Указом Президента України 2016 рік було проголошено Роком англійської мови.
Наразі 2016 рік, а з ним і Рік англійської мови в Україні добіг кінця. Яких результатів ми досягли?
Якщо звернутися до аналізу різноманітних джерел у мережі Інтернет, то можна хіба що подивуватися та порадіти позитивним результатам, оприлюдненим експертами:
• згідно інформації станом на кінець грудня 2016 року, понад половина жителів міст наразі займаються вивченням англійської мови, при чому близько третини опитаних почали вивчення саме в 2016 році;
• знання англійської мови стало обов’язковим для держслужбовців;
• було проведено велику популяризаторську роботу стосовно необхідності вивчення англійської мови та було впроваджено численні курси з вивчення англійської для працівників у більшості як приватних, так і державних установ країни;
• близько 4000 вчителів англійської мови з усієї країни пройшли додаткову підготовку та спеціальні курси з метою підвищення кваліфікації та опанування новітніх методик викладання;
• у пришкільних мовних таборах на базі більш ніж 5,500 навчальних закладів, до роботи в яких було залучено більше 100 англомовних волонтерів із 38 країн світу, набували мовного досвіду близько 219 190 школярів;
• згідно досліждень, проведених компанією TNS, що спеціалізується на маркетингових дослідженнях, понад половина міських жителів 18-55 років зараз вивчають іноземну мову (61%). При цьому третина опитаних (34%) почали вивчення саме 2016 року. 51% українців за минулий рік вдосконалили свою англійську, а 92% вважають іноземну мову обов’язковою навичкою сучасної людини. Минулого року дослідження TNS також зафіксувало, що 18% володіють англійською на рівні вище середнього. При цьому 2/3 планували почати вивчення і вдосконалення власного володіння іноземною мовою.
Результати статистичних досліджень стосовно досягнень Року англійської мови у містах вражають.
А яка ситуація склалася з Роком англійської мови в сільській місцевості?
Яких результатів вдалось досягти вчителям нашого району, з якими труднощами довелось стикнутися, та, найголовніше, яке майбутнє чекає на долю англійської мови по завершенні 2016?
Зараз дозволю собі говорити, мабуть, дещо суб’єткивно, проте сподіваюсь, що більшість колег зі мною погодяться.
Спершу хочеться звернутися до основних проблем, з якими доводиться стикатися, мабуть, абсолютно всім вчителям англійської мови, якими б молодими та енергійними або досвідченими вони не були.
І найпершою, та, на мою думку, найскладнішою проблемою, з якою доводиться стикатися вчителям іноземної мови в сільській школі кожного дня є елементарна відсутність мотивації до самовдосконалення, а так і до вивчення іноземної мови. І, що найстрашніше, спостерігається ця тенденція не тільки в дітей, а і в їхніх батьків. Що може відповісти вчитель, коли учні відкрито заявляють принесеною з дому установкою: «Нащо мені ваша англійська, якщо я все життя буду сидіть у цьому селі й крутити трактора»? І тут відбирає дар мови, тому що вражає не стільки зухвалість коментаря як такого, скільки те почуття всеохоплюючого відчаю від усвідомлення того, що ані молодь, ані їх власні батьки не бачать для своїх дітей жодної перспективи, жодних можливостей. І чи ідеться тут ще про вивчення англійської, чи вже про загальнодержавну проблему народної апатії, зневіри у власних силах та відсутності справедливих однакових можливостей для всіх, незалежно від походження та матеріального становища? Можливо, саме цей факт кінець-кінцем і породжує те, що прийнято потім називати простим словом «лінь»? Не перший раз чую як від колег, так і від просто знайомих: «Сучасній молоді нічого не хочеться. Їм нічого не цікаво, їм нічого не подобається». І, звісно, батьки можуть тисячу разів парирувати словами про те, що «значить, вчителі погано працюють, не можуть зацікавити, знайти підхід», а я від імені багатьох моїх колег так само тисячі разів можу з абсолютно чистим серцем заявляти, що багато хто з нас буквально, перепрошую, пнеться зі шкури, аби хоч якось вмотивувати, зацікавити та заохотити молодь вчитися та розвиватися. Проте, нажаль, попри всі наші старання, нам не завжди вдається досягнути бажаних результатів. І тільки нам, вчителям, відмий той біль, коли класи, на підготовку уроків для яких ми часто витрачаємо майже весь свій власний, офіційно позаробочий час та недосипаємо ночі, в результаті не розділяють із нами навіть половини того ентузіазму, жаги до знань та вдосконалення, які ми їм несемо. Несемо, до речі, вже в готовому, розкритому вигляді. Подаємо. Треба тільки протягнути руку та взяти. Але ж ні. Не хочуть.
За 2016 рік, проголошений Роком англійської мови, звісно, з новими силами та надіями взялись до роботи і вчителі нашого району.
