Ваш старий журавель, Д. П. МИРОЄВСЬКИЙ
Коли я бачу в небі журавлиний клин,
Чомусь у мене завжди сльози навертають.
Адже це знак, що літо вже пройшло,
І журавлі, у вирій відлітають,
А я у слід дивлюся довго журавлям.
Притомлені в них крилоньки в польоті,
Прощальні звуки видають і рікам, і полям.
А я один стою в своїй сумній скорботі.
А чи здолає цей нелегкий шлях журавлик молодий,
Якому вперше довелось летіти в світ далекий?
Чи не впаде в нескорених, чужих лісах?
Йому лиш закурличуть стомлені лелеки.
Хай буде легшим вам не близький цей політ.
Летіть, журавлики, хай крилоньки не знають втоми.
А я чекатиму вас ранньої весни,
Коли з країв далеких вернетесь додому.
Слова про журавлиний клин, автор яких мені невідомий, торкнулися і моєї душі, і мого серця. На моїх очах також навернулися сльози, бо мій клин – це моя сім’я. Мільйони таких же українських клинів через кляту війну, яку розв’язав російський варвар, названий нашим народом державою-варваром, розпалися на маленькі клиночки і всі наші журавлики розлетілися маленькими клиночками по всьому білому світу. А я і мільйони таких же лишаємося на самоті, бо відлітати від своїх гнізд, свого життя, від своєї землі, де народився і живу, від могил рідних і близьких ми не хочемо. Але завжди, вдень і вночі, під обстрілами ворога, думаємо за вас, наші любі журавлики: як складається ваше життя і доля в тих містах, де ви зараз.
Тож, любі наші журавлики, діти, онуки, правнуки! Хай ваше життя і ваша доля будуть щасливими, і нехай береже вас Господь Бог. А ми, журавлики, чекатимемо вас, коли з країв далеких ви повернетеся в гніздо додому. Ми віримо, що наші захисники, наш незламний народ, виженуть варварів із нашої землі. Вони понесуть велику кару від Господа Бога за свою варварську справу, розруху та жертви, за загиблих і поранених мирних жителів, за розвалені міста і села, за пролиту кров нашого народу.
Слава Україні! Героям слава!
