До сороковин світлої пам’яті Медведьова В.П.
Стрімко летять роки. Невпинний плин людського життя змінює покоління, відходять у вічність свідки історичних подій,які для нас-українців-відлунюються вже сімдесят шостим роком.
Війна-одна з найдраматичніших сторінок нашої історії 20 століття. Вона продовжує жити незагоєною раною у свідомості мільйонів співвітчизників, всіх людей доброї волі. І чим далі у минуле відходять грізні образи,тим повніше осягається велич народного Подвигу, який передається від покоління до покоління ,як символ невмирущої слави наших дідів,прадідів.
9 листопада 2016 року перетнув межу вічності Медведьов Віктор Прохорович, останній ветеран Великої Вітчизняної війни с.Дудчани. Йому цього року виповнилося 90.
Він уособлював собою справжню живу історію, адже стільки всього знав!
Сімнадцятирічним юнаком, дописавши собі два роки, пішов Віктор Прохорович на фронт. Так і пройшов усю війну у 90-му полку 113-ї дивізії Третього Українського фронту. Перший і єдиний
«друг», який був у бійця, кулемет «Максим». З ним і відбив атаку ворога в Угорщині. Часто бувало згадував Віктор ,як під час бою загинуло багато його однополчан. Німці притисли їхню дивізію до озера, відступати було нікуди. Зібравшись з останніми силами,не полишаючи вогневого рубежу,боєць стріляв до останнього набою.
Коли німці почали відступати,усі зрозуміли,що атаку відбили. За те,що мужньо тримав оборону був нагороджений медаллю «За відвагу».
Смерті боялися .Але страшніше – коли наставала зима, солдатам у траншеях було дуже важко,мороз пробирав їх до кісток. Тоді й приморозив собі ноги Віктор Прохорович,через це ,навіть улітку, ходив у теплих чоботях.
У 1947 році боєць Віктор був демобілізований із лав Збройних Сил СРСР.
У повоєнні роки брав активну участь у відбудові зруйнованого війною рідного колгоспу. Весь час працював шофером. 48 років трудового стажу! За наполегливу працю нагороджений орденом «Знак пошани» та медаллю «Ветеран праці».
У мирному житті Віктор зустрів своє справжнє і єдине кохання-Євгенію Олександрівну, побралися, народили і виховали сина та доньку,побудували будинок, посадили сад, дочекалися внуків, правнуків.
Віктор Прохорович був частим гостем у шкільному колективі, багато розповідав про війну,і кожного разу на очі наверталися сльози. Адже саме йому випала доля провести в останню путь всіх ветеранів-односельців.
8 серпня 2016 року останній ветеран Медведьов Віктор Прохорович тремтячим помахом руки поставив підпис у «Книзі пам’яті села Дудчани».
Ніколи і не думав він,що події страшного лихоліття прийдеться пережити знову. Сьогодні його внук Медведьов Миколи знаходиться у зоні АТО, виборює свободу неньки-України, відстоює кожен клаптик нашої землі,гідно наслідуючи дідуся-ветерана.
Каріна Дорохіна, волонтер бібліотеки.