При школах було організовано мовні табори, додаткові позаурочні консультації, проводились Тижні англійської мови, готувались театральні постановки, тематичні вечірки, перегляди фільмів, тренінги та багато інших заходів, спрямованих на зацікавлення та мотивацію молоді до вивчення англійської мови. Учні шкіл району брали участь у всеукраїнському конкурсі знавців англійської мови Greenwich, всеукраїнських учнівських олімпіадах тощо. І хоча у більшості випадків докладені зусилля, на щастя, приносили успіх та певні позитивні результати, де-не-де все одно доводилось чути учнівські коментарі на кшталт «я нічого не знаю, я не вмію, я не зможу».
З початковими класами в цьому аспекті працювати зазвичай простіше: у них, у малих, відчуття цікавості та жаги до пізнання ще надає сміливості та перемагає невпевненість у собі та зневіру у власних силах. А у комплексі з залишками ігрової мотивації в учнів початкових класів при правильному підході можна створити цілком сприятливі умови для вивчення іноземної мови. І наше з вами завдання – не дати їм розгубити цю мотивацію в процесі дорослішання. Заохочувати їх, підтримувати та налаштовувати на краще.
Складніше тут працювати з підлітками, які, вже встигнувши побачити та осмислити труднощі, які відкриє перед ними «доросле життя», без належної підтримки близьких, родини, часто «ламаються», опускають руки, зневірюються у власних силах та можливостях розвитку. Додати підлітковий максималізм, впертість та інші «сюрпризи» кризи 12-15 років – і довести юнакам та дівчатам, що їм справді необхідно вчитися і що це їм справді знадобиться, стає майже неможливим.
Цікавим особистим спостереженням я завершила свій, хоч і не надто феєричний, проте достатньо відвертий звіт за Рік англійської мови; хочу поділитися цим спостереженням і з вами.
Після проведення останнього, підсумкового, запланованого на 2016 рік у нашому закладі заходу з англійської мови, яким був міні-концерт – випуск «Шкільного MTV», на якому учні як початкових, так і середніх та старших класів мали змогу не просто проявити власні навички читання чи спілкування англійською мовою, а й перетворитися на улюблених англомовних музичних виконавців та заспівати усім відомі хіти, самим дітям стало зрозуміло те, чому вони, скажу відверто, відчайдушно опиралися майже весь рік: іноземна мова здається важкою до того моменту, поки учень не знаходить в собі сміливість та мотивацію подолати мовний бар’єр, який, насправді, зазвичай виявляється не настільки серйозною перепоною. Але як тільки через цей бар’єр, здебільшого психологічний, вдається перейти, вивчення іноземної мови вже перестає здаватися важким або нецікавим, адже приходить розуміння, що саме через вивчення іноземних мов учні відкривають нові можливості не тільки в оточуючому їх світі, а й у самих собі.
Таким чином, можна сказати, що, серйозною перепоною у вивченні англійської мови для молоді є і відсутність мотивації, і, можливо, подекуди, на думку батьків, недостатньо сумлінна праця педагогів, і відсутність достатнього матеріального забезпечення закладів якісними сучасними підручниками, необхідною лінгафонною апаратурою тощо, проте основна проблема, на мою думку, є, все ж, психологічною, та лежить у нас самих: ми боїмось. Нам незвично чути, та ще незвичніше вимовляти слова та звуки, яких нема в рідній мові. Ми боїмось, що хтось поглузує з наших помилок, а, отже, і з нас самих. Ми боїмось, що нас не зрозуміють, коли ми почнемо говорити. Ми боїмось робити помилки, хоч і розуміємо, що вони є природньою невід’ємною частиною навчання. Ми думаємо, що ми не зможемо. І саме тоді у нас опускаються руки. Ми виявляємо слабодухість, яка переходить у лінощі. Але ж ніхто не хоче зізнатись ані у страху, ані у слабодухості, ані у лінощах. І тоді ми починаємо вигадувати тисячі причин, «чому нам не потрібна англійська». Або німецька. Або історія. Або українська.
Не для роботи. Не для користі. Для власного інтелектуального розвитку. Для себе.
Мабуть і справді у кожного своя правда, і ви можете по-своєму бути тисячу разів праві, стверджуючи, що ані вам, ані вашим дітям не потрібна англійська для звичайного життя у звичайному українському селі. Але своя правда буде і в мене, і я так само буду тисячі разів сама собі тихенько посміюватись, коли до мене (та моїх колег в інших місцях) черговий раз будуть писати, телефонувати, а то і бігти з іншого краю села, щоб перекласти меню мультиварки, повідомлення у соцмережі, інструкцію до тюнера або написи на флакончиках із косметикою.
І, хто зна, можливо, бігти будете саме Ви.
Юлія Грек, вчитель іноземної мови Миролюбівського НВК школи-сад
