Споконвіків праця хлібороба просякнута солоним потом, адже не дарма кінна косарка названа «лобогрійкою», бо у того хлібороба, який жнивував нею хлібну масу, були мокрі від поту спина і лоб.
Пройшли епохи і віки, а хлібороб завжди залишався на почесному місці. Але, на жаль, останнім часом чомусь став хлібороб далеко від того почесного місця. Змінилися земельні стосунки і селянин, дякуючи Господу Богу, отримав земельну ділянку з лопатою в руках. Влада, даючи землю селянину, не подумала над тим що ж буде робити селянин з декількома гектарами землі з лопатою в руках, от і став селянин чухати потилицю, що ж робити із цим наділом і куди з ним піти.
В селах, де були колгоспи, при їх розвалі разом із землею розподілялося і майно колгоспу, в тому числі й техніка. Тож під час розпаювання декому із селян дісталася сільгосптехніка і машини, і ці селяни почали обробляти свої паї, допомагати по домовленості іншим односельцям.
У селах, де були державні агропідприємства «Радгоспи», при їх ліквідації робітникам розподілили лише землі на паї, залишивши землі запасу для фермерів, а основні засоби виробництва, в тому числі всю сільгосптехніку, по їхній коштовності переведено в акції акціонерного товариства, яке створювалося на базі ліквідованого «Радгоспу».
Одержавши земельні паї працівники ліквідованого господарства, не маючи необхідної техніки, вимушені були землю здавати по договору в оренду новоствореному акціонерному товариству, а всі робітники стали членами цього товариства, одержуючи згідно договору орендну плату в натурі чи грішми.
Ось так і живе акціонерне товариство на базі колишнього радгоспу «Придніпровський», під керівництвом М.Г. Світличного, де збереглися традиції вирощування сільськогосподарської продукції, а я — пенсіонер, колишній працівник і радгоспу, і акціонерного товариства, з дитинства пізнав хліборобську справу в селі Миролюбівка. Працював у колгоспі з 4 класу, спочатку водоносом – підносив воду жінкам, які вели прополку просапних культур, а пізніше відвозив на конях зерно від комбайнів. Згодом, уже на канікулах після 7 класу, до закінчення середньої школи був причіплювачем на марках того часу тракторів, тому знаю в яких умовах працювали ті, хто вирощував і збирав хліб.
З 1977 по 2007 роки, моя праця і моя доля була пов’язана з цехом механізації радгоспу «Придніпровський», а потім ПАТ «Придніпровське», тож за ці роки моє життя нерозривно було пов’язане з хліборобами господарства, які своїм здоров’ям, невтомною працею і любов’ю до землі отримували високі результати в рослинництві і тваринництві. Особливо клопіткою була підготовка до жнив і проведення збирання ранніх зернових культур, адже в ті роки була малопродуктивна зернозбиральна техніка, і механізаторам доводилося працювати в складних умовах. Зернозбиральні комбайни СК-3, СК-4 були без кабін, і комбайнера за кермом прикривала лише парусинова парасолька від сонця, Пилюга, полова, пожнивний ворох – усе сипалося на механізатора і в таких умовах він працював 10 годин. На зміну цих машин прийшли інші, більш досконалі, СК-5 «Нива» і в якійсь мірі комфорт комбайнера став кращий. Однак не дивлячись на те, що була кабіна, її герметичність була не значна. І нарешті на заміну цих машин прийшов більш досконалий зернозбиральний комбайн ДОН-1500.
Перший комбайн, що прийшов у наш район, було вручено герою соціалістичної праці, кавалеру золотої зірки механізатору колгоспу «Маяк» Миколі Антоновичу Топчію. Ці машини були більш продуктивними, а умови праці стали набагато кращими: герметична кабіна, кондиціонер, система керування, гідропривід руху машини.
Я 5 років працював помічником комбайнера на комбайні ДОН-1500 і пізнав смак збирання врожаю. Таку можливість давав мені директор ПАТ «Придніпровський» М.Г. Світличний, бо я на той час був головою Новоолександрівської сільської ради, а на період жнив брав відпустку з бажанням понюхати смак хліборобської наснаги, за що я йому завжди вдячний.
Нажаль, останнім часто забули про хлібороба. У ЗМІ не побачиш, не почуєш, не прочитаєш про нього, про те, як іде збиральна кампанія, хто сьогодні став лідером хліборобської справи: чи фермер, чи механізатор акціонерного товариства, чи хлібороб – одноосібник, нікому їхні старання не потрібні. Адже поруч із фермерськими господарствами непогано стали розвиватися і господарства одноосібників. Я не буду перераховувати всіх одноосібників нашого села, але вони вийшли із акціонерного товариства зі своїми паями, придбали сільгосп техніку і непогано ведуть хліборобську справу. На жаль, наші одноосібники не мають жодного зернозбирального комбайна, а тому орендують в інших селах у Михайлівці, Дудчанах.
Прикро те, що держава не дає ніякої допомоги, а космічні ціни на пальне, на запасні частини, негативно впливають на економічний розвиток усіх господарств: і фермерів, і акціонерного товариства, і одноосібників.
Я кожного року, будучи на пенсії, в час збирання врожаю обов’язково провідую машинний комплекс акціонерного товариства «Придніпровське» і приємно, що як і в минулі семидесяті, вісімдесяті, дев’яності, двохтисячні роки, коли я працював у цьому господарстві, комплекс живе і ритм його не змінився, за винятком зернозбиральної техніки і транспорту для перевозки зерна.
Так як і колись на полі, де йде збирання хліба, на місці обслуга комплексу, протипожежна, технічна, медична, агрономічна і побутова обслуга, своєчасне двохразове харчування, вода і пальне.
От і в цьому році, я побував на жнивному полі №8, де йде збирання пшениці. Перш за все я привітався з начальником мехзагону господарства С.А. Петруком поспілкувався з ним і побажав успіхів, благополучного завершення жнив, попросив дозволу відвідати збиральні агрегати, потім привітався з усією обслугою комплексу. На полі ритмічно гуділи 6 зернозбиральних машин і один за одним під’їжджали автомобілі ГАЗ-53 забираючи зерно від комбайнів.
І от мене запросили до кабіни комбайна «Нью Холланд» (виробництва Нідерландів) комбайнер Д. Вербанов та його помічник М.А. Левечко. Мої емоції були неймовірні: прохолодний салон на дві особи, з особливим європейським комфортом, герметична безшумна кабіна з пультом керування, як у літаку «Боїнг-700».
Роботу всіх вузлів комбайна і технологічний режим роботи контролює комп’ютер і електроніка.
Про будь-яке порушення технології збирання, роботи вузлів такої машини комбайнера одразу сповіщає сигнал. Я запитав Д. Вербанова про те, які втрати зерна. Він натиснув кнопку втрат і на екрані висвітився нуль.
Проїхавши з Д. Вербановим, подякував йому за екскурсію і побажавши екіпажу вдачі, я перейшов до іншого агрегату «Акрос» (комбайнер В.А. Нагорний та помічник М. Поцепун) російського виробництва, де мене також запросили до кабіни. В цьому комбайні теж чудові умови праці, а роботу машини так само контролює комп’ютер.
Далі я пересів у комбайн «Клаас» німецького виробництва, комбайнер – молодий А.В. Путятін, його помічник ветеран праці В.І. Жмакін. Із цим екіпажем я з задоволенням проїхав по полю, відчув і побачив умови праці нинішніх хліборобів, зробивши висновок, що так жнивувати можна. Нинішній прогрес науки звернув увагу на умови праці хлібороба, на якість збирання і на продуктивність машин, адже ширина захвату жатки сягає 7 метрів. Увесь зібраний урожай своєчасно перевозиться на перевалку і намолочене за день зерно, а це 450-500 тонн, одразу очищається і перевозиться в склади. Цю роботу виконують усього два оператори двох зерноочисних машин УЗК-50 В.В. Даниляк і А.Б. Махиня.
Далеко не всі хлібороби, села, району, та й усієї країни працюють у таких умовах і з таким оснащенням, тож хочу вірити, що керівництво держави зверне увагу на працівників сільського господарства. Сподіваюсь, для хліборобів зроблять якісь технічні станції по типу МТС, які будуть допомагати технікою, за помірні кошти, вести справу на високому рівні для отримання хороших врожаїв.
Д.П. МИРОЄВСЬКИЙ, пенсіонер
