З ГЛИБИН ТИСЯЧОЛІТЬ, відколи на нашій планеті панує рід людський, запашний пшеничний буханець став невіддільний від задушевної пісні. З безцінним пластом українських народних пісень херсонський степ зріднився навіки-вічні. Мільйони співвітчизників у радості і горі бережуть та примножують чи не найдорожче пісенне багатство всіх націй і народностей України. В усіх регіонах держави,від маленького села та у містах – скрізь, на велелюдних святах та інших пам’ятних подіях, лунає крилата пісня солов’їного гаю. Їхні виконавці у великій пошані. З-поміж самодіяльних популяризаторів пісень у Нововоронцовській селищній громаді Бериславського району на Херсонщині, зокрема, називають учасницю народного колективу української народної пісні «Джерела» Галину Цезарівну Ткачову (на 2-х ФОТО). За покликом серця технічна працівниця Нововоронцовського споживчого товариства понад три десятиліття кохається в піснях.
Нововоронцовка, 30-річниця Незалежності України. Галина Цезарівна Ткачова працьовита й талановита.
У Галини та всіх учасників самодіяльного народного колективу «Джерела» в сценічному репертуарі понад півтораста найкращих народних пісень родом із сивої давнини, мирних десятиліть та сучасного воєнного лихоліття.
Автор звернувся з проханням до Галини Цезарівни не лише назвати кілька популярних народних пісень,а й розповісти про власну участь у сценічній творчості.
— З висоти літ, із хвилюванням і теплом у душі, назву людину, котра відкрила шлях до найкращих пісенних скарбів степового краю. Родом я зі сільської місцевості Житомирщини, і тому на перших порах непросто було поринути в місцевий пісенний фольклор. Шлях у сценічне мистецтво не лише мені на початку 2000-их відкрив світлої пам’яті Микола Миколайович Синьоогуб. Виняткового таланту баяніст-віртуоз районного будинку культури, зачаровував тисячі людських сердець колоритними народними піснями. Вічна пам’ять про цю чудову людину зберігається і донині! З-поміж не обділених талантами учасників аматорського колективу народної пісні «Джерела», можу назвати Лідію ШАНГАР, Людмилу ДИБУ, Раїсу ІСТОМІНУ, Світлану БЕРЕЖНУ, Тамару САЛАНСЬКУ, Світлану ГЛУШКО. Автентичним музичним супроводженням на баяні радує Федір СЕРБІН.
День Незалежності України -2021. Пісня ллється на святковим майданом… У центрі — ветеран споживчої кооперації Галина Ткачова.
У різні роки, щедро обдаровані високою виконавською майстерністю та організаторським талантом, заявили про себе художні керівники «Джерел» Микола СИНЬОГУБ, Людмила ЛІНОВСЬКА, Олена СМІРНОВА. Теперішній керівник народного колективу народної пісні Надія ЗУЄНКО гідно продовжує і примножує традиції та здобутки, навіть, у страшне воєнне лихоліття…
У яких тільки місцевостях «Джерела» не виступали з концертами за не один десяток років своєї гідної поваги і любові сценічної діяльності! Теплими оплесками, грамотами та дипломами нововоронцовських соловейків заслужено віншували в Нововоронцовці, у містах Херсоні, Скадовську, Голій Пристані, Кривому Розі та селищі Широкому на Дніпропетровщині. А також у багатьох інших містечках та селах херсонського краю. «Якби не виступала в складі «Джерел», то ніколи б у своєму житті не співала на Сорочинському ярмарку у Великих Сорочинцях на Полтавщині, — поділилася Галина Ткачова. — Мистецькі гостини в краю Котляревського і Гоголя заряджають негаснучою творчою енергією на все життя!»…
ЖУРНАЛІСТ: — Високоповажана Галино Цезарівно, якщо Ваша ласка, назвіть для читачів чи не найкраще з пісенного розмаю популярних «Джерел»!
