Допомога людям, волонтерство, підтримка тих, хто цього потребує завжди мали важливе значення у суспільстві. Допомагаючи іншим, люди знаходять душевний спокій і рівновагу, нівелюють внутрішній протест проти соціальної нерівності, особливо, коли ця нерівність торкається діток. Тут додається ще й бажання захистити, зробити життя кращим. Героїня сьогоднішнього інтерв’ю Ірина Возна не лише виконує свій службовий обов’язок – захищає права та свободи громадян, а й не перший рік допомагає дітям сиротам та очолює Благодійний фонд «Борімося за життя». Ба більше, за декілька місяців роботи в Нововоронцовському відділенні поліції Ірина стала справжнім янголом-охоронцем для тих дітлахів району, які цього найбільше потребують.
Про те, як усе починалося, Ірина Возна розповіла нашому кореспондентові.
— Ірино, зазвичай, коли ми чуємо про Благодійні фонди, то одразу чомусь згадуються бізнесмени, політики, а тут – тендітна жінка, правоохоронниця.
— Знаєте, я — оптиміст і моя склянка на половину повна, а кожен виклик долі — мій шлях, моя мудрість. Вважаю, що в житті не має нічого неможливого для сучасної української жінки: за ніжною посмішкою та вродою може бути шалена жага до життя і сила характеру. Моя головна мета в житті — бути Людиною на власному прикладі. Тому я завжди вдосконалююсь і крокуючи долею, ніколи не зупинюсь.
Шлях до створення благодійної організації розпочався ще в студентські часи. Навчаючись у Харківському університеті внутрішніх справ, захищала магістерську роботу на тему “Дитяча безпритульність та способи її подолання”. Тож у мене була можливість вислухати кожну дитину, змушену піти на вулицю, аби просто вижити і переконатися, що немає «поганих дітей», є ті, яким не надали достатньої уваги. А в 2010 році впевнено вирішила для себе працювати з дітьми, потім самостійно відвідувала Будинок дитини в м. Херсон. Так, дякуючи Анні Гринь створили благодійний фонд «Борімося за життя». Згуртувала небайдужих, консультувала людей, які мають бажання допомогти малечі.. І, до слова, звіти про діяльності фонду обов’язково публікуємо на офіційних сторінках у соціальних мережах.
— Благодійність – робота, яка потребує постійності. Чи не заважає це вашій основній роботі, адже службу в поліції обирали теж із прагнення допомагати людям?
— Ми, жінки, маємо особливий дар — впливати на успіх, настрій, гармонію в нашій родині, країні. Тому я й обрала для себе професію поліцейського: ще з дитинства мріяла бути корисною суспільству, державі. Основну роботу поєдную з благодійністю не перший день, намагаюсь у вільний час приділяти більше уваги нашим маленьким підопічним, бо як би не було, а кожна дитина, яка з певної причини залишилася без батьківського піклування, без мами, тата, так само, як і інші потребує любові та уваги. Для мене важливо розуміти, що я не просто керівник Благодійної організації, я, в першу чергу, людина, яка займається улюбленою та шляхетною справою. І коли бачиш маленькі щасливі обличчя, то розумієш – усе що ти робиш — дійсно важливо, необхідно, а дитячі радісні посмішки – найкращий результат.
— Розкажіть детальніше про те, як діє Благодійний фонд «Борімося за життя»?
— Розпочну, мабуть, із наших планів на майбутнє — активної підтримки проєкту «Наставництво для дитини-сироти». Це можливо втілити лише на власному прикладі – стати другом дитині, підлітку та допомогти йому стати більш адаптованим до сучасного дорослого життя. Ми, зокрема, допомагаємо й прийомним сім’ям. Беремо активну участь в таїнстві хрещення немовлят у Будинку дитини.
Зараз маю вісьмох чудових похресників, які на той час перебували в дитячому закладі, але нині, на щастя, мають прийомних батьків, оточені теплом і турботою.
— Хрещені батьки – це ж не просто постояти поруч на обряді. Це — відповідальність за духовне та моральне виховання дитини, особливо, коли вона позбавлена піклування біологічних батьків.
— Так, це — дійсно велика відповідальність. Наш Фонд народився в домі дитини. Ми дуже емоційно ставимося до малюків і не боїмося брати відповідальність за їх хрещення. Обов’язково молимось, щоб кожен малюк мав люблячу сім’ю. На сьогодні три родини, які є членами нашого Благодійного фонду, вирішили стати прийомними батьками для малят, і це — наша маленька, але дуже важлива перемога, адже дітлахи знаходять ті родини, в яких вони бажані та зростаютимуть у любові.
— Урядом України ще в 2017 році розпочато процес деінститутиалізації – повної реорганізації та скорочення закладів інтернатного типу. Як це відобразилося на вашій роботі та долях діток?
— Особисто я «за» деінституціалізацію в дитячих закладах, адже треба відходити від страшного слова «інтернат», яке асоціюється лише з негативом. Хоча в тих закладах, із якими ми співпрацюємо, я бачу висококваліфікованих спеціалістів, педагогів та вихователів, які інколи так переймаються долями дітей, що в прямому сенсі «беруть роботу додому». Дитина повинна бути в родині, бо тільки так можна запобігти різним прикрощам. Трагічні випадки часто трапляються, але їх можна попередити, якщо вчасно відреагують дорослі, психологи, громадськість. Ми всі знаємо, що таке підлітковий вік — підлітку потрібно більше уваги, дати зрозуміти, що він не один. Ми постійно співпрацюємо із соціальними службами, громадськими організаціями. Як поліцейська, згідно чинного законодавства, я можу відреагувати на тривожні сигнали.
— Останні декілька місяців пролема розповсюдження коронавірусноїх інфекції в країні та світі змінила життя людей. Як це вплинуло на вашу діяльність, як представника благодійної організації?
— В період карантину багато діток, зокрема, й у Нововоронцовському районі, стали ще вразливішими. Саме тому з представниками районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спеціалістами служби у справах дітей ми відвідували діток та родини, які стоять на обліку та проводили інструктаж, як поводитися під час пандемії – мили ручки, надівали печатки, масочки, адже, нажаль, у деяких сім’ях немає елементарної можливості забезпечити себе та дітлахів необхідними засобами захисту.
— І на останок, якими словами ви б хотіли завершити нашу сьогоднішню розмову?
— У світлі подій у світі та країні, хочеться згадати наших медиків – вони бережуть і наше здоров’я, і здоров’я діток, і саме медики зараз найближчі до проблеми Covid-19. Вони щодня обличчям до обличчя зустрічаються з потребами людей, із їх проблемами зі здоров’ям, панікою, страхом, розчаруванням… Заступаючи на чергування в лікарню, кожного разу жоден із них не знає, що приготувала їм доля…
Випускники однієї зі шкіл України, за підтримки батьків, замість випускного вечора передали зібрані кошти в місцеву лікарню для придбання захисних костюмів, масок медичному персоналу… Такі вчинки надихають на добрі справи.
Дякую медперсоналу КНП «Нововоронцовська ЦРЛ», де ще місяць тому, в «чужому краї» мені довелося лікуватися…
Прийміть мою особисту вдячність у вигляді невеликої допомоги, і спасибі за турботу і людське відношення.
Бережіть себе!
Спілкувалася Ірина КОШАРСЬКА
