Утворенню Нововоронцовського району передував важкий період. Жителі південних регіонів, в тому числі і нашого, пережили страшний голод у 1921-1922 роках, колективізацію початку 30-х років, коли заможні селяни разом із сім’ями були примусово виселені з рідних домівок до Сибіру чи інших регіонів Росії з конфіскацією майна, Голодомор 1932-33 років, який забрав життя сотень наших земляків, народжених і ненароджених.
Документи того часу про політичні сталінські репресії зберігаються у державному архіві Херсонської області. Фонди комітетів незаможних селян містять матеріали про проведення примусової колективізації та її наслідки, ліквідацію селян-власників. Саме вони, а також результати перевірок фактів безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації та вилучення майна у зв’язку з необгрунтованими репресіями (розкуркуленням), проведених органами внутрішніх справ, стали підставою для поновлення громадянських прав, виплати грошових компенсацій, відшкодування вартості майна реабілітованим громадянам та членам їх сімей через шість десятиліть.
У архівному секторі районної державної адміністрації зберігаються документи районної комісії з питань поновлення прав реабілітованих мешканців нашого району, яка працювала при Нововоронцовській районній Раді народних депутатів з 1992 по 1995 рік.
До архівного фонду включено справи 113 громадян, які звернулися за підтвердженням фактів необґрунтованого свавілля тогочасної влади стосовно їх родичів, відновлення прав і встановлення соціальної справедливості. Заяви містять свідчення про безпідставні засудження, репресії в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі України, позбавлення громадянства, позбавлення та обмеження громадянських прав та свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного та релігійного характеру. Більшості заявників, незважаючи на тривале замовчування цих подій, знищення документів і доказів злочинів сталінського режиму, вдалося довести та підтвердити заподіяну моральну та матеріальну шкоду. На виконання Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» їм було компенсовано втрати, завдані їх родинам.
Сталінська колективізація передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями». Її мета полягала у тому, щоб передати колгоспам (державі) найприбутковіші селянські господарства разом із землею та реманентом, вилучити значні запаси сільськогосподарської продукції, ліквідацію найзаможнішого прошарку населення, яких радянська влада вважала джерелом капіталізму на селі. У колгоспи забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю; селяни почали продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент.
До списку куркулів, які проживали у Качкарівському районі (на той час Нововоронцовський район входив до нього) і були вислані за межі України у лютому-березні 1930 року, включені імена 123 осіб, серед яких жителі селища Нововоронцовки та сіл Осокорівки, Петропавлівки, Леонтіївки, Золотої Балки, Червоного, Біляївки, Українки, Фирсівки, Гаврилівки, Іванівки (Миролюбівки). Ознаками так званого куркульства були наявність власної або орендованої землі, спротив примусовій колективізації, використання найманої праці робітників, яка вважалася експлуатацією, ухилення від здачі посівного матеріалу, яке супроводжувалося занесенням на дошку ганьби.
Для прикладу, житель с. Хрещенівки Лисак Юхим Омелянович як голова куркульського господарства мав 60 десятин орендованої і 40 десятин власної землі, мав 2 коней, 2 корів, в господарстві все робив сам, на час жнив наймав робітницю, так як дружина була з малими дітьми. Був висланий за межі України на спецпоселення в Пермську область Росії на підставі Постанови Трійки по виселенню куркульства з Великоолександрівського району від 08 червня 1931 р. Разом з ним, як членів куркульської родини, відправлено дружину Марію та дітей: Марію, 1922 р.н., Наталію, 1924 р. н., Григорія, 1926 р.н., Іллю, 1928 р.н. За свідченнями Наталії в них відібрали навіть дитячі речі і голими, босими і голодними вивезли на Урал. Реабілітовані рішенням комісії 17 квітня 1991 року.
Варті уваги списки майна в анкетах на куркульське господарство. Наприклад, у жителя с. Осокорівки Рокитянського Якова Володимировича станом на 01 грудня 1930 р. були описані: хата, кухня, сарай, стіл, три дошки, діжка, сани, бочка, лавка, диван, кушетка, кожух, свитка, косилка, букар, цегла, залізні вісі (2 шт.), кінь, корова, теля, кури (28 шт.), 6 пудів обмолоту, сім граблів, двоє вил, солома, полова, клуня, просо, осока, бричка, один хомут, віжки, косилка з ножем, шаплик, драбина, десять пудів картоплі. Будинок і майже все майно було конфісковано.
Селян примусили працювати у колгоспах. Разом із тим колгосп, через низьку продуктивність праці та через те, що створена у них продукція фактично безкоштовно відбиралася владою для потреб індустріалізованих міст, не міг забезпечити своїх працівників навіть необхідною їжею. Тому селянину доводилося працювати ще і у своїй садибі задля прогодування родини. Продукція, вирощена в індивідуальних господарствах обкладалася величезними натуральними та грошовими податками, була заборонена для продажу на ринках, бо господар був зобов’язаний здавати її державі за вкрай низькими цінами. Колективізація українського села назавжди змінила демографічну і соціокультурну структуру країни, нашого району, які даються взнаки і сьогодні.
О. МАТВІЄНКО – завідувач архівного сектору районної державної адміністрації