— З великим задоволенням! – тепло посміхнулася жінка. — Серед пісень нашого репертуару наступні: «Україно моя!», «Біля калини плакала мати», «Чому бджоли не йдуть у бори», «Де верба схиляє до землі чоло», «Плавай, плавай лебедонька», «Я боса знов піду до рідного села», «Воронцовський мій край дорогий!», «Журавка», «Гарна я гарна», «А млин крутиться», «У перетику ходила по горіхи» — десятки та десятки інших!…
У ПАМ’ЯТІ популярної виконавиці народних пісень на все життя закарбувалися доброзичливе ставлення людей, сумлінна праця і самобутній талант колег по сценічній творчості. Це далеко не все про Галину Ткачову, в дівоцтві Туровську. За її словами, її «тато Цезар Касперович і мама Фелікса Феліксівна походили зі старовинного роду поляків, які багато років тому осіли на Житомирщині. Вічної пам’яті Цезар Туровський мужньо боронив українську землю від нацистських орд у Другій світовій війні. Після тяжкого поранення під Тернополем, лежав у переповненому військовому шпиталі Новоград-Волинська. Там його списали як безнадійно тяжкопораненого, помістивши в… лікарняний морг. Як не жильця на білому світі. І якби не його молода дружина Фелікса, то б не вижив. Дні і ночі, під страхітливі канонади німецької зброї, моя матуся, ціною надлюдських зусиль врятувала життя майже безнадійному моєму татку…»
Подружжя Туровських майже було однолітками: Цезар народився в1922, а Фелікса була на рік молодша за свого судженого. Учасника визвольних боїв за рідну Україну солдата Цезаря Туровського за мужність та відвагу було нагороджено орденами Вітчизняної війни І ступеня, Слави ІІІ ступеня, медаллю «За відвагу» — всього десятьма бойовими відзнаками. До кінця земного життя його серце ятрили рани, отримані в кровопролитних боях. І заважала повноцінно працювати інвалідність…
БАГАТОДІТНІ ТУРОВСЬКІ з мальовничого житомирського села Товща стали відомими в окрузі завдяки дев’ятьом дітям, їхньому шанобливому ставленню до праці та односельців. Старожили досі пам’ятають дружну, авторитетну сім’ю, яка любила народну пісню. Чи то на родинних, чи на велелюдних святах у селі брати та сестри Галини ставали їхніми душею.
ФОТО НА ЗГАДКУ: брати та сестри Галини Ткачової на весіллі племінниці Зої на Житомирщині, ліворуч третя – Галина Ткачова.
— У тяжкі роки непросто моїм батькам було вивести в гідні люди дітей, а це — шість синів і три донечки, — Галина вгадала мою думку попросити розповісти про сім’ю її тата і мами. – У ті далекі часи багатодітна родина ні для кого не ставала дивиною, не засуджували, а навпаки. Старшій моїй сестричці дали ім’я Цезаріна, на честь тата. Як розповідала мама, сільський священик наполягав, аби молоде подружжя змінило новонародженій на інше ім’я, а ті наполягли на своєму. Моя старша сестричка звила родинне гніздечко в столиці Молдови Кишиневі, трудову діяльність починала культпрацівником, працювала в сільському господарстві. Брати Анатолій служив в Армії, киянин, працював на підприємствах міста, а Дем’ян присвятив трудове життя професії водія автомобіля, з родиною мешкає під Києвом. Братик Бронеслав живе та працює в самому серці української столиці: він технічний працівник однієї зі загальноосвітніх шкіл. А Марійка все життя працювала на Довбишському фарфоровому заводі на Житомирщині. Дуже боляче на душі розповідати, як від тяжкої хвороби вона померла чотири роки тому, — в красивих зелених очах Галини забриніли сльози. — Вона була на два роки старша за мене. Дуже прикро, ще одна безповоротна втрата спіткала нашу родину, — кілька років тому помер у Херсоні брат Казімір, який працював у комунальній службі міста. Брат Віктор мешкає з родиною у Броварах Київської області, його знають як умілого майстра комунальної служби. А молодший братик Павло працює в Збройних силах України. Ось така на теперішній час моя велика рідня! — обличчя Галини Цезарівни засвітилося радістю!
Що не кажіть, а Творець Всесвіту долями мільярдів землян розпоряджається, як вони на те заслуговують! У степовій Нововоронцовці Галина зустріла свою долю – вийшла заміж за працьовитого місцевого хлопця Володимира Ткачова. За 36 років подружнього життя заслужила повагу та авторитет тисяч людей. Володя багато років працював на зрошенні родючих полів місцевого сільгосппідприємства. Навіть, у радянські часи, за високі результати господарювання в тваринництві та рослинництві, трудовий колектив був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. У ті далекі часи непросто в сільській провінції заслужити високу державну відзнаку. У наші дні Володимир Ткачов сумлінно працює в одному з приватних підприємств Нововоронцовки. Доречно уточнити: Володимир народився… 8 березня, якраз на …Міжнародний жіночий день! Разом із дружиною Галиною, доньками Мариною (по чоловікові Наріжною) і молодшою Катериною Ткачовою (одружена з Максимом Ковтуном, захисником Вітчизни) у родинному колі відзначають Міжнародний жіночий день! Символізм має значення?!
