П’ятдесят років тому ми, юні, сповнені мрій та надій, стояли на шкільному подвір’ї, де пахло свіжоскошеною травою, крейдою і тими особливими літніми вечорами, коли Нововоронцовка дихала теплом і спокоєм. Пам’ятаєте, як лунав дзвінок, кличучи нас на уроки чи галасливі перерви? Як ми, сміючись, бігали коридорами, шепотіли про перше кохання на лавочках біля каштана, а вчителі, суворі, але такі рідні, вкладали в нас не лише знання, а й частинку своєї душі?
Наша школа — це не просто стіни, це наш маленький всесвіт. Для нас всіх – вона була перший клас, перший вальс, перший вірш, перший біль. Тут ми вчилися не лише читати й писати, а й дружити, мріяти, вірити в себе. Тут ми вперше відчували, як серце тріпоче від щастя чи болю, як сльози радості змішуються зі сміхом, коли вся Нововоронцовка гомоніла від нашого юнацького запалу. Ще б пак, наш випуск був найчисельнішим за всю історію школи: ми починали з чотирьох перших класів, а на випуску школа проводжала аж три десятих! Пам’ятаєте запах бузку біля шкільних вікон? Або як ми, затамувавши подих, чекали випускного вечора, коли зірки над селищем здавалися такими близькими, що можна дотягнутися рукою?
Нововоронцовка — це наша мала батьківщина, де кожен куточок, кожна стежка нагадує про нас юних. Це місце, де ми залишили частинку себе — у гомоні шкільних лінійок, у вирізьблених на партах ініціалах, у тихих розмовах на шкільному ґанку. І хоча життя розкидало нас по різних дорогах, десь глибоко в серці ми всі залишаємося тими хлопцями й дівчатами, які разом сміялися, мріяли та вірили в дива.
Через п’ять десятиліть дуже хотілося б знову зібратися разом, щоб згадати ті щасливі шкільні роки, поділитися своїми життєвими історіями. Та сьогодні клята війна нагадує нам про те, що часи змінилися, і зустріч у звичному форматі поки що неможлива. Проте, попри всі труднощі давайте подумки побудемо разом – перегорнемо сторінки нашого шкільного альбому. Нехай ці архівні світлини та фотографії з попередніх зустрічей свідчать про нашу єдність, нашу пам’ять і наші надії на мирне майбутнє! Віримо, що прийде час, і ми знову вас покличемо додому, до Нововоронцовки, на зустріч випускників, щоб обійняти один одного, щоб згадати, якими ми були, і подякувати за ту молодість, що назавжди з нами. Щоб знову почути шкільний дзвінок, побачити рідні очі однокласників, вдихнути запах нашого дитинства. Щоб ці обійми нагадали, що ми — одне ціле, що наша школа, наша Нововоронцовка — це місце, де серце завжди вдома.
Обов’язково зберемося, щоб разом посміятися, поплакати від радості, згадати тих вчителів та однокласників, кого вже немає поруч, і подякувати один одному за ті незабутні роки.
Найтепліші слова подяки вчителям-наставникам за їхні добрі серця, теплоту, мудрі поради, терпіння.За те, що опікувалися нами, виховували, сіяли в наші душі добре й вічне.
З теплом і любов’ю Ольга Юрченко (Олійник), Наталя Булан (Матяш), Тетяна Макаричева (Лисенко), Світлана НЕХЛЮДА (Цинченко)
