17 жовтня 2019 р. в КУ «Нововоронцовський районний Будинок культури» відбулося засідання любительського об’єднання «Друга молодість» (для тих кому за…), присвячене Раїсі Опанасівні Кириченко, яка ще за життя здобула славу берегині української пісні.
Захід розпочався піснею «Жіноча доля», яку виконала Світлана Бережна. А далі ведучі Крістіна Петрушенко та Світлана Бережна понесли присутніх в творчий світ співачки.
Раїса Кириченко – берегиня пісенної душі нашої землі, найвідоміша козачка України. Вона гідно і красиво представляла Полтавщину, всю нашу державу в близьких і далеких світах. У репертуарі співачки не було жодної пісні, яка б не знайшла свого шанувальника і не стала б популярною.
Всі задумливо слухають розповідь про Раїсу Опанасівну, яка переплітається з піснями, що звучать у відеозапису самої «Чураївни» та у виконанні прихильниць її творчості. Галина Олександрівна Берсеньєва виконала пісню «Степом, степом», Олеся Петрушенко «Тиха вода», Світлана Глушко «Мамина вишня», народний ансамбль народної пісні «Джерела» «П’є журавка воду», «На калині мене мати колихала», «Ой на горі два дубки», дует «Солохи» «Кину кужіль на полицю», дует «Любисток» «Летіла зозуля».
– 1943 рік… Глобинщиною котяться важкі колеса війни. В її нищівному полум’ї догоряють останні хати села Корещина. Тиша. Лише на згарищах потріскують чорні самотні залишки людського житла… Із єдиного, не обгорілого закутка, немов залишеного Богом для відродження життя на зраненій землі, прорізався голосний крик новонародженого. На землі вперше прозвучав голос, перед яким схилятимуться мільйони найвибагливіших слухачів усього світу, який у кожен куточок планети понесе вісточку про Україну, розповідаючи піснею про радощі і тривоги багатостраждального українського народу.
На осіннє свято Покрови Матінки Божої народилася дівчинка. Четверта дитина в сім`ї, перша донечка в родині фронтовика Панаса Коржа та його дружини Марії.
Спалені хати, розруха і нестатки. А дівчинку назвали Раєю. Перший склад імені Ра – від сонця і радості. І так на все життя їй доля наказ дала – дарувати людям радість.
Росла Рая як і всі селянські діти повоєнних років. Змалечку трудилась, носила татові обіди. Черствий окраєць хліба з часником для неї був найсолодшим сніданком. Любила поле, де батько орав ниву, сіяв хліб, де слухала спів жайворонка під високим небом. А мама в’язала снопи.
Рая вміла все: копати, сапати, пасти, косити, доїти і завжди, скільки себе пам’ятала, любила співати. Голос її лунав у полі, на городі, біля телят чи корів, гусей. Тато, повернувшись із фронту, привіз додому гармошку. Ще маленькою брала її, вилазила на вишню – грала і співала голосно, щоб було чути на все село.
Здавалося, цьому голосу було затісно в шкільних стінах, він виривався на волю, на широкий простір. Уже почала їздити з концертами по селах, виступала в клубах, і завжди за кулісами з нетерпінням чекала, доки оголосять: “А тепер перед вами виступить Раїса Корж”. І всі шепотітимуть: “О, яка вродлива! А голос!” Першою її піснею була російська “Вижу чудное приволье”. Голос високий-високий і тоненький. Людям подобалося, бо чула схвальні слова: “Таке мале, а таке голосисте”.
Коли Україна стала незалежною, відчула необхідність відтворити духовність, завжди притаманну українському народу, національне мистецтво, рідну мову.
Писала: “Нас, українців, у державі більшість, ми титульна нація, тож і повинні державною мовою мати рідну. Щодо цього не мають виникати жодні питання. Так дано Богом. І не наша вина, що її часто забороняли, упосліджували, відкидали на периферію життя”. І зазвучали на весь світ пісні: “Звучи, рідна мово”,“Маруся Чураївна”. З ансамблем “Чураївна” створила програму “Пісні Марусі Чурай” для українського телебачення. Ця програма мала неабиякий успіх.
З вересня 1994 р. співачка працювала викладачем відділу співу Полтавського музичного училища ім. М. В. Лисенка.
Улітку 2002 р. стараннями Раїси Кириченко в селі, де вона народилася, було збудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці, відремонтовано сільську школу, яка отримала статус середньої (щоб дітям не доводилося ходити у старші класи в сусіднє село), відкрито дитячі ясла та дитячий майданчик, відремонтовано сільський клуб. І все те не для слави, а для того, щоб рідним, дорогим односельцям жилося краще. Цими перетвореннями у рідному селі з її участю співачка була більше задоволена, ніж іншими своїми успіхами й нагородами.
У березня 1998 р. співачці вручили Орден княгині Ольги ІІІ ступеня, через рік – ІІ ступеня і в березні 2001 р. – І ступеня. А в жовтні 2003 р. Указом Президента присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.
Усією душею вболівала Раїса Кириченко за українське село, колиску нашої духовності, відчуваючи зв’язок – буде село, буде й пісня, обряд, ритуал, якщо шанувати та підтримувати селянина за його вірність землі. Тому-то багато співала про село і маму, про буденне життя людей, їхні радощі і болі. Навіть із сучасних пісень вибирала ті, що ближче до людської душі, жила клопотами і проблемами села, звичайних людей, не рубала свого пракоріння, не забувала маминої науки: “Ніколи не співай пісень, які ні про що. Вибирай ті, що западуть у людську душу. Інакше співатимеш задарма”. Раїса так і робила, відчуваючи за собою підтримку мами та відповідальність перед своєю великою родиною.
Уже немає серед нас Берегині української пісні, Героїні України, лауреата Шевченківської премії, повного кавалера ордена княгині Ольги, народної артистки України Раїси Кириченко.
Раїса Опанасівна свій талант і неповторний голос воістину дістала від землі та від Бога… Голос, що проникав у серце і душу, неповторний і незабутній.
А пісні Раїси Кириченко можна змальовувати всіма барвами землі і неба. Звичайно, коли власна душа, як і душа майстрині радіє, сумує і
Отака вона була, наша Раїса – справжня українка! І якби не Доля, що сказала – “зупинись”, якби не важка і затяжна хвороба та передчасна смерть, скільки хороших і всеперемагаючих пісень заспівала б вона своїм прекрасним, як поцілунок Бога, голосом.
Сьогодні мікрофон сумує на самоті. Стоїть у глибокій зажурі. Не доторкнеться більше до нього рука Берегині, мужньої жінки.
Уклін тобі, перлина України,
За неповторний, невмирущий спів
І нескінченні ті пісні однині,
Як пам’ять тих, хто так тебе любив…
Раїса Опанасівна Кириченко для всіх нас залишиться на відстані душі, на відстані сльози, на відстані самого серця.
Захід добігав до кінця та нікому не хотілось розходитись. Учасники, присутні дякували організаторам за приємну зустріч.
Світлана БЕРЕЖНА
