ПРАВЛІННЯ Херсонської обласної організації Національної спілки журналістів України (голова правління Валерій Федорович ДОЛИНА, кавалер ордена «За заслуги»ІІІ ступеня, заслужений журналіст України, нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України), відгукуючись на побажання ветеранів журналістики Херсонщини, й не тільки, ініціювало видання 218 – сторінкової,формату 70 х 100 книги «Літописці часу. З історії газет Херсонщини». Це історично-документальне видання претендує на енциклопедію(!) про лицарів пера та мікрофону херсонського краю. В 2019 р. книга вийшла друком у херсонському Видавничому домі «Гельветика». Приурочена пам’ятній події – 60-річчю заснування професійної спілки журналістів у Херсонській області.
На фото: засідання Прес-клубу Херсонської обласної газети «НОВИЙ ДЕНЬ». перший справа за столом – головний редактор Анатолій Володимирович ЖУПИНА, другий виступає голова правління Херсонської обласної організації НСЖУ Валерій Федорович ДОЛИНА.
Фото зі сайту обласної організації НСЖУ.
На сторінках подано значний за обсягом текстовий матеріал та десятки й десятки безцінних світлин як часів зародження газет,так і сучасних ЗМІ однієї із густонаселених областей незалежної України. Ініціативу правління обласної організації НСЖУ активно підтримали редактори, працівники та ветерани журналістики всіх редакцій газет.
Як, зокрема, у «Слові до читача» зазначила відповідальний секретар Херсонської обласної організації НСЖУ Любов БРУСИК,
«…Ця книга – шмат історії херсонських газет, розказаної самими журналістами. Це згусток життя газетярів повоєнних десятиліть, що певною мірою відображає стан тодішнього суспільства. Це,зрештою, помітний внесок у скарбницю місцевого краєзнавства».
Яскравим підтвердженням став і нарис про історію обласної газети «Наддніпрянська правда» довжиною понад 80 років«Флагман журналістики Херсонщини» колишнього завідуючого відділу листів та масової роботи обласної газети «Наддніпрянська правда» Олександра ГОЛОБОРОДЬКА.
Не без щему в душі вдивляєшся у закарбований на фото чіткий фрагмент публікації одного з перших номерів 2017 р. газети під назвою «Извьстия Херсонскаго Сонета РАБОЧИХ и ВОЕННЫХ ДЕПУТАТОВ». Назва газети змінювалася в різні роки, та її журналісти і позаштатні автори професійно порушували злободенні проблеми тодішнього життя міст, сіл та селищ степового краю. У 1928 р. газета вперше вийшла під назвою «НАДДНІПРЯСЬКА ПРАВДА»! Аби більше довідатися про історію становлення обласної газети, радимо прочитати ілюстрований нарис досвідченого журналіста Олександра Голобородька!
Серед лицарів пера та мікрофону,котрі невтомно й професійно створювали літопис херсонського краю,зокрема, світлої пам’яті герой Другої світової війни, видатний журналіст і письменник, багатолітній головний редактор «Наддніпрянської правди» Іван Іванович ГАЙДАЙ. Він був удостоєний не лише високих бойових нагород, а й за видатні заслуги на журналістському поприщі відзначений орденами Трудового Червоного Прапора та двома «Знак Пошани»! Й невтомно плекав, як досвідчений садівник, молоду паросль журналістської зміни! За роки редакторства Івана Гайдая, обласна газета була відзначена орденом «Знак Пошани» та Почесною Грамотою Верховної Ради УРСР, не кажучи про багато інших заслужених відзнак.
Помітний слід у серцях сотень тисяч читачів «Наддніпрянської правди» залишили світлої пам’яті головний редактор,заслужений журналіст України Владислав Іванович ДОБУШ, теперішній головний редактор Ігор Петрович РЕВА. З ними автору цих рядків пощастило працювати не один рік.
Пригадую перше знайомство з Владиславом Івановичем у середині 80-х років у м. Києві. У той час я навчався на стаціонарному відділенні журналістики Київської ВПШ при ЦК Компартії України. Головний редактор «Наддніпрянки» (так між собою називали газету її журналісти й тисячі читачів Херсонщини) Владислав Добуш знаходився у службовому відрядженні не один, а з відповідальним працівником обкому партії Валерієм Долиною, згодом багатолітнім авторитетним керівником Херсонської обласної державної телерадіокомпанії «СКІФІЯ». А нині він – голова правління обласної організації НСЖУ. Зі столичного готелю «Київ», де херсонці забронювали місця, вранці зателефонував у деканат факультету журналістики Валерій Федорович, повідомивши про те, що після пар зі мною має бажання зустрітися головний редактор Владислав Добуш. Декан факультету Шкляр, загадково посміхаючись,суворо попередив: «Миколо Михайловичу, не спізнися на ділову зустріч!».
