Майже кожен дорослий знає, що найважчий день тижня – понеділок. Звідки прийшла ця аксіома, мені невідомо. Але слова із пісні пам’ятаю: «Что они не делают, не идут дела, видно в понедельник их мама родила». Я ж бо нещодавно впевнилася, що невезучий день – субота. І так, все по порядку…
Ранок літнього суботнього дня виявився бадьорим. Планів у працюючої жінки на суботу багато… Вихідний день… Потрібно зробити багато домашніх справ. Не в похід для відпочинку і не на пляж, – швидко на город пішла – просапаю трохи, поки сонце не піднялося високо. Цюк, цюк, цюк по бур’яну і по землі. Ой, що це? Сапка розкололася навпіл. Не дерев’яний держак, а самісінський метал. Два місяці тому купувала. Оце дивина. Я ж не на асфальті працювала. Сапання відміняється: ще одна сапка в одиноко проживаючої жінки тупа, та ще й якась велика, в іншої – держак зламався. Що ж я за господиня така? Поснідаю та й займуся хатньою роботою… Зроблю бутерброд до чаю… Не зрозуміла… Чого це хліб, куплений вчора ввечері в магазині (нарізаний, у пакеті) загірчив у роті? Так це ж цвіль… Пішла в магазин з надією поміняти той хліб або повернути кошти. Продавці ж мене знають. Часто заходжу в цей магазин. Вони й не заперечували, що я вчора у них купувала нарізаний хліб. Але… «А звідки ми знаємо, що це той самий хліб, що Ви вчора ввечері купували? Може, він у вас більше тижня лежить». Прощавай, права споживача у цьому випадку. Іду і картаю себе: «Треба було відразу той хліб попробувати. А так – вісім гривеників тю-тю. Настрій трохи зіпсовано. Пішла , вже в інший магазин (їх, богу дякувати, в Нововоронцовці вистачає) купити дріжджі та спекти пиріжків до чаю. Підозріло понюхала дріжджі. «Що Ви… Тут ще термін придатності – два тижні» «Два то два, але де їх зберігали, що якийсь дивний запах?» ,- беруть мене сумніви… «Не сумнівайтеся, я вчора тільки пиріг на цих дріжджах пекла», – приємно посміхається продавчиня. Вдома замісила я тісто. Заходилася прати та прибирати… Про те, що вже після першого ж прання на моїй недешевій ( на наші зарплати) футболці появилися дірки, не хочеться й згадувати. Пішла на кухню… Вперте тісто не хотіло підніматися, кліпало до мене своїми бульбами – очима, наче хотіло спитати: «А може, не в дріжджах справа? Може, ти, хазяєчко, рецепт змінила?» Настрій зіпсовано ще більше. Я й не підраховувала, які матеріальні збитки «підсунула» мені суботонька розколеною сапкою, цвілим хлібом, зіпсованими дріжджами (мука, цукор, яйця, молоко), та ще й втраченою футболкою, а просто подумала, що якби це трапилося років три-чотири назад, я б, мабуть, посміялася разом з подругами з моїх неприємностей. І хоча твердять психологи, що не треба переживати через дрібниці, а перевести все в гумор, мені чомусь було не до сміху. А якщо говорити серйозно, то не вихідна субота винна, а наш рівень життя, низька культура, безвідповідальність. Прикро зізнаватися, але дедалі частіше люди зустрічаються із випадками, коли не всі, а безсовісні продавці та власники крамниць втюхують неякісні та прострочені продукти, неякісний товар, який коштує немалі гроші. Із високих трибун звучать слова: «Ми наближаємося до Європи!» Цікаво, в чому? А що потрібно, щоб перебудувати людську свідомість та совість? І, дякувати Богу, що у нас поки що є субота, як вихідний день. Бо деякі вельмишановні «народні» депутати подумують, як би забрати у трудового народу і той вихідний, або ж збільшити робочий день хоча б на годину, щоб на вихідні дні залишалося для простого люду ще більше справ.
Олена ОСВІТНЯ