…Галина Ткачова наприкінці 80-их років ступила на трудову стежину в дитячому садку «Теремок», а не одне десятиліття сумлінно працює в технічній обслузі Нововоронцовського споживчого товариства. Тут успішно багато років головує, маючи два дипломи про кооперативну освіту, авторитетна в громаді та області Лідія Григорівна Михайлова. Керівник товариства родом із Полтавщини, колиски рідної мови. З чоловіком Станіславом Івановичем дали гідну путівку в самостійне життя синові Андрієві. Він – знаменитий майстер міжнародного класу з академічного веслування. Про Лідію Михайлову, гадаю, доцільно повідати більше. Л.Г. Михайлова закінчила Харківський технікум громадського харчування, Полтавський університет економіки і торгівлі. Серед її багатьох нагород за працелюбність особливо виокремлюється трудова відзнака «Знак Пошани» Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств «За значний особистий внесок у розвиток споживчої кооперації України, впровадження ефективних форм кооперування, наполегливість і компетентність, відданість справі». А також Лідія Григорівна та її трудовий колектив докладають немало зусиль у відродження зруйнованих та пошкоджених війною об’єктів кооперації. Крім цього, про Лідію та Андрія Михайлових і Галину Ткачову в краєзнавчих енциклопедіях «Нововоронцовщина – перлина України» (2019) та «Сонцесяйна Нововоронцовщина» (2024)опубліковані позитивні статті та світлини.
Справжня земна радість зігріває серця подружжя Володимира та Галини Ткачових: виростили та дали путівку в доросле життя двом донькам. Марина Володимирівна закінчила Мелітопільський державний сільськогосподарський інститут, за спеціальністю «Інженер-технолог з переробки сільгосппродукції». Якби у Нововоронцовці, як цілі десятиріччя тому, працювала харчосмакова фабрика, жінка могла б втілити свої професійні задуми в обрану до душі справу. Її молодша сестричка Катя здобула вищу освіту в Мелітопільському державному педагогічному університеті імені Богдана Хмельницького, вчитель молодших класів.
Люб’язно розповідаючи про своїх кровинок, Галина Ткачова не забула дуже близьких серцю внучок і внучка. «Ми з Володею любимо внуків Вероніку, ученицю Нововоронцовського ліцею Нововоронцовської селищної ради, Віталіну й Романчика, дошкільняток! Вони — надія, гордість, радість і розрада в житті нашого роду! Будь ласка, напишіть про це!»
…У ХЕРСОНСЬКОМУ СТЕПУ віками лунає весела і журлива пісня. Її виконує чи не найпопулярніший у краї народний колектив української пісні «Джерела» зі смаглявої красуні Нововоронцовки. Серед рідних, близький людським серцям співучий голос Галини Цезарівни Ткачової зворушує серця. Вона заряджає зі життєдайною силою та міцним польським корінням старовинного роду Туровських. Його нащадки прославило Україну в боротьбі з лютим ворогом, популяризує державну мову, працює в поті чола, аби наблизити світлий день Перемоги над великою бідою, принесеною російсько-українською війною.
Журналісту не раз довелось ставати свідком мистецького тріумфу срібноголосого, з чистого джерела рідної пісні аматорського колективу «Джерело», удостоєного звання «Народний». Ніхто не здивується, як коли-не-коли Галина Ткачова, відгукуючись на шанобливе прохання багатолюдного натовпу, може заспівати зворушливу пісню херсонського краю. Їй аплодують, адресуючи теплі слова подяки і найкращі побажання! Пісенний репертуар жінки-трудівниці такий багатий, що перевершує цифру 150! На піснях «Джерел» виросли цілі покоління людей! Поки дарує крилаті пісні сивої минувшини та сучасності українського народу популярне «Джерело», доти в людських серцях житиме віра в перемогу добра над злом!
Галина Ткачова створила виставку, що схвилювала багатьох відвідувачів нововоронцовського парку відпочинку.
Пісні ветерана споживчої кооперації Галини Ткачової пробуджують здорові ростки почуттів любові до рідної землі.
Микола ГУРЕПКО, український письменник і журналіст, член НСПУ і НСЖУ.
Фото зі сімейного архіву родини Ткачових та автора.