Звісно, я хвилювався, в голові роїлися різні думки. Переступивши поріг готельного номера, мене приязно зустріли Владислав Іванович і Валерій Федорович.
Головний редактор поцікавився моїми успіхами в навчанні та чи друкуюся в столичних газетах. Також розпитав, які в мене наміри після завершення навчання.
Я ж, хвилюючись, відповів: мовляв, працюватиму там, куди отримаю направлення. Напевно,співбесідника відповідь задовольнила. Після невеличкої паузи, Владислав Іванович сказав напрямки:
«Миколо, ти б хотів працювати у штаті головної газети області – «Наддніпрянській правді»? Ти вже переріс із районних штанів! Маєш університетську освіту, журналіст-професіонал, завершуєш навчання у Києві, зрісся з Херсонщиною…».
У деканаті факультету журналісти ВПШ стало відомо, що з другим дипломом більше не повернуся в редакцію райгазети «Ленінський шлях» – «Вісті», а навпаки, на чекає відповідальна посада власкора по Нововоронцовському, Високопільському та Великоолександрівському районах. І тепер дякую світлої пам’яті головному редактору Владиславу Івановичу Добушу,котрий не «роздавав наліво й направо цінні вказівки», а по-батьківськи опікував і навчав новачків не відступати перед труднощами, писати цікаві матеріали для людей і про людей праці. Й над усе любити рідну Вітчизну!
Особлива моя подяка і колишньому старшому кореспонденту газети «Наддніпрянська правда» Анатолію Володимировичу Жупині, а вже багато років головному редактору незалежної громадсько-політичної газети Херсонщини «Новий день», заслуженому журналісту України,відзначеному Почесним знаком НСЖУ! Анатолій завжди тримав руку на пульсі журналістської праці кількох власкорів «Наддніпрянської правди» у районах області. Його професіоналізм, ерудованість, гостре перо, досвід, поради й моральна підтримка стали для мене дуже цінними. Більше того,мені пощастило 15 років працювати з Анатолієм Володимировичем у газеті «Новий день»! Пишу ці рядки зі щирою вдячністю Головному редактору, заслуженому журналісту України Анатолієві ЖУПИНІ, його першому заступнику, кавалеру ордена княгині Ольги ІІІ ступеня Людмилі ЖУПИНІ, літредактору Олені КОСЮК, нагородженій Почесною грамотою Верховної Ради України та нагрудним знаком й іншим колегам по перу за їхню високу професійність, щиру підтримку, вимогливість і бажання «виліпити» не дилетанта від журналістики, а справжнього новоденця! Не мені судити, чи став ним. Адже рівень журналістики в «НОВОМУ ДНІ» десятиліттями (!) високо котується не лише в області,а в Україні та за її межами! Саме редакція обласної газети «Новий день» та її головний редактор зробили немало, аби практиканти-журналісти Херсонського державного університету стажувалися поруч із досвідченими журналістами редакції! Цей досвід став надбанням багатьох редакцій ЗМІ України!
Назавжди закарбувалися в людській пам’яті неординарне відзначення півстолітнього та 55-річного ювілеїв обласної газети «Новий день»!.
Ще одна, на цілих 30 років молодша за «Новий день», херсонська газета «Гривна» – найбільш тиражне друковане видання обласного центру. Першим за штурвалом тижневика міцно стояв лауреат Державної премії ім.Т.Г.Шевченка, визнаний в Україні та за її межами поет Анатолій Кичинський, а згодом – Михайло Новицький.
«…Поки не було постійних авторів, писав сам, – пригадує у книзі «Літописці часу..» Михайло НОВИЦЬКИЙ. – Підготував більше тисячі публікацій під псевдонімами або без підписів. Потім давав завдання журналістам,редагував,організовував відділи…і відстоював правоту газети у судових процесах(з півсотні виграв).Із розширенням сфер діяльності писати часу майже не залишалося. Шеф-редактор Валерій БОЯНЖУ, який багато пише, прийшов у 1996 році дуже вчасно й пізніше прийняв цю нелегку естафету, за що я йому дуже вдячний».
