З оперативних повідомлень, що надходять із зони АТО, відомо всьому світові, що російські бойовики, під покровом ночі й до світання, десятки разів порушують режим повної тиші. Дмитро Старушкевич, боєць розвідувальної роти ЗСУ, яка разом з іншими підрозділами захищає інтереси України в одному з секторів у Пісках на Донеччині, випробував на собі підступність російсько-терористичних бандитських формувань.
Ось що розповів безпосередній учасник подій, які останнім часом розгортаються у багатостраждальних Пісках. У зону АТО, як і тисячі українських патріотів різних національностей, Дмитро пішов добровольцем.
– Кілька днів тому я прибув у короткотермінову відпустку до батьків у Нововоронцовку, – поділився Дмитро. – Коли переступив поріг рідної оселі, радості мами Наталі й тата Василя не було меж!. І мій старший братик Сергій, котрий працює будівельником у місті Києві, покинув усі справи, аби зустрітися зі мною. Не лише рідня, однокласники та знайомі, а й зовсім чужі люди цікавляться, як захищаємо рідну землю від супостата, їх також турбують побут та відпочинок військовослужбовців у зоні бойових дій. Особливих нарікань у моїх бойових побратимів нема. Волонтери також про нас піклуються. Багато моїх товаришів загинули під градом ворожих куль, осколків снарядів та гранат. Наші життя в руках Творця і командирів. Назавжди у світлій пам’яті збережеться велика пожертва бійців та офіцерів заради свободи України, а їхні відвага, нескореність духу та світлі ідеали вселяють надію на перемогу над ворогом. Командири нас не посилають на вірну смерть , а піклуються, як про власних братів та синів. Було б неправдою, якби я сказав, що для нас це не війна, а відпочинок в окопах та на лоні дикої природи. Труднощі є, та ми долаємо їх. Незабаром я знову повернуся в зону АТО. Якщо з перших тижнів адаптації кожен постріл з крупнокаліберних гармат, кулеметів, гранатометів різних систем та стрілецької зброї я сприймав насторожено й з острахом, то зараз сам готовий дати рішучу відсіч окупанту. У Пісках загартувалася наша воля так, що не злякають нічні вилазки та стрільби озброєних до зубів бандитів.
Коли я поцікавився у Дмитра, що спонукало його піти добровольцем у пекло неоголошеної війни, він відповів: «Я захищаю своїх батьків, близьких, Нововоронцовку, Херсонщину й Україну! Ми не допустимо, аби люті каїни загарбали нашу землю!».
Подружжя Старушкевичів будівельник Василь Йосипович та комірник Нововоронцовської ЗОШ№2 Наталя Федорівна виплекали, як дбайливий виноградар лозу, двох синів-працелюбів та справжніх українських патріотів. Їхній первісток Сергій своїми мозолистими руками зводить стіни нових будинків в українській столиці, а молодший обрав професію захисника Вітчизни. Сім років лейтенант міліції Дмитро Старушкевич працював старшим оперуповноваженим карного розшуку Нововоронцовського райвідділу міліції. Як розповів, пішов з міліції за власним бажанням, усвідомивши, що в іншому місці може принести більше користі. І його зоряний час таки настав! Він – бойовий сержантом Збройних сил України.
Під час побивки дома, Дмитро піддався на вмовляння близьких й одягнув заслужені знаки військової доблесті. Напевно йому ще далеко до високих державних нагород, та перші, гартовані бойовим хрещенням, він збереже , як згадку за участь у кровопролитних боях за рідну землю.
Молодший командир Дмитро Старушкевич удостоївся двох (!) відзнак – знака Збройних сил України « Гідність та честь», а також медалі «За захист рідної держави». Й заслуженої поваги людей.
Микола ГУРЕПКО, спеціальний кореспондент незалежної газети Херсонщини «Новий день».
На фото: Дмитро Старушкевич.
Фото автора
