером Тетяною Анатоліївною Сташків, буфетницями Олександрою Федорівною Чумаченко, Марією Григорівною Мірошниченко.
ГАДАЮ, НЕ СТАНЕ зайвим познайомити читача зі судженим Ольги Василем Васильовичем, з яким у добрі та злагоді прожили майже 50 років разом! Він багато років невтомно крутив водійську баранку в авторитетному трудовому колективі Нововоронцовського РЕМ АТ «Херсонобленерго». Безперечно, більше знає його любляча дружина,
— Мій чоловік Вася, навіть тоді, коли на душі шкрябають «кішки», не ходить насуплений, не бурмоче під ніс погані слова і не мовчун! Доброзичливий та веселий вдома і поміж людей, не пиячить. Вася вміє розрадити та підтримати в скрутну хвилину. За всі майже пів століття спільного подружнього життя ніколи на мене не підвищував голос, не сипав матюками, не розпускав руки, ревно піклуючись про добробут двох дітей і сім’ї в цілому. Чиста правда, повірте! Якщо іноді виникають складні ситуації, проблему вирішуємо спокійно, разом. І завжди знаходимо золоту серединку!…
Напевно, приклад подружнього життя Дзюндзь вартий уваги молодих сімей!?…
— Пані Ольго, прошу правильно зрозуміти, та в голові крутиться запитання: чи на вашій вулиці трапляються «сусідські війни»? Адже у вітчизняних засобах масової інформації нерідко порушується проблема саме таких нехороших дійств між сусідами та близькими!?
— Скажете таке! — сплеснула в долоні Ольга, лунко засміявшись. — Наші сусіди хороші, між нами панують взаємовиручка та доброта! Ні про які сусідські війни зовсім не ідеться! Навпаки, мені дуже приємно назвати доброзичливих і найкращих у цілому світі наших сусідів, бо дійсно заслужили! Це – Тамара Олександрівна Горбунова, Єва Михайлівна Волошина, Ольга Іванівна Рябко, Сергій Володимирович Яровий, Лідія Павлівна Гаскевич. Прошу хороші слова написати про чудову мою подругу Наталю Миколаївну Басалик. Доля не подарувала мені рідної сестрички, а Наталя не один рік її заміняє в радості й горі. Стала для мене названою сестричкою!
Нічого не залишалося, як щиро подякувати! Хоча надворі війна, переважна більшість наших співгромадян не втратила ясний розум: не лише на словах шанують рідну землю і Україну, взаємно ввічливі та готові одне одному допомогти в скрутну хвилину! Іноді трапляються прикрі винятки, правда.
БЕЗЦІННИЙ ЗОЛОТОЦВІТ херсонського степу — безмежна радість за рідну землю, квітуче пагіння людського роду – дітей і внуків — надію батьків, дідусів та бабусь і Української держави! Багатство, ні з якими скарбами світу незрівнянне! Це й про славне подружжя з Нововоронцовки Василя та Ольгу Дзюндзь.
Бог їм дав двійко чудових дітей: доньку Тетяну і сина Андрія. Вони дорослі, в кожного власна доля і життєва стезя.
На фото: Ольга ДЗЮНДЗЯ.
Упевнений: краще за маму Ольгу Миколаївну, ніхто, хіба що чоловік Василь, не розповість.
— Наш розумничок Андрій здобув вищу освіту в престижному в Україні та за рубежем Національному університеті «Запорізька політехніка» Його спеціальність «Мікроелектроніка і напівпровідники». Як ідеться на офіційному сайті ВУЗу, «її сила і майбутній розвиток («Запорізької політехніки», — прим. Авт.) спираються на потужний і надійний фундамент «Машинки».
Сім років тому побралися донечка Ольги і Василя Тетяна і її суджений австрієць Клаус Камляйтнер.
Мешкають у столиці Австрії Відні, мають добре оплачувану роботу і повагу австрійців, не забувають про рідну Україну. А до знайомства з майбутнім чоловіком, Тетяна працювала в різних сферах трудової діяльності Відня. Тетяна після закінчення середньої школи в Нововоронцовці навчалася в Нікопольському інституті бізнесу і права Міжнародної Академії управління персоналом. Її спеціальність менеджера виробничої сфери стала у великій пригоді. Зі своїми дітьми не пориваємо зв’язків. Їхня радість-наша втіха…
Неможливо змовчати: російські війська чорними клубками хмар отруюють сонцесяйне життя багатомільйонного етносу моїх співвітчизників. Ворожу навалу мужньо долають сила і міць Збройних сил України, мудрість керівників держави і Українського народу.
Микола ГУРЕПКО, журналіст і письменник, журналіст Інформаційної агенції ВГО «Журналісти проти корупції», член НСЖУ, НСПУ і НСНЖУ.
Фото з сімейного архіву подружжя Ольги і Василя Дзюндзь.
Лютий 2025 р.