Доречно ілюструє розповідь «Не загубимось і в новій реальності» редактора «Гривні» Альони ГРЕБЕНЮК, ілюстрована великим фото трудового колективу з текстівкою «Команда, яка робила газету на початку 2000 років». Дозволю собі додати :серед кращих працівників «Гривні» виокремлюється й Наталя НІКОЛЕНКО. Талановита жінка заявила про себе, як колишній редактор популярного серед багатотисячної читацької аудиторії Суботнього випуску «Гривні».А нині – один із редакторів цього тижневика. Доклала сумлінної праці й світлого розуму, щоби в 2019 р. у світ вийшла 400-сторінкова, формату А4 довідково-краєзнавча енциклопедія «Нововоронцовщина – перлина України» автора цих рядків. Видання серії «Літературне краєзнавство»,на думку сотень читачів, заслуговує на увагу досить удалим художнім оформленням та дизайном!
Допитливий читач може скористатися послугами бібліотек, аби ближче познайомитися зі херсонською «Гривнею»!.
«Дорогою правди і добра» – таку назву дав своєму нарису про Херсонську обласну газету «НОВИЙ ДЕНЬ» її беззмінний головний редактор, заслужений журналіст України Анатолій Володимирович ЖУПИНА. Історія становлення газети особлива, як і кожного журналіста творчий шлях. Моє перше знайомство зі «Ленінським прапором» – «Новим днем» відбулося… у середині 80-років, коли працював у чаплинській райгазеті «Радянська Таврія» (нині «Голос Таврії»). Не забуду, як уперше в своєму житті мою невеличку замітку про молодіжний комбайновий екіпаж одного з господарств району вмістили в «Ленінському прапорі», а через роки – добірку легенд рідного краю у «Новому дні».
Автор нарису «Дорога правди і добра» головний редактор «Нового дня» з 58-літньою історією правдиво і яскраво змалював минуле й сучасне одного з найавторитетніших в області та в Україні друкованого ЗМІ. Враховуючи те, що далеко не кожен зможе прочитати книгу «Літописці часу. З історії газет Херсонщини», дозволю собі написати більше про Журналіста і Редактора з великих літер Анатолія Жупину. Моя газетярська доля склалася так, що пощастило працювати з ним пліч-о-пліч в обласній газеті «Наддніпрянська правда», а 15 років – в обласній газеті «Новий день». Відверто, я ніколи не сподівався, що оволодію сучасним комп’ютером і цифровою фотографією. У «Новому дні» надали не лише можливість, а й не обділяли корисними порадами.
Не секрет, досвід праці у теперішньому флагмані журналістики Херсонської області – газеті «Новий день» знадобився й ще стане у великій пригоді багатьом журналістам, котрим випала честь представляти авторитетний друкований орган серед багатотисячної читацької аудиторії. Мені, як українському письменнику, високий професіоналізм і авторитетне слово головного редактора А.В.ЖУПИНИ й сьогодні стають у великій пригоді. Якби не новоденська «школа журналістики», я б, напевно, не зміг якісно(!) підготувати до друку та видати 400-сторінкову, формату А4 довідково-краєзнавчу енциклопедію «Нововоронцовщина – перлина України».
Я вважаю за недоцільне переповідати увесь зміст нарису «Дорогою правди і добра» головного редактора, вміщеному на 27- 37 стор. книги «Літописці часу. З історії газет Херсонщини».Адже це буде повторення яскраво написаного ним ще у 2010 р. на сторінках центрального друкованого органу НСЖУ «Журналіст України»та у вищеназваній книзі! Але ж визнаний майстер української журналістики Анатолій Жупина знайшов за необхідне тепло розповісти не лише про першого редактора «Ленінського прапора» Володимира Бровченка, а й цілу плеяду журналістів минулих десятиріч і сьогодення. Неспроста ж головний редактор виділив нарис на підзаголовки «Не просто місце роботи». Тут тепла розповідь про колег-журналістів та шлях у журналістику… самого автора нарису! Раджу читачам у районних книгозбірнях та у редакціях почитати книгу!. І розділ «Кузня кадрів» говорить сам за себе! Головний редактор із повагою згадує імена працівників «Ленінського прапора», де й сам плідно працював!
Серед імен, закарбованих у нарисі Анатолія Жупини, зустрінете: «Патріархів журналістського цеху краю – Віталія Запорожця, Анатолія Яценка, Владислава Добуша, Володимира Раковича, заслуженого працівника культури України, «Почесного громадянина міста Херсона» фотокореспондента Алеана Альперта. Його світлини друкували центральні газети країни…Творчо, професійно працювали Алла Брусилова,Софія Серебрякова, Любов Русалкіна. І це далеко не повний перелік знакових імен у журналістиці…Нині справу старших товаришів гідно продовжують Анатолій Яїцький, Василь Піддубняк, Олена Нечипуренко. Сергій Яновський. Ми –єдине видання в області, що має власних кореспондентів. Газету за межами Херсона у різні часи представляли і представляють Микола Гурепко, Олег Батурін, Володимир Менисенко, Андрій Соков, журналісти досвідчені, енергійні, талановиті і сміливі. Вони постійно порушували гострі проблеми,добивалися дієвості виступів, дбали і дбають про нарощування тиражів» (с. 31 книги «Літописці часу. З історії газети Херсонщини»).
Неможливо в одній публікації охопити книгу «Літописець часу. З історії газет Херсонщини». Дуже змістовні матеріали та фото доповнюють спогади про минуле та сьогодення редакторів, їхніх заступників та ветеранів журналістики редакцій усіх газет Херсонської області.
Цікавий нарис – екскурс у далеке минуле та сьогодення «Писалась слава Берислава у лагіднім промінні «Маяка» відповідального секретаря бериславської газети «Маяк» Ксенії Десянової. Привертають увагу світлини як майстрів журналістського цеху, так і позаштатного активу.
Безцінний подарунок читачам зробила автор нарису «На бистрині натхненних літ» колишній редактор білозерської газети «Придніпровська зірка», заслужений журналіст України Любов Лагутенко. Її досвідчене перо вміло використало спогади І.І.Гайдая, Г.І.Петрощук, А.Л.Коршуна та В.А.Динника…
Редактор великолепетиської газети «Таврійські вісті» Світлана Павліченко досліджувала пожовклі від часу сторінки під назвою «Районка: вчора, сьогодні, завтра», що захочеться прочитати не лише колегам по перу, а й людям різних професій та доль. Приємно,пані Світлана тепло розповіла про колишніх працівників газети. ветеранів. Напевно,з ностальгією й щемом у душі написала в книзі «Літописці часу. З історії газет Херсонщини»:
«Говорить Велика Лепетиха!» – так щовівторка і щочетверга розпочинав передачі районного радіо Георгій Володимирович Пікалов. Працював на посаді кореспондента радіомовлення у штаті редакції понад 20 років. Виключно, добросовісний, завжди в пошуку. За 15 хвилин ефірного часу встигав і новини розповісти, і людину прославити, ще й на завершення для душі лунає пісня. Добре пам’ятаю не лише колег-журналістів. А й коректора Віру Порицьку, друкарку Людмилу Нікітенко, водія Володимира Васильчука, бухгалтера Ольгу Корженко – добросовісних, трудолюбивих…».
Ніщо так не зближує газетяра з читачами, як його людяність, простота, професіоналізм, уміння відсівати «зерно від полови» й бути вірним професії?! Це про минулі й теперішнє покоління талановитих і сміливих журналістів великоолександрівської газети «Жайвір»! Газету було засновано в далекому 1931 році. Гадаю, нема потреби переповідати про назви газети у далекому минулому, яке життя випало на долю цілих поколінь людей та журналістів зокрема?! Чого лише варта сталінська цензура! За одну помилку можна було загриміти до беріївської темниці, Але ж літописець Великоолександрівщини не лише пережив лихоліття Голодомору та Другу світову війну, відбудову зруйновано нацистами добробуту, а й іде в ногу з життям сучасності. Нова Україна відкрила шлях до свободи слова, навіть,журналісти-письменники змогли витягти зі шухляди письмового столу художні та поетичні твори.
Чистим обличчям великоолександрівської газети «Жайвір» і херсонської обласної газети «Наддніпрянська правда» на багато років став вічної пам’яті Поет, Журналіст, Редактор і Співець рідного краю Анатолій Миколайович АНАСТАСЬЄВ. Про нього та про журналістів Юрія Безверхого,Юрія Приходька, Ларису Єрмоченко, Анну Іващенко тепло розповіла у матеріалі «Все-таки районці бути»!» її редактор Ольга СМАЛЬ.
«Зараз вільно працюється і пишеться нашим молодим колегам: Юлії Головко та Світлані Ротару, – пише у книзі редактор від Бога Ольга Смаль. -…реформи, що тривають нині в країні і, зокрема в інформаційній сфері, відкривають нам «зелене світло» рухатися самостійно і незалежно ні від кого в тому напрямку. В якому вбачається нам вихід із тривалої фінансово-господарської кризи. Це надихає нас і додає оптимізму: все-таки районній газеті бути!».
Не без оптимізму й поваги читаєш нарис «Писати історію малої Батьківщини» редактора верхньогрогачицької газети «Рідний край» Світлани ЛАЩЕНКО.
А 15-а за ліком редактор високопільської газети «Високе поле» (колишні «Жовтневі зорі») Інна ТКАЧ не лише глибоко «копнула» історію друкованого видання районного значення, а й тепло розповіла про всіх колишніх керманичів газети, ветеранів журналістики, а також непросте сьогодення.
«У січні 2016-го набув чинності Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Зваживши всі «за» і «проти», колектив нашої редакції вирішує реформуватися вже в першому етапі. Своїми швидкими рішеннями про вихід зі складу засновників благословила газету на вільне «плавання» і районна влада» – не перебільшила редактор Інна Ткач.
Генічеську газету «Вісник Приазов’я» у книзі представив під назвою «Я згадую, як все починалось» журналіст і колишній редактор Анатолій КОЛОМІЄЦЬ, а про непростий період становлення і розквіту друкованого видання поділився заступник редактора Андрій БЕЙНИК. Цей журналіст ще відомий, як активний позаштатний автор популярної у десятків тисяч читачів обласної газети «Новий день»! Ще одна газета «Приазовська правда» з майже 100-літньою історією(заснована у 1921 р) стала зразком української газетярської справи. Неможливо проігнорувати рядки про її історію, мужніх і талановитих творців друкованого видання!Автор нарису «Незабаром сторічний ювілей» редактор «Приазовської правди», член НСЖУ Світлана РУДНІКОВА, беручи до уваги спогади старожилів херсонського Приазов’я, з’ясувала незаперечний факт:
«У роки німецької окупації у Генічеську виходив «Азовський вісник»! Не пройшов повз її увагу й світлий образ першого редактора «Приазовської правди» В.Я.ВОЛОШИНОВА! Знаний в області та за її межами досвідчений журналіст і головний редактор «Приазовської правди» Микола ШУМАК. Його невтомна журналістська праця увінчана медаллю «За трудову відзнаку», почесною нагородою НСЖУ «Золота медаль української журналістики». Й це далеко не всі імена талановитих лицарів пера та мікрофону сивого Приазов’я! З ними можна ближче познайомитися в книзі« Літописці часу. З історії газет Херсонщини», Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2019 – 218 с.
Чільне місце в книзі, що стала настільною не тільки для працівників ЗМІ області, відведено газетам «Голопристанський вісник»(м.Гола Пристань) –автор нарису «Від стіннівок – до районки» колишній редактор Володимир ЄРЕМЕНКО; «Сільські новини» (смт Горностаївка) – автор нарису «Згадаймо, друже,журналістські кроки» редактор газети із 1996 р. Любов РУДЯ; «Нове життя»(смт Іванівка) – автор розповіді «Газету робимо удвох» редактор Алла НІКОЛАЄНКО; «Слава праці»( смт Каланчак) – автор розповіді «Панорамний погляд на життя району» колишній редактор газети «Слава праці», заслужений журналіст України Галина ЄРМИШКО.
Газета «Каховська зоря» (м. Каховка) – підготувала нарис «І болить, і кличе наше журналістське минуле» журналістка Лідія ЦОЛІНА. Авторка доклала немало праці, аби не просто зануритися в досить непросту (!) історію заснування попередниці «Каховської зорі» – «Колгоспника Каховщини». У 1917 р. у місті Червоної Тачанки видавали «Известия Каховского Совета робочих, крестьянских и солдатских депутатов».
