Спілкувалася Ірина ТЕЛИЧКО
Після повернення з військової служби житель Нововоронцовської громади Віктор Білан вирішив продовжити допомагати військовим, ветеранам та їхнім родинам уже у цивільному житті. Сьогодні він працює провідним фахівцем із супроводу ветеранів та ветеранок і щодня стикається з людськими історіями, які часто потребують не лише консультації, а й підтримки та простого людського розуміння.
Про те, як працює система супроводу ветеранів у громаді, з якими труднощами стикаються військові після повернення додому та чому важливо не боятися звертатися по допомогу — у нашій розмові.
— Вікторе, як ви потрапили на посаду фахівця із супроводу ветеранів?
— Якщо чесно — випадково. Після звільнення з лав ЗСУ я працював у селищній раді, в Секторі цивільного захисту, мобілізаційної, оборонної роботи та надзвичайних ситуацій. Потім побачив оголошення від Міністерства у справах ветеранів про новий проєкт, у який запрошували фахівців із супроводу ветеранів.
Щоб потрапити на цю посаду, потрібно було пройти конкурс, тестування через міністерство. Спочатку я навіть не до кінця розумів, що це за робота і чим саме доведеться займатися. Але все ж подав документи. До того ж, згідно з концепцією, приміщення й обладнання надавала місцева рада, а міністерство оплачувало заробітну плату.
Через певний час отримав відповідь, що моя освіта та досвід підходять, і мене запросили проходити наступні етапи тестування. Потім мою кандидатуру подали на розгляд комісії Бериславської райдержадміністрації.
Коли я почав детальніше вивчати, чим займається фахівець із супроводу ветеранів, мене це зацікавило. Основне завдання — допомагати родинам загиблих і зниклих безвісти, які потребують підтримки, консультацій та супроводу у вирішенні важливих питань. Також фахівець працює з ветеранами і військовослужбовцями, допомагаючи їм адаптуватися до цивільного життя після служби, поранень чи реабілітації.
Я добре бачив, як часто ветерани та їхні сім’ї буквально самі «б’ються як риба об лід», намагаючись оформити документи, знайти потрібні служби чи отримати допомогу. Хотілося бути людиною, яка зможе допомогти пройти цей шлях трохи легше.
— Наскільки важливо, щоб із ветеранами працювали саме люди з військовим досвідом?
— Думаю, це важливо, але система має працювати комплексно. Один фахівець не може одночасно закрити всі питання — і психологічні, і юридичні, і соціальні.
Так, військовий досвід допомагає краще розуміти ветеранів. Часто між людьми виникає більше довіри. Але поруч обов’язково мають бути психологи, юристи, інші спеціалісти. Тільки тоді ця робота буде дійсно ефективною.
Наприклад, коли родина отримує сповіщення про зникнення безвісти військового, перші дні люди взагалі не розуміють, що робити далі. Куди йти, які документи оформлювати, до кого звертатися.
У такі моменти фахівець із супроводу має бути поруч. Ми пояснюємо: сьогодні йдемо до ТЦК, завтра — до Пенсійного фонду, потім — до поліції. Людина не повинна залишатися з цим сама. Їй потрібен хтось, хто підкаже, допоможе, супроводить і пояснить.
— Які питання сьогодні найбільше турбують ветеранів та військових у громаді?
— Насправді зараз ветеранів у класичному розумінні ще не так багато, тому що більшість людей продовжують нести службу. Але звернень дуже багато і від військовослужбовців, і від їхніх родин.
Є юридичні питання, питання оформлення документів, соціальних виплат, інколи потрібна психологічна підтримка.
Бувають дуже складні ситуації. Наприклад, у військового загинув або зник безвісти брат чи близький родич, а сам він має право на звільнення зі служби. Це довгий процес, де потрібно допомогти і родині, і самому військовому правильно оформити документи та пройти всі етапи.
— З якими труднощами найчастіше стикаються військові після повернення до цивільного життя?
— Це дуже складний перехідний період. Людина повертається додому після зовсім іншого життя — життя війни. І перші місяці адаптації бувають дуже важкими.
Іноді проблеми починаються навіть на побутовому рівні. Людина ще психологічно не повернулася до мирного життя, а від неї вже чекають, що вона одразу включиться у звичний ритм.
Через це виникають непорозуміння у сім’ях. Саме тому дуже важлива психологічна допомога — і самим ветеранам, і їхнім рідним. Бо період адаптації може тривати від трьох до шести місяців, а інколи й довше.
— Як громада може допомогти ветеранам швидше адаптуватися?
— У громаді передбачена підтримка ветеранів, зокрема надання грошової допомоги, консультацій та супроводу в оформленні необхідних послуг. Також у цьому напрямку співпрацюють різні установи — центр зайнятості допомагає з працевлаштуванням і перекваліфікацією, а Бюро безоплатної правової допомоги надає юридичні консультації та допомагає у вирішенні правових питань. Важливо, щоб після повернення до цивільного життя людина знала, куди звернутися та яку підтримку може отримати без перешкод.
— Яких програм або послуг сьогодні найбільше не вистачає?
— Роботи ще дуже багато. Потрібно розвивати ветеранські простори, у тому числі у старостатах, налагоджувати системну співпрацю.
Є й практичні проблеми. Наприклад, зубопротезування. У нашій громаді таких послуг немає, тому доводиться думати про організацію виїздів до населених пунктів та громад, де надають відповідну послугу.
І тут важливо не просто сказати ветерану, куди звернутися, а реально допомогти: домовитися про прийом, організувати транспорт, супровід. Бо часто людині важко самостійно пройти цей шлях.
— Чи достатньо ветерани та їхні родини знають про свої права та можливості підтримки?
— Якщо говорити про села нашої громади, особливо ті, які знаходяться близько до зони бойових дій, то тут є великі труднощі.
Не всюди стабільно працює інтернет чи зв’язок. Людям складно навіть дістатися до центру громади, бо громадський транспорт відсутній.
Тому я стараюся особисто виїжджати у старостати, зустрічатися з родинами, пояснювати все на місці. Особливо це стосується сімей загиблих та зниклих безвісти, де батьки часто вже старшого віку.
Інформації сьогодні багато, Міністерство ветеранів дійсно активно працює у цьому напрямку. Але головне — правильно донести її людям.
— Що б ви порадили ветеранам, які потребують допомоги, але не наважуються звертатися?
— Не соромитися. У кожної людини можуть бути свої причини — хтось замкнений, хтось не хоче говорити про пережите, комусь просто незручно просити допомогу.
Але для того і працюють фахівці із супроводу ветеранів. Навіть якщо людині некомфортно працювати з одним спеціалістом — є інші. Головне — не залишатися з проблемами сам на сам.
Ті, хто пройшов важкі бойові дії, часто дуже скромні люди. Але звертатися по допомогу — це нормально.
— Які головні зміни у сфері підтримки ветеранів ви хотіли б бачити у майбутньому?
— Потрібно систематизувати цю роботу і зробити допомогу максимально доступною для людей.
І дуже важливо, щоб люди не боялися перепитувати. Можна запитати два, три чи навіть п’ять разів. Для того ми і працюємо — щоб пояснювати, консультувати та допомагати.
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів
