Не випала можливість звернутися до Вас раніше в переддень Нового року, чи трохи пізніше. В 1963-1969 роках я працювала в середній школі Нововоронцовки вчителем англійської мови і класним керівником.
Я хотіла поздоровити учнів свого класу як і тих, де я викладала свій предмет з 50-річчям, яке минуло з того часу.
Ця школа була початком мого педагогічного шляху, який я вибрала дуже свідомо, тому що навчаючись в сільській школі Голопристанського району мала шанс зустріти прекрасних вчителів і директора, які дали нам школярам гарні знання зі всіх предметів.
Я писала про них в ті далекі роки в газету «Наддніпрянська правда». В Нововоронцовці теж мені пощастило зі школярами різних класів. Діти були тоді щирими, добрими, цікавими, винахідливими. По-різному складалися долі учнів. Декому не вистачало потрібної уваги з боку батьків і школа для них була порятунком.
Особливо, коли директором школи став Михайло Павлович Романишин. У колі однокласників, друзів, вчителів-справжніх знавців своїх предметів, школа для дітей була другою матір’ю. Як казала тоді одна моя учениця, що після уроків не хотілося йти додому, в школі їй краще.
Щосвята старшокласники готувалися до цікавих вечорів чи ранків, які проводили для молодших школярів. Царювала атмосфера піднесення і радість чекання гарного відпочинку. Директор школи приймав активну участь в усіх культурних заходах. Був не начальником нудним і прискіпливим, а старшим, привітним, готовим допомогти в усьому, товаришем.
Михайло Павлович запам’ятався мені справжнім педагогом, творчим, відповідальним керівником, відданим високій справі виховання і освіти молодого покоління.
Таких керівників шкіл слід побажати всім, хто хоче присвятить себе цій благородній професії.
Бажаю міцного здоров’я, гарного добробуту і мирного життя всім моїм учням, колегам і Михайлу Павловичу.
Вічна пам’ять тим, кого вже немає. Царство їм Небесне.
Валентина Михайлівна Боятян, 20.02.2019р.