«Батьком каховської журналістики став Микола Самійлович МАЦ, який очолював колектив редакції з травня 1937 по вересень 1944 року і після демобілізації з травня 1946 по жовтень 1952 року. – написала Лідія Цоліна. – Він прийшов у редакцію зовсім молодим на початку 30-х років минулого століття. У 1937 –у став редактором газети, яка звалася «Колгоспник Каховщини». Уявіть. які тривожні. важкі часи тоді були!»…
Імена, імена журналістів із великої літери так дбайливо й змістовно донесла до читача Лідія Цоліна! Гадаю, цій красивій жінці слід сказати спасибі за безцінне дослідження, не побоюсь, НАУКОВЕ про «Каховську зорю» (до 1958 р. «Зорю комунізму»)! Чудове серце жінки-журналіста не пошкодувало теплих слів колишнім редакторам газети П.Т.Білику, Г.К.Скрипці, А.М. Степаньку…
«Із 1987 р. посаду редактора газети посів Володимир Вікторович Менисенко, згодом заслужений журналіст України, член правління обласної журналістської організації, – повідала Лідія Цоліна. – Саме за його ініціативи редакція змінює приміщення:з кількох кабінетів міськвиконкому на окреме по вул. Леніна, 11 (нині Соборна). У важкі 1990 –ті хотілося редактору, аби газета разом з Україною, що здобула незалежність, оновилася. Так «Зоря комунізму» стала «Каховською зорею»… Редактори П.Білик, Г.Скрипка, А.Степанько, В.Мениченко(очолював колектив протягом 25 років) були талановитими організаторами, новаторами,творчими особистостями, залюбленими в журналістський фах.У газеті і на районному радіо у різні роки працювали красиві, цікаві, мобільні амбітні, принципові й здібні люди:А.Бахута, М.Лонська, В.Бикодир, В.Леоненко, О.Унжаков, С.Тарнавська, З.Оносова, А.Микитенко, О.Сисоєнко, В.Жиленко, Т.Перфільєва, Ю.Чикуйонок, Н.Шарунович, А.Новічков… Пробачте,дорогі,усіх назвати неможливо».
Сьогодні журналістський колектив «Каховської зорі» очолює Жанна Іванівна Кисельова. Лідія Цоліна відгукується про неї як жінку амбітну й повну творчих сил.
У нарисі «Не притуплюються пера» – штрихи до журналістських портретів нововоронцовської газети «Вісті Нововоронцовщини», заснованої у далекому 1935 р. У березні вийшов 1-й номер «Колгоспної правди», попередниці «Ленінського прапора», «Ленінського шляху», «Вістей». «Вістей Нововоронцовщини».
Скрупульозно досліджував становлення місцевого друкованого видання провідний журналіст у 1956-1980 рр. Григорій Михайлович РОЛЬЯНОВ(Троян).Дуже боляче, не дожив до 80-літнього ювілею газети талановитий журналіст і письменник. Його творчий спадок нараховує 10 цікавих прозових иа віршованих художніх творів. У Нововоронцовській ЦРБ (директор Любов Лукіна) допитливому читачеві запропонують не лише книги місцевих авторів і в т.ч. Григорія Рольянова (Трояна), а й книгу «Літописці часу. З історії газет Херсонщини».
Десятки років невтомним творцем нововоронцовської райгазети «Ленінський шлях»став світлої пам’яті колишній фронтовик, нагороджений бойовими й за мирну творчу працю орденами та медалями редактор Іван АНДРУСЕНКО. Це була неординарна творча особистість:член СЖ СРСР,СЖУ УРСР, беззмінно впродовж багатьох років очолював журналістський колектив, по-батьківськи виховуючи молоду зміну.
Вічної пам’яті редактор «Ленінського шляху» – «Вістей» Венедикт КОМАРОВСЬКИЙ серед людей,особливо тисяч читачів, залишився як дуже талановитий журналіст, поет и публіцист. А про його характер ходили легенди:ніколи й ні за яких обставин ні на кого не підвищував голосу,не принижував і не ображав! Його поезії охоче друкували товсті літературні журнали міст Одеси, Києва, Львова, Збаража… Дуже добре, що зусиллями дружини Марії Андріївни Терентьєвої – Комаровської у 2018 р. було видано поетичний збірник «Я вірю» авторства Венедикта Комаровського.
Цього ж року пані Марія не без труднощів видала ще одну цікаву книжку «Барон з Гаврилівки», як світлий споминпро барона Князівства Ліхтештейну Едуарда ФАЛЬЦ- ФЕЙНА (14.09.1912-17.11.2018). Він дуже багато зробив для Новловоронцровщини, своєї Вітчизни! Меценат і сподвижник великих справ барон Едуард Фальц-Фейн удостоєний високих державних нагород України: ордена Ярослава Мудрого У та ІУ ступенів, «За заслуги»ІІІ ступеня та багатьох інших країн.
Херсонська обласна газета «Новий день» (головний редактор А.В.ЖУПИНА) у грудні 2018 р. надрукувала цікаву статтю з нагоди світлої пам’яті барона Едуарда Олександровича Фальц-Фейна. За мотивами багато років тому написаною В.Г.Комаровським книжки «Барон з Гаврилівки». Безцінне й те,що суттєво доповнила книжку новими фактами вдова редактора Марія Терентьєва-Комаровська! До слова, за життя редактор райгазети не раз зустрічався та підготував великий документальний нарис про славний рід Фальц-Фейнів із села Гаврилівка Нововоронцовського району. Нарис було надруковано у 1997 р. у кількох номерах райгазети «Вісті». Уривок однієї з його статей про барона Едуарда Фальц-Фейна, зі дозволу дружини Марії Андріївни, вміщений в енциклопедичному довіднику «Знайомтесь,нововоронцовці»,Херсон:Видавництво «Наддніпрянська правда»,2008. – с.82- 84.
Редактор, член Національної спілки журналістів України Венедикт Комаровський немало зробив для розвитку не тільки журналістики, а й літературного процесу в окремо взятому районі. Він невтомно ростив молоду паросль газетярів, поетів та прозаїків!Й автор ніколи не забуте, як благословив перші три прозові книжки «Від синіх гір – до сивого Дніпра», «Жорна», «Земні боги»!.
Останні десятиріччя редакторами «Ленінського шляху» – «Вістей» невтомно й творчо працювали члени НСЖУ, нагороджена медаллю «За трудову доблесть» Ганна Омелянівна КШАНОВСЬКА і Світлана Михайлівна ЦИБАНОВА, Не виключено, що їхній та інших газетярів творчий доробок ще вивчатимуть студенти вузів, писатимуть дипломні роботи та наукові дисертації! Для становлення мене як журналіста і письменника багато зробила Ганна Омалянівна. Поруч із нею мені пощастило працювати в чаплинській газеті «Радянська Таврія»(нині «Голос Таврії») та у нововорпонцовських «Вістях». Виняткової працездатності, професіоналізму й доброти ця жінка-журналіст! У районі й досі пам’ятають її цікаві матеріали й літературні твори малих форм. Через призму вигаданого героя Пилипа Нетудихати, Ганна Кшановська порушувала злободенні питання, що найбільш хвилювали мешканців району.
Редактор Світлана Цибанова зробила все залежне від себе, щоб був комп’ютеризований випуск «Вістей». Редакційний колектив всебічно підтримало тодішнє районне керівництво. З номера в номер районка радувала читачів актуальними статтями та цікавими розповідями про трудові колективи, людей праці.
У книзі прочитаєте про талановитого журналіста редакції Анатолія Посохіна, закоханого в художнє слово. Дотепні та влучні гуморески й досі зі задоволенням переповідають шанувальники його творчості! Добрий слід у трудовій біографії журналістського колективу залишила Любов Лукіна, нинішній директор Нововоронцовської ЦРБ, а в минулих роках завідуюча відділу редакції. Їй також доводилося тривалий час підміняти редактора газети. Досить успішно очолювала відділ листів і соціальних проблем Валентина Лоба, випускниця сільськогосподарського вузу. Не один рік ця молода душею й жвава жінка –шанований людьми приватний підприємець! А завідуюча редакційного відділу та редактор «Вістей» Ганна Тетеря була правою рукою всіх журналістів і не тільки! Хоча Ганна зробила перерву в навчанні в Херсонському державному університеті, старанно шліфувала журналістську майстерність, поглиблюючи знання комп’ютерної техніки та верстки» І кореспондент Олег Тимков, автор до десятка книг прози та віршів, під досвідченою рукою редакторів газети Венедикта Комаровмького, Ганни Кшановської та Світлани Цибанової вдосконалював професійну майстерність.
Досвідом і творчим горінням багато років тому вписався у редакційний колектив член НСЖУ Олег Анащенко. Він працював «начальником штабу» – відповідальним секретарем редакції. А член НСЖУ Ольга Матвіїва не один рік щоранку радувала новопронцовців цікавими радіопередачами. Як редактор районного радіомовлення, педагог, жінка-матір зі дорученою справою справлялася добре!
І фотокореспондент В’ячеслав Поляков був не з тих, хто ігнорує фотосправу! Навпаки, В’ячеслав завжди знаходив спільну мову з людьми праці й цікавих доль, майстерно ілюструючи газетні матеріали всіх журналістів редакції! І фотографував, і фотографував!…
Пригадую, як першого ж дня мого приїзду за направленням у Нововоронцовку, В’ячеслав Поляков виконував до останньої фрази вказівку редактора В.Г.Комаровського про моє влаштування на новому місці! Навіть,наприкінці робочого дня скуштували виноградного вина, виробництва ордена Трудового Червоного Прапора колгоспу ім.Леніна! Терпкий солодкуватий смак п’янкої виноградної ягоди, переробленої на іскристе вино, запам’ятав на все життя! Ні, не сп’янів, а сили з далекої дороги таки відновив!
Нововоронцовська газета «Вісті Нововоронцощини» роздержавлена однією з перших в області. З кореспондента до редактора газети «доросла» випускниця факультету журналістики Запорізького національного університету Ірина Віталіївна КОШАРСЬКА! (на фото). До речі, вуз закінчила з відзнакою!Здається, непомітно,а фаховий рівень Ірини зріс досить зримо! Це при тому, що газету випускають лише два (штатні) працівники редактор і фотокореспондент та директор інформаційного агентства «НОВО-ІНФ» Віктор Степанович БІЛАН! Правда, пан Віктор тепер на іншій відповідальній роботі. Але ж він не тільки визнаний майстер фото, а й за роки праці в редакції непогано засвоїв журналістику! Без перебільшення, на його виступи на сторінках «Вістей Нововоронцовщини» завжди чекали читачі! Отже, молодий редактор Ірина Кошарська тепер працює за себе і…за того хлопця! За сумлінну працю її відзначено Дипломом-подякою Херсонської ОДА, грамотами місцевої влади. Активна учасниця художньої самодіяльності РБК. А незабаром її буде прийнято до лав Національної спілки журналістів України! Ми пишаємося такими працьовитими й здібними журналістами як Ірина Кошарська!.
Не беруся переповідати та рецензувати чудовий нарис про газету «Нова Каховка»: «Писати так, як велить серце» журналіста,заслуженого діяча мистецтв України Валерія КУЛИКА та ветерана журналістики Тамари ПУТІЛОВОЇ. За мене це зробили вони самі, яскраво й правдиво розкривши повноту й гармонію плідної діяльності редакційного колективу «Нової Каховки» в минулому та сьогодні.
У книзі «ЛІТОПИСЦІ ЧАСУ.З ІСТОРІЇ ГАЗЕТ ХЕРСОНЩИНИ» також подані цікаві нариси та розповіді про нижньосірогозьку газету «Червоний промінь» – «Прекрасна доля –завжди бути бажаним гостем» автор,редактор, член НСЖУ Віта КОПЕНКО), олешківську газету «Вісник Олешшя» – «Від повітових «Известий»…до «Вісника Олешшя» автор редактор, член НСЖУ Анатолій ПОЛУФАКІН, скадовську газету «Чорноморець» -«Цікава і корисна для кожного» автор редактор. Член НСЖУ Тетяна ПІДГОРОДЕЦЬКА. До речі, статті, інтерв’ю, журналістські дослідження та репортажі на актуальні теми колишнього кореспондента обласної газети «Новий день» Т.Підгородецької досі пам’ятають багато читачів. Під досвідченою рукою головного редактора Анатолія Жупини вона бездоганно пройшла «журналістський інститут». Досвід, набутий у «Новому дні»,Тетяні ставу великій пригоді!
Чаплинську газету «Голос Таврії» у нарисі«Від редакції – до інформагентства» предсатвила автор директор приватного підприємства «Інформаційне агентство «Голос Таврії» Ірина ТЕРЛЕЦЬКА, новотроїцьку газету «Трудова слава» – «Тричі краща в Україні» автор, колишній заступник редактора Любов БРУСИК. До речі, в 1982-1987 рр. цей журналістський колектив досить успішно очолював Валерій Федорович ДОЛИНА, заслужений журналіст України, а за роки праці на посту керівника Херсонської ОДТРК «Скіфія» удостоєний ордена «За заслуги»ІІІ ступеня. Нині очолює журналістську організацію Херсонщини!
Також читач познайомиться з багатотиражними газетами «Судостроитель» Херсонського суднобудівного заводу, автор редактор газети «Судостроитель» в 1996-2006 рр. Леонід МАРЧЕНКО, «Кафедра» – газета ліцеїстів,студентів. викладачів» автор Леонід Марченко.
Хто має бажання більше дізнатися про журналістику Херсонщини, поспішайте до районних та редакційних книгозбірень і читайте книгу «Літописці часу.З історії газет Херсонщини»!
За книгою «ЛІТОПИСЦІ ЧАСУ. З ІСТОРІЇ ГАЗЕТ ХЕРСОЩИНИ»
підготував Микола ГУРЕПКО, з 2017 р. журналіст Всеукраїнського об’єднання ГО «Журналісти проти корупції», член НСЖУ і НСПУ, нагороджений медаллю «ЗА ПРАЦЮ І ЗВИТЯГУ», лауреат Херсонської обласної літературної премії ім. Миколи Куліша,Всеукраїнської літературної премії ім. Яра Славутича.
